І безпечне, і вигідне життя ханського сина в київському полоні (за поемою М. Вороного «Євшан-зілля»)

Дух непокори і свободи живе в серці тільки тієї людини, яка усвідомила себе сином рідної землі, рідного краю. І це найсвятіше почування «живить надію, певну віру в ідеали». Про це святе почуття людини і йдеться в одному з найпатріотичніших творів — поемі Миколи Вороного «Євшан-зілля».

В основу сюжету покладено легенду з літопису. Сина половецького хана князь Володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. Зростала дитина у багат¬стві, маючи усе, бо князь:

Оточив його почотом

І розкошами догідно —

І жилось тому хлоп'яті

І безпечно, і вигідно.

Сите і безтурботне життя на чужині поступово стирало у пам'яті рідних лю¬дей, степ, звичаї, і ханський син забув мову батьків, почав «край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати». Зачерствіло його серце, переродилася душа. Не вра¬жає юнака пісня посланця:

Там, де пустка замість серця,

Порятунку вже не буде!..

І все ж пахощі гіркого полину примусили серце забитися швидше, вони до¬помогли прокинутися найсвятішому почуттю — любові до рідного краю. «Рідний степ — широкий, вільний» «раптом став перед очима, з ним і батенько нещасний». І вже ніщо не могло зупинити юнака: ні розкішне життя, ні багатства, ні почесті. Він зрозумів, що найдорожче для людини — її рідна земля і воля в ріднім краю:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!

Проблема, порушена в поемі, залишається актуальною і сьогодні, бо розки¬дала доля українців по різних куточках земної кулі. Блукають вони у пошуках щастя, не розуміючи, що знайти його можна тільки на рідній землі:

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить, —

Шлях у край свій повороту?!