Історична правда і художній вимисел у новелі В. Стефаника «Камінний хрест»

І. Причини масової еміграції селян Західної України до Америки. (З 90-х років XIX століття тисячі трудівників Західної України виїжджали за кордон. Доведені до відчаю безземеллям, податками, відсутністю заробітків і голодом, селяни за безцінок продавали свої мізерні господарства, кидали политу по¬том невдячну землю і вирушали за океан, сподіваючись знайти там роботу і хліб. У чужих краях більшість українських емігрантів ставала напіврабами плантаторів, поповнювала лави міських пролетарів.)

II. Новела «Камінний хрест» — результат спостереженого і передуманого Васи¬лем Стефаником.

1. Зустріч Василя Стефаника з емігрантами у Кракові. (Із рідного села Стефаника Русова за п'ятнадцять років виїхало до Америки 500 чоловік. Ба¬гатьох з них письменник проводжав із села, декого зустрічав у Кракові, де емігранти просто неба тижнями чекали, доки їх відправлять далі. Через місто гуркотіли вагони з галичанами, які назавжди залишали рідну зем¬лю, що була мачухою для них і, немов якийсь жандарм, із легкістю ви¬штовхувала у немилосердний світ, гнала від себе.)

2. Прототип головного героя Івана Дідуха. (Перш ніж почати оповідь про еміграцію, письменник багато розмовляв із селянами, напружено думав про їхню долю, переймався їхніми болями і настроями. Прототипом го¬ловного героя новели дослідники творчості письменника називають то русівського селянина Стефана Дідуха, то Івана Ахтемійчука, який перед тим, як назавжди виїхати до Канади, спорудив на своєму полі камінний хрест, що стоїть і донині.)

3. Іван Дідух — це образ-тип українського селянина-емігранта. (Новела «Камінний хрест» — це розповідь не про конкретну людину і її долю. Письменник у художній формі передав думки і переживання тисяч і ти¬сяч західноукраїнських трударів, що, як мандрівні птахи, летіли світом. У тому далекому краю вони тяжко працювали, але могли хоч якось про¬жити. Та рідко хто почувався щасливим, адже вони назавжди були віді¬рвані від свого коріння, від рідної землі.)

III. Новела «Камінний хрест» — пам'ятник українським селянам-емігрантам. (Стефаникова новела до глибини душі схвилювала усіх, хто мав змогу позна¬йомитися з нею. Ольга Кобилянська у листі до письменника писала: «Між слова Ваші там... тиснулись великі сльози, мов перли... Гірка, пориваюча, за¬кривавлена поезія ваша... котру не можна забути».

«Камінний хрест» дійшов і за океан. У бідних родинах українців-переселенців у канадських степах хати сповнювалися гірким плачем, коли емігранти читали новелу. Та разом із сльозами приходило розуміння, що твір Василя Стефаника не дасть їм загубитися у просторі і часі, стане пам'ятником на Батьківщині тим українцям, які вже ніколи не побачать рідної землі.)