Риси до портрета П. Тичини

І. Дитинство і юність поета. (Павло Григорович Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині в багатодітній сім'ї сільського дяка, який був водночас і вчи¬телем «школи грамоти». Від батька він мав музичну обдарованість, від мате¬рі — любов до української пісні. Перші роки минули у світі чарівної природи. Матеріальна скрута змусила батька віддати дев'ятирічного Павла до бурси. Довелося хлопцеві самотужки заробляти собі на шматок хліба: він співав у Троїцькому хорі міста Чернігова.)

II. Слава і трагедія поета.

1. Вітру вітровіння... (Після виходу перших віршів молодого поета з'явили¬ся позитивні відгуки відомих письменників. Вони відзначали оригіналь¬ність стилю Тичини, тематичне розмаїття, красу українського слова.)

2. Доби нової знак. (Революція 1917 року не була для Тичини несподіва¬ною. Він із захватом молодості чекав на неї, мріяв, що нова доба стане ерою щастя, що всі люди будуть вільні, рівні. Своїми творами поет запе¬речував модне в той час декадентство. Враження революційних битв за¬хопили творчу уяву митця.)

3. Його шляхи, його боління... (Революція гналася за поетом, як дикий кінь. Кожна його нова збірка — це гімн новій добі. І ніколи було зупини¬тися, роздивитися навколо: страшно було побачити голодні очі помира¬ючих у 1932—1933 років, не хотілося вірити у тисячі ешелонів, які везли цвіт нації на погибель у далекі суворі краї. Заколисувало сумління «чуття єдиної родини», бо голосно зазвучала на знелюднілих полях «пісня трак¬тористки», бо «партія веде» в омріяне майбуття.)

4. Перетворення «сонячних кларнетів» на «пофарбовану дудку». (Павло Ти¬чина досяг у Радянському Союзі, здається, всього, про що міг мріяти поет. Кожен його рядок друкувався і ставав хрестоматійним, нагороди сипалися на поета дощем. Він ретельно вивчав марксистську філософію, хотів набуті знання викласти в поетичній формі, а з-під пера лізло щось дике і недолуге:

Перекочовуючи насичуючись кількісно якісно перехоплюючись проймаючи взаємно протилежності прямуєм за законом діалектики до незміренного майбутнього.

Поет кидався шукати нових форм вірша, ставив слова у неприродну для них позицію й отримував абракадабру: ...одна одна турбація традицій підрізація колективізація Або: Незборено залізяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано щоб все було життя.

І тільки на схилі життя Павло Григорович у вузькому колі близьких зі¬знався, що в оцінці його творчості об'єктивним був лише Євген Мала-нюк — поет-вигнанець, який сказав, що від сонячних кларнетів Тичини пофарбована дудка зосталась.)

III. Значення творчості Павла Тичини. (Та як би там не було, а Тичина був видат¬ним поетом української літератури. Його ранні твори — це шедеври пейзажної і любовної лірики. Вони показали красу української природи, цноту і замріяність першого кохання. У цьому Тичина був і залишився неперевершеним.)