Сенс назви новели Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»

Символічним втіленням добра, людяності, мудрості постають герої новели Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном».

Цей трагічний, щемливо ліричний твір має присвяту: «Любові Всевишній присвячується». Епітет «Всевишній», який в українській мові вживається лише у сполученні зі словом Бог, підкреслює велич найбільшого людського почут¬тя — кохання.

Золотоволоса Марфа сильно, пристрасно, жагуче любила Михайла, серцем вгадувала день, коли приходив лист від нього. Випросивши листа, «пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...». От тільки листи були адресовані Со¬фії. В одному з листів Михайло просив дружину: «Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном...»

Михайло, як і більшість українців, вірив не лише у приворотне зілля й при¬воротні замовляння, а й у відворотні зілля та замовляння. Щоб позбавити мук палко закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, передавали сво¬єрідне привітання: «Три зозулі з поклоном». Таке привітання означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь тако¬го ж почуття.

Михайло хоче хоча б у сні побачити дружину і малого сина, тому і просить Софію сходити до Марфи. Хай не ходить біля нього її нещасна душа: «Може, вона покличе свою душу назад і тоді до мене прийде забуття хоч на хвильку», — сподівається Михайло, краючись серцем у далекому Сибіру.

Новела «Три зозулі з поклоном» — згадка про батька, якого як ворога народу було заарештовано 1937 року. Заарештовано і героя новели Михайла. І Марфа, яка кохала чужого чоловіка, і Софія, яка чекала на повернення чоловіка із за¬слання, і Михайло, який бажав повернутися до родини, думаю, сподівалися на щастя і кохання марно. До всіх них линули зозулі з поклонами.