Марксистські погляди на політику та державний устрій
Марксистські погляди на політику та державний устрій
У середині XIX ст. почала формуватися близька до розгля¬нутого утопічного соціалізму комуністична політико-правова ідеологія, засновниками якої були німецькі мислителі Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895). Можна згадати декілька чинників, що сприяли її формуванню. Серед них соціальні, економічні та політичні умови, що склалися в країнах Західної Європи, а також система політико-правових поглядів утопічного соціалізму, розглянута нами вище. А втім, як уважають дослідники марксизму, і в цьому з ними можна погодитися, до свого повного оформлення ця політико-право¬ва ідеологія проминула декілька стадій.
На стадії її становлення засновники теорії комуністичного майбутнього обмежувалися критикою існуючих форм держави та правових систем. Зокрема, К. Маркс і його соратник Ф. Енгельс уважали, що державний устрій Німеччини є неро¬зумним, як і закони цієї держави. Основа права - приватний інтерес багатіїв і держави як виразника їхніх інтересів. Тому держава - це інструмент беззаконня, оскільки більша частина суспільства не має можливості користуватися своїми правами. З огляду на це К. Маркс не поділяв думки багатьох мисли¬телів, зокрема Г. Гегеля, про те, що держава - символ добро¬буту, і зробив висновок, що на землі немає такої держави, яка повною мірою відповідала б своєму призначенню. Щоб це сталося, необхідно усунути приватний інтерес. З'ясовуючи сутність держави та її співвідношення з суспільством, К. Маркс не погоджувався з Г. Гегелем відносно того, що дер¬жава породжує громадянське суспільство. З цього приводу він зазначив, що навпаки - сім'я й громадянське суспільство є передумовою, підґрунтям держави і права.
У категорії "держава" К. Маркс вирізняв два аспекти: полі¬тичну державу й матеріальну державу.
Політична держава, державний устрій розвиваються на власності, промисловості й торгівлі; що ж до матеріальної дер¬жави, то це, на думку мислителя, -- громадянське суспільство. Тобто, матеріальна держава не є політичною. Політична дер¬жава формується поступово, базуючись на громадянському суспільстві (матеріальній державі) завдяки власності, торгівлі й промисловості.
Наявність цих двох аспектів сприяє роздвоєнню особис¬тості. У політичній державі більше проявляється приватний інтерес, у матеріальній переважає суспільний.
Щоб ліквідувати протистояння політичної держави й мате¬ріальної держави, необхідно знищити приватний інтерес за¬провадженням істинної демократії. Тоді монархічний деспо¬тизм заступить влада народу, яка й стане носієм державного устрою. Встановлення влади народу, демократії означатиме, за вченням К. Маркса, зникнення політичної держави. Тільки в цьому випадку, за демократичного устрою ліквідується різ¬ниця між політичною державою та громадянським суспіль¬ством, оскільки з ліквідацією приватної власності зникне й приватний інтерес, його заступить загальний, суспільний інте¬рес. Загальні інтереси народу є основним принципом ідеаль¬ного суспільства. У статті "До критики гегелівської філософії права" (1843 p. - січень 1844 р.) К. Маркс запропонував спо¬сіб ліквідації приватної власності - соціальну революцію й силу, яка здатна це зробити, - пролетаріат.
З усіма цими думками погоджувався і Ф. Енгельс. Він за¬значав, що дослідження таких категорій, як "держава" і "пра¬во", можна здійснювати лише за умови визначення зв'язку приватної власності й політичного життя. Державна, політич¬на влада використовується як знаряддя власників. З цього приводу він писав, що в Англії править власність.
Значну частину своїх державно-політичних поглядів К. Маркс виклав в "Економічно-філософських рукописах 1844 року". Дослідження категорій "держави" і "права" він продовжив із визначення сутності власності. Тут він, зокрема, зазначав, що сутність власності полягає у відокремленні засо¬бів виробництва і виробленого продукту від виробника. Такий стан речей К. Маркс назвав відчуженою працею.
