Творче кредо Василя Симоненка

У 60-ті роки XX століття в українську літературу ввійшов молодий, але та¬лановитий, із великим творчим потенціалом поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої любові до України. Ім'я цього поета — Василь Симоненко.

Тема рідної землі, України — провідна у ліриці поета:

Україно! Ти для мене — диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

У кожному слові — любов до рідного краю, своєї землі, до Батьківщини. Автор звертається до земляків із проханням любити рідну землю і дбати про її майбутнє. У своєму щоденнику Василь Симоненко писав: «Найбільше люблю землю, людей, націю і... село Біївці.., де мати подарувала мені життя». Любов до рідної землі, до Батьківщини, до матері, коханої як найвища морально-духовна цінність відбивається у багатьох творах. Україну він сприймає як святиню, а від¬даність їй вважає за свій обов'язок:

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім'ям вмираю

І в твоєму імені живу!

В. Симоненко твердо переконаний, що український народ безсмертний, як безсмертна і невмируща його мова, пісня, думка. З упевненістю поет говорить:

Народ мій є!

Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Недовгим було життя Василя Симоненка, та він чітко окреслив для себе справжні життєві цінності й утверджував їх у своїх творах. Найдорожча цінність для людини — Батьківщина. І закликає поет:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину, —

бо нема без неї щастя.

Із творів В. Симоненка дізнаємося, що сенс життя поета — самовіддане слу¬жіння рідній землі, людям. У передмові до книжки «Лебеді материнства» Олесь Гончар писав, що зоря Василя Симоненка не меркне з роками, «його творчість живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, яка наві¬ки увінчала поета своєю любов'ю».