У чому зміст назви новели Василя Стефаника «Камінний хрест»?

Із кінця XIX століття провідне місце в літературі посідає тема еміграції укра¬їнців до Америки. Нестатки, неможливість заробити на прожиття гнали робіт¬ників, селян, інтелігенцію в далекий край.

У родині Василя Стефаника теж постало питання про еміграцію найстаршо¬го сина Семена. Письменник у цій справі звернувся за порадою до свого това¬риша Мирослава Урчана, і той з Канади відповів, що закордонне благополуччя показне: у країні економічна криза, сила-силенна безробітних, робітники пере¬бувають у великій нужді. Та найгірше живеться інтелігенції — людям совісливим і порядним. Поїздку відклали, але думки про причини еміграції не покидали Стефаника, адже він був свідком масового від'їзду українців за кордон.

У новелі «Камінний хрест» Стефаник одразу знайомить читача з уже літнім, зігнутим тяжкою роботою селянином-бідняком Іваном Дідухом, якого по-вуличному прозивали Переламаним. Від батьків у спадок йому дістався клапоть землі на високому горбі, з якого весняні зливи змивали родючий ґрунт.

Дідух мав одного коня і візок. «Коня запрягав у підруку, сам себе, у боро¬ну...», і на обох від страшної напруги жили виступали, як ланцюги із синьої ста¬лі. Коли кінь був не в змозі підніматися на той горб, Іван сам мішками носив гній на гору. Щоб тільки мати шматок чорного хліба, селянин не просто надри¬вається, а мордується на тяжкій роботі.

Сини і жінка умовили Івана Дідуха продати своє убоге господарство і виїха¬ти до Канади. Селянин перестав бути хоч і убогим, але господарем, і він кам'я¬нів від горя, прощаючись з добрими сусідами, хатою, піщаним горбом. На той горб він собі «хресток камінний поклав», як покійникові на могилу. Іван розу¬міє, що полишає рідну землю назавжди, і щоб залишити по собі на Батьківщині хоч якусь згадку, ставить камінний хрест на горбі, у якому похована його сила, молодість, сподівання на краще життя. Під цим хрестом селянин ховав своє сер¬це, свою душу.

У багатьох західноукраїнських селах залишилися такі хрести. Вони й досі бовваніють на узвишшях, і негода, дощі, вітри не в змозі знищити ці трагічні символи людського горя і недолі.