Моя улюблена поезія з «Кобзаря» Т. Шевченка

Від виходу друком першого видання «Кобзаря» і до сьогодні про Т. Шевчен¬ка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, дослі¬джень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.

З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилюва¬ли мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це по¬езії «Думи мої, думи мої». Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмін¬ність поглядів поета на творчість та її призначення.

Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а праг¬нення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його «діти», як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого на¬роду, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, —

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну.

Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому воле¬любність — таке завдання поета:

За степи та за могили,

Що на Україні,

Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині.

А в однойменному вірші 1847 року «думами» поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:

Думи мої, думи мої

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

«Думи мої, думи мої...» 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове словю під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.