Доля Оксани - головної героїні драми Лесі Українки «Бояриня»

I. Історична основа драматичної поеми «Бояриня». (Леся Українка у поемі «Бояриня» показала драматичні події XVII століття, коли Україна пережи¬вала складний історичний період, який пізніше було названо Руїною. Піс¬ля приєднання до Московії Лівобережна Україна переживала посилення ко¬лоніального закабалення, українці не хилили голови. Гетьман Дорошенко очолив боротьбу за визволення України з-під гніту, але й серед українців знаходились люди, які були готові коритися, хилити голову перед сильним сусідом.)

II. Життєва трагедія Оксани — доньки козацького старшини Олекси Перебій¬ного.

1. Заміжжя Оксани. (Оксана покохала московського боярина Степана, який здавався їй щирою, доброю, лагідною людиною. Батько Степана — ко¬зацький старшина, але присягнув московському цареві і переїхав до сто¬лиці. Туди ж після весілля виїхало і молоде подружжя.)

2. Моральні страждання молодої українки Оксани на чужині. (Оксана віри¬ла, що на чужині коханий чоловік буде оберігати її і захищатиме інтере¬си України. Але молода жінка була прикро вражена поведінкою Степана, його рабською покорою царським прислужникам. її спантеличило про¬хання чоловіка цілуватися із запрошеними в дім боярами, розгнівила ви¬мога не приймати листів від «братчиці» — товаришки з України, не «ози¬ватись» до брата Івана. Та найбільше її вразило те, що Степан відмовився допомагати Україні. Від усього цього Оксана почуває себе нещасною. їй здається, що її руки заплямовані іржею:

От, здається, руки чисті, проте все мариться, що їх покрила не кров, а так... немов якась іржа... як на старих шаблях буває, знаєш?)

3. Невідома хвороба Оксани. (Оксана жила в достатку, поруч із коханим чо¬ловіком, але була відірвана від рідної землі і відчувала себе дуже хворою. Ця невідома хвороба — ностальгія. Туга за Батьківщиною зробила молоду жінку слабкою, вона ледве зводить дух, найменше зусилля виснажує її.)

III. Вина Оксани і Степана та кара за цю провину. (Молоде подружжя души¬ла «змора». Вони не змогли протистояти життєвим обставинам, розірвати пруття золотої клітки. «...Не ростуть квітки в темниці», — говорив Степан, з тривогою вдивляючись у помарніле обличчя Оксани. Доля покарала їх обох: Оксана змирилася зі смертю, а Степан довіку каратиметься, мучитиметься за втраченою дружиною.)