Трагедія роду Половців у романі “Вершники” Юрія Яновського
Роман у новелах “Вершники” (1935) – один із кращих творів україн¬ської літератури про громадянську війну. Про роботу над романом Ю. Яновський писав: “...я намагався... показати справжніх натхненників... громадянської війни..., вивести на сторінки книги трудящий народ – його сталеварів, селян, шахтарів, його інтелігенцію... Я звернув особливу увагу на мову, гідну, на мій погляд, розповісти про героїв”.
Такий був задум письменника. І він з ним блискуче впорався, об'єктивно розкривши трагедію і героїзм драматичної епохи. Зображені у романі події потрібно розглядати саме у поєднанні героїчного і трагедійно-драматичного. Таке трактування зображуваних подій найбільш очевидне у новелі “Подвійне коло”. Ця новела вражає жахливою картиною перебігу подій за один день війни, коли у вирі подій гинуть сотні людей і серед них три брати Половці. Головними персонажами тут виступають брати Половці – “одного роду, та не одного класу”, як висловлюється червоноармійський комісар Герт. Сліпа приналежність до “класу” стала підставою братовбивс¬тва.
Одного дня у “серпні нечуваного тембру” 1919 року доля звела братів під Компаніївкою, що недалеко від рідного села, щоб вони вбили один од¬ного. Батько та мати вчили їх риболовецької праці та жити у злагоді, бо “тому роду не буде переводу, в котрому брати милують згоду”. Але життя внесло певні корективи, і кожного з них доля повела іншою дорогою. По¬трапивши у вир війни, вони опинилися у ворогуючих таборах. Оверко вою¬вав у загонах Петлюри, очолюючи там “купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри”. Денікінський офіцер Андрій Половець коман¬дує “загоном добровольчої армії генерала Денікіна”, на українській землі воює за “матінку-Росію”. Панас – махновець, в Української держави від¬войовує “територію матері порядку анархії”. Разом з Панасом наймолод¬ший Половець – 14-річний Сашко. Згодом його забрав із собою червоиоа-рмієць Іван. Він з'явився зі своїм загоном вкінці, розправився з махновцями і завершив братовбивство.
Новела розпочинається надзвичайно динамічним розвитком подій:
“Лютували шаблі, І коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного...”. Висока емоційна напруга після бою відключає розум, осмислення подій. Переможці жадають помсти і жорстокої розправи над полонени¬ми: “Дехто простягав руки і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пи¬лом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, за¬хлинаючись передсмертною тугою, і його рубали по чім попало і топтали конем”.
Якось холодно і байдуже, ніби не про брата йдеться, подає команду Оверко вбити Андрія: “Та рубайте його, козацтво”.
Майже так само поводить себе Панас, подолавши Оверкове військо. Він власноручно вбиває Оверка, попередньо винісши цинічний вирок бра¬тові.
Іван не вбивав переможеного Панаса, він не встиг цього зробити, то¬му що Панас сам застрелився. Але з наказу Івана безжально були розстріля¬ні всі полонені, які не захотіли перейти до червоноармійців.
На фоні жорстокого часу Половці стають не менш жорстокими. Вони не стали зрадниками, боягузами, відступниками, а стали лише завзятими непримиренними ворогами.
Біда і трагедія братів Половців у тому, що вони “не милували згоду”. В ім'я примарних ідей вони вбивали один одного.
Своїм романом “Вершники” Ю. Яновський наштовхує на думку про зв'язок між революцією, бездушним братовбивством у горнилі громадян¬ської війни і масовим нищенням українців у 20-30-х роках.