Лісова пісня Лесі Українки - прекрасна казка про любов і зраду
Леся Українка майстерно володіла і віршованою, і прозовою мовою. Гені¬альній поетесі скорялися всі три роди літератури: лірика, епос, драма. Та все ж таки драма посідала у її творчості провідне місце. Сюжети її драматичних творів охоплюють історію всього людства, а змістом стає боротьба ідей, розкол світо¬глядів, розвінчання войовничого індивідуалізму, краса високих людських почут¬тів, прагнень і духовна свобода.
У «Лісовій пісні» Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Цікаво, що всіх неказкових героїв узято безпосередньо із життя, змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. А каз¬кових героїв вона змалювала такими, як їх створила людська фантазія. У цю драму-феєрію поетеса вклала «цвіт душі» і вилила з свого серця «те, що не вми¬рає». «Лісова пісня» — це гімн природі і красі людських почуттів — коханню і вірності.
Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Посеред лісу просто¬ра галявина з плакучою березою і з великим крислатим дубом. Тиховодне лісове озеро оточене густим очеретом та рогозом, вкрите ряскою, лататтям.
Рання весна, природа ще спить, але у всьому відчувається чекання якогось поштовху, щоб відбулося чудесне пробудження. 1 ось звучить голос Лукашевої сопілки — «ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі». Прокидається лісова красуня Мавка, і їй здається, що «весна ще так ніко¬ли не співала, як отепер».
Лукаш вподобав Мавку, а вона полюбила його назавжди. Зародилося кохан¬ня молодих сердець, і забуяла від радості природа. На голос Лукашевої «веснян¬ки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти», «вітер поривчасто зітхає», а солов'ї «весільним співом дзвонять».
Але на зміну весні приходить літо із його щоденними турботами. До лісу прийшли люди. І ось на галявині біля озера поставлено вже хату, засаджено го¬род, гуси каламутять колись чисті та спокійні води озера. Трава викошена, ви¬сушена і складена під дубом у стіжок. На лісових галявинах пасеться худоба, і чекає серпа вистигла нивка пшениці. Люди вдерлися в лоно природи із своєю вічною суєтою, принесли з собою злидні, чвари, користолюбство. Та в ім'я сво¬єї великої любові Мавка добровільно пішла до людей, «покинула високе верхо¬віття і низько на дрібні стежки спустилась»: пасла корів, дерево носила на хату, городину садила, ниву засівала, під хатою квітник розвела. Та хоч би як старала¬ся Мавка, вона так і не змогла догодити сварливій, жадібній, жорстокій матері Лукаша. Та й сам Лукаш уже не впевнений у своєму коханні до Мавки й одру¬жується з Кмлиною, яку вибрала йому мати.
Спливає літо. Надходить і коханню кінець. Мовчить сопілка, немає більше для неї пісень, в'яне поезія в душі Лукаша, гине в ньому все високе і хороше.
У такому стані людина може перетворитися на звіра чи взагалі загинути. Лу¬каш мав у руках щастя, та не зумів оцінити й утримати його. Він зрадив кохан¬ня, а значить знищив свою душу, занапастив життя, яке могло б бути довгим і щасливим.