Сутність людини, зазначав він, це праця. З одного боку, завдяки праці людина стає суспільною істотою. Праця формує людину й людство в цілому. З іншого боку, праця є силою, яка протистоїть людині - відчуженою працею, під якою мисли¬тель розумів підневільну працю на власника, котрий привлас¬нює її результат (продукт). Відчужена праця призводить до відчуження між людьми.
Відчужена праця індивіда є суспільними відносинами, а оскільки вони беруть початок у сфері виробництва, то є вироб¬ничими відносинами.
Відносини капіталіста й робітника - це політико-еконо-мічні відносини, тобто зі сфери виробництва вони переходять у сферу політики. З приводу цього К. Маркс зазначав, що гроші присвоюють собі політичну владу.Далі мислитель зробив висновок, що держава й право є продуктами відчуженої праці, які виникають у сфері мате¬ріального виробництва. З допомогою права капіталістичне су¬спільство закріплює фактичну нерівність, оскільки право в ньому спрямоване на захист інтересів буржуазії. А якщо це так, то держава і право протистоять робітничому класові. Спо¬собом удосконалення таких держави і права є революція, знищення приватної власності та ліквідація відчуженої праці.
У 1845-1846 pp. К. Маркс і Ф. Енгельс видали свою працю "Німецька ідеологія", яку дослідники назвали першою зрілою концепцією матеріалістичного розуміння держави і права. У ній вся історія суспільного розвитку розглядалася як зако¬номірний процес, у якому визначна роль належала розвиткові виробничих відносин.
Тут було визначено основні аспекти, які згодом стали під¬ґрунтям теорії так званого наукового комунізму: поняття "суспільно-економічна формація"; ідея класової боротьби як рушійної сили класового суспільства; завдання насильницької революції щодо старої державної влади; ідея диктатури про¬летаріату; теза про співвідношення базису й надбудови суспільства. Окрім зазначеного, у згаданій праці походження держави пов'язувалося з суспільним поділом праці, виникнен¬ням приватної власності та міст, появою антагоністичних класів. У державі констатується сила панівного класу, воля якого втілюється у вигляді державної волі - закону. Право, отже, скероване проти більшості людей, тому їхня боротьба за право й свободи обґрунтована.
У 1848 р. в "Маніфесті комуністичної партії" мислителі дали визначення держави і права. На їхню думку, держава - це політична організація, організоване насилля одного класу над іншими. А право є введеною в закон волею панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу.
Отак ці мислителі розробили класову теорію держави і права, яка знайшла втілення в багатьох економічних творах К. Маркса, зокрема в "Капіталі". Тут він іще раз наголосив на взаємозв'язку між суспільними й виробничими відносинами та державою і правом, зазначив, що основою всіх суспільних відносин є виробничі відносини, назвав їх базисом суспіль¬ства; решта ж відносин, усі форми суспільної свідомості, серед яких політика, мораль, право, знаходяться в повній залежності від базису і ним визначаються.
Події у Франції, пов'язані з Паризькою комуною (18 берез¬ня-28 травня 1871 р.), дали новий поштовх розвиткові кому¬ністичної ідеології К. Маркса і Ф. Енгельса, які вирішили, що суспільний розвиток передбачений' ними вірно і відбувається, власне, за їхньою програмою.
У праці "Громадянська війна у Франції" К. Маркс уже на¬полягав на необхідності зміни форми держави з застосуван¬ням сили і встановленням диктатури пролетаріату. На його думку, політична організація Паризької комуни мала значно більше переваг, ніж парламентська республіка. В 1875 р. у "Критиці Готської програми" К. Маркс, конкретизуючи далі свою державно-правову концепцію, зазначив, що між капіта¬лізмом і комунізмом мусить бути перехідний період, а кому¬ністичне майбутнє у своєму розвитку промине дві фази.