Україна в Чорноморському регіоні

Південно-східні сусіди України - країни Чорноморського регіону, Закавказзя і Центральної Азії - займають разом з Україною виключно важливі позиції в Євро-Азійському геополітичному просторі. Стратегічне значення регіону полягає в тому, що через нього пролягають важливі транспортні комунікації, які поєднують розвинені цивілізаційні центри Європи з багатими на сировинні ресурси країнами Середнього Сходу та Центральної Азії й далі ведуть до великих ринків густонаселених країн басейну Індійського океану й Азійсько-Тихоокеанського регіону. З іншого боку, цей регіон зв'язує Північно-Східну та Центральну Європу з країнами Середземноморського басейну, формуючи спільний простір економічних і політичних інтересів у Європі та Азії в цілому.

Розташування України в Центральній Європі, в місці перетину трьох величезних геополітичних масивів - Євроатлантичного, Євразійського та Ісламського, є визначальним для долі України як держави. У цьому можна бачити певні переваги, але й великі проблеми.

Чорноморський регіон, його геополітичний статус і події, що тут відбуваються, мають неабияке значення для історичної долі європейських народів. В ситуації, коли домінуючі тут сили перестають блокувати шляхи з Європи на Схід, регіон, замість того, щоб бути бар'єром, виконує функції моста, тобто надає зручні можливості для розвитку системи сполучень у широтному напрямку. Внаслідок цього втрачається значення інших, обхідних, шляхів, переважно морських. Так, у період блокування шляхів за часів тюрко-ісламського домінування в регіоні західноєвропейські країни розвивали морські шляхи сполучення, з чим пов'язане створення сучасної європейської цивілізації. В радянські часи контроль Москви над євро азійськими шляхами також не сприяв розвитку трансконтинентальної системи сполучень з виходом до океанів. Це стимулювало розвиток обхідних систем морських комунікацій. Центральноєвропейські країни об'єктивно зацікавлені у відсутності в цьому регіоні будь-яких блокуючих сил. Власне, такий стан речей відповідає й інтересам України, оскільки як європейська держава вона просякнута загальноєвропейськими інтересами, а як регіональна держава взагалі не може мати глобальних блокуючих намірів.

У ХIХ-ХХ ст. в Чорноморському просторі відбулися процеси соціально-економічної модернізації, які були пов'язані з формуванням національних держав. Це складні й важкі процеси. Причини, що породжували локальні конфлікти в цьому регіоні, не втратили актуальності й нині. Внутрішні міжетнічні та міжконфесійні протиріччя ускладнюються втручанням ззовні. Подолання конфронтаційних відносин у цьому регіоні можливе при відповідній трансформації соціально-економічних моделей країн регіону. Щоправда, ці процеси зазнають досить значного опору як з боку ісламського населення, налаштованого на традиційні цінності, так і з боку певних прошарків населення постсоціалістичних країн, які ще скуті стереотипами колишньої ментальності. До цього додаються проблеми, пов'язані з неконтрольованими потоками міграції, зростанням організованої злочинності, наркобізнесу.

Надзвичайну геостратегічну важливість регіону визначає також такий чинник, як величезні поклади нафти і газу, розробка і постачання яких на світові ринки повинні розпочатися на межі століть. Саме тому вже зараз почалася активна діяльність потужних міжнародних нафтових і фінансово-промислових компаній у регіоні з одночасним формуванням нових політичних союзів, альянсів і зміною в балансі сил. Переміщення південного флангу НАТО з Середземного до Чорного моря стає все очевиднішим. Зростаюча активність РФ в Закавказзі, Каспійському регіоні, в тому числі у відносинах з Іраном і Іраком, також наочне тому підтвердження. Заради нарощування своєї присутності та впливу в регіоні Вашингтон останнім часом пішов на значні поступки Ірану й Азербайджану.

Останнім часом Захід виявляє все більший інтерес до регіону у зв'язку з розробкою нафтових родовищ Каспійського моря та розбудовою трансазійської мережі транспортних та енергетичних комунікацій. Реальне значення регіону для РФ також полягає у його транзитній функції. На сьогодні він важливий для неї як місце збуту енергоносіїв, а також як транзитний шлях, що з'єднує її з Близьким Сходом та країнами Середземномор'я.

Чорноморський регіон (і не в останню чергу Україна) замикає на себе основні транспортні нафтові комунікаційні шляхи як по осі "Схід - Захід", так і по осі "Південь - Північ". Досить сказати, що використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу (через Туреччину та Чорне море) в Європу. Українсько-гру зинський транспортний коридор постачання нафти в Європу також є значно коротшим порівняно з альтернативними шляхами через Туреччину і РФ.Україна як стратегічний транзитний маршрут енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності має шанс стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Із введенням у дію одеського нафтотерміналу Україна отримає чималі можливості для регулювання нафтових потоків з країн Близького Сходу та Каспію до Європи, а отже - можливість впливати на загальний геополітичний баланс у всьому євразійському просторі. Зрозуміло, що це не може влаштовувати насамперед Російську Федерацію, зацікавлену в транспортуванні власних енергоносіїв. Із введенням в дію нафтового маршруту через одеський термінал РФ втрачатиме свої позиції на Близькому Сході на користь України, і можливо, це одна з причин активізації її політики в регіоні. Водночас Україна, поряд з розробкою альтернативних шляхів, зацікавлена також у проходженні російських і центральноазійських енергоносіїв через свою територію, що потребує відповідного зближення з РФ.

У субрегіональному вимірі за Україною залишається статус великої регіональної держави із значним потенціалом, що надає їй шанс для активної політики щодо реалізації власних інтересів. Як стратегічний транзитний маршрут у паливно-енергетичному і сировинному забезпеченні Західної Європи Україна стає місцем регулювання глобальних геоекономічних інтересів. Для неї дуже важливо працювати над створенням сприятливих умов транзиту сировинних та енергетичних ресурсів через свою територію одночасно з розробкою альтернативних шляхів їх транспортування. Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР, зокрема в Чорноморському регіоні, Україна має відігравати значну роль в організації тут нової системи порядку. Для неї є життєво важливим влагодження конфліктних ситуацій на Балканах, у Придністров'ї, в Кавказькому регіоні, рівноправне партнерство з Польщею, Туреччиною та РФ як потужними регіональними лідерами в цій частині світу.

Але, як можна бачити, Україна частково здає тут позиції. Втрата контролю над Чорноморським флотом, ринків на Балканах, що було пов'язане із закриттям Дунайської транспортної мережі, труднощі з розбудовою Кавказького транспортно-енергетичного коридору, Одеського нафтотерміналу тощо - все це знижує можливості регіонального лідерства України. Для неї важливо зміцнювати свої стратегічні позиції в Чорноморському регіоні, а також формувати тісніші відносини з країнами, чиє входження до систем регіональної безпеки також є поки що проблематичним.

З 1992 року Україна, внаслідок своєї непослідовної політики, не тільки не використала реальну можливість посісти провідне місце серед найбільших транспортерів "великої нафти" регіону, а й ризикує бути загалом виключеною з цього процесу. Тим часом РФ активно розбудовувала свої транспортні коридори в обхід України (Ямал - Польща - Європа, Баку - Новоросійськ) і активно й жорстко діяла, відстоюючи свої національні інтереси. В результаті Україна залишається енергетично блокованою з усіх боків, значною мірою втрачає економічні засади свого суверенітету і геополітичну цінність для Заходу. Час спливає дуже швидко. Якщо незабаром не буде прийнято радикальних рішень, то Україна може втратити свою економічну незалежність і назавжди залишиться задвірком Європи і країною невикористаних можливостей з енергетичним зашморгом РФ на шиї.

Формування системи ЧЕС. Будуючи власну зовнішню політику і виходячи з політичних та економічних міркувань, Україна прагне створити багатополярну систему міжнародного співробітництва. Така система має забезпечити стабільну політичну та економічну безпеку держави за рахунок розширення міжнародних контактів, що повинні не лише стимулювати інтеграцію України у світову спільноту, але й сприяти зростанню впливу країни в різних регіонах, розвитку торгівлі та виробництва, пошуку перспективних ринків. З цією метою Україна приєдналася до системи Чорноморського економічно го співробітництва (ЧЕС).

Відносини з країнами ЧЕС на сьогодні є також важливим прецедентом у розбудові регіональної системи безпеки та співробітництва . Держави регіону стикаються з протиріччями, що мають високий потенціал конфліктності (Абхазія, Нагірний Карабах, Чечня, Боснія). Подолання цих протиріч та недопущення розгортання конфліктів можливе на засадах формування субрегіональних структур безпеки, які б утворили спільну платформу для співробітництва в цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.

25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України і глави урядів Албанії, Греції та РФ у Стамбулі прийняли Босфорську заяву та підписали Декларацію про утворення ЧЕС, в якій передбачено створення сприятливих умов для співробітництва в галузі торгівлі, промисловості, транспорту, зв'язку, науки і техніки, енергетики, сільського господарства, туризму й екології. Мета - обмін економічною інформацією, контакти ділових людей, визначення галузевих проектів тощо.Згідно із задумом, до зони ЧЕС мають входити не лише країни Чорноморського басейну, а й ті, які безпосередньо зацікавлені у співробітництві з країнами Чорноморського регіону. ЧЕС засновано на принципах, які закладені у Ґельсінському Заключному Акті, на документах, прийнятих на нарадах ОБСЄ, зокрема на Паризькій Хартії для нової Європи. Мета та принципи Декларації ЧЕС повністю відповідають і основним документам ООН. Декларація наголошує також на тому, що належність до зони ЧЕС не стає перешкодою для співпраці з іншими регіональними і субрегіональними організаціями, а також для участі в них.

У геоекономічному розумінні, якщо брати до уваги країни, причетні до системи ЧЕС, цей регіон