Як я розумію зміст вислову Г. С. Сковороди «Світ ловив мене, та не спіймав»

На межі давнього та нового періодів в історії українського письменства ви¬сочить постать Григорія Сковороди. З покоління в покоління передаються роз¬повіді про цього письменника, просвітителя, філософа. За що б він не брався, робив по-новому, ставився до цього з відповідальністю, принципово.

Будучи викладачем піїтики, Г. Сковорода викладав предмет по-своєму, пра¬цював залюбки, написав підручник. Це не подобалось єпископу, а ще більше не сподобалася, сміливість, з якою Сковорода йому відповів: «Одна справа — архіє¬рейський посох, а інша — смичок». Цими словами філософ указував на невігла¬ство єпископа, який не має права судити про якість викладання.

З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, щоразу відхиляючи пропозиції щодо різних посад та чинів. А таких пропозицій було багато. Ченці Києво-Пе¬черської лаври, знаючи його як ученого, пропонували стати «стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь почули: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому...» Спокутували його й

І високими світськими посадами. Бажаючи ізолювати від людей, харківський гу¬бернатор запитував Сковороду, з якої причини той не обере якогось сану. І Гри¬горій Савич пояснив, що світ подібний до театру, де кожний обирає свою роль. А він обрав і грає роль низької, простої і самотньої людини. Відмовив Сковоро¬да навіть цариці Катерині II, заявивши: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі цар¬ського вінця».

Не потрібні були Сковороді слава й почесті, високі посади і багатства. За щастя він вважав життя за совістю, а головне в житті — залишатися самим со¬бою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла й досягнення свободи духу. У спокусливі сіті заради великого багатства і панства, заради «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався. Він з повним пра¬вом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав».