Вічна загадка любові (за оповіданням Г. Тютюнника «Зав'язь»)

Багато творів написано про велике людське почуття — кохання. Не є винят¬ком і творчість Григора Тютюнника.

Раннє оповідання «Зав'язь» є зворушливою ліричною сповіддю про перше кохання, про незабутню ранню весну, коли у гіллі «зав'язуються дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки» — зав'язь. Цю зав'язь потрібно берегти, захи¬щати від весняних холодів.

Зав'яззю є перше кохання юних Миколки і Соні, сором'язливих і чистих, прекрасних у своїй наївності й щирості. Символічно, що юнак, ніби боячись втратити найдорогоцінніший скарб любові, обкурює свій і Сонин садок, рятую¬чи при цьому і зав'язь їхнього почуття. Саме в час цвітіння саду і появи зав'я¬зі — майбутнього плоду народжується перше юнацьке почуття. І нехай на дні глибокого провалля ще лежить сніг, нехай насміхається дід, — у юнака зрива¬ється голос, коли він дивиться у дівочі очі, паморочиться голова, а серце почи¬нає калатати, як дзвін, від одного лише слова коханої. Та й дід насміхається з онука не від злоби, це щось подібне до тренування. Дід готує хлопця до життя, а водночас і згадує свою молодість. Те, що в нього слово колоритне, підтверджує характеристика, яку дід дає онуковій коханій.

«— ...то дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять.

— Просто в неї міцний характер, — кажу спокійно, аби випорснути з дому».

Оповідання «Зав'язь» вразило мене відчуттям автора і умінням передати найтонші порухи людської душі. Вдалим є і те, що розповідь ведеться від першої особи, що допомагає краще розкрити внутрішній світ героїв, передати їхні на¬строї, переживання і радості. Символічна і назва твору: зав'язь першого юнаць¬кого почуття, яке народжується у благословенний час цвітіння саду і появи зав'язі — майбутнього плоду. Хочеться вірити, що у Миколи і Соні попереду довге і щасливе життя, що у їхніх серцях надовго оселилося велике людське ко¬хання, яке зігріватиме душі, допомагатиме і підтримуватиме їх на нелегкій жит¬тєвій дорозі.