Поетичні описи природи у віршах Лесі Українки «Зоряне небо» та «Вечірня година»

Леся Українка була надзвичайно чутливою людиною. Свої почуття вона на¬магалася передати через поетичні твори.

Так у вірші «Зоряне небо» поетеса розповідає про красу весняного нічного неба. Зорі бачать усе, що вночі ми не можемо побачити. Вони світять лагідним, теплим, але водночас величним сяйвом: вони і беззахисні, і сильні.

Я думаю, що Леся Українка порівнює у вірші зірки і життя людей. Одна сві¬титься ярко, схожа на цілеспрямовану людину, яка знає, що саме їй потрібно в житті. Інша зірочка соромлива. Вона нагадує молоду дівчину, яка може показа¬ти свою природну красу, але чомусь її приховує. Як і в людському житті, так і у неба бувають сльози. Це ми також маємо змогу побачити на зоряному небі.

Поетеса, захоплюючись красою неба, каже, що воно німе, але вічне. Немає слів, якими б можна було описати красу зоряного неба, можна лише із захо¬пленням дивитися на нього й усвідомлювати, яка людина маленька, а зірки — великі.

А у поезії «Вечірня година» Леся Українка розповідає, як гарно гуляти літнім вечором у садочку. Ми одразу переносимося у село, навкруги — біленькі хати, десь співає соловей. Природа і люди потроху засинають, чути колискову, яку співає мати дорогій дитині. І лише легенький вітерець порушує вечірню тишу.

Справді, чудово. Я з захопленням прочитала ці два вірші. Мене вразила май¬стерність Лесі Українки. Вона любить Україну, село, природу. її поезія викликає любов і повагу до рідного краю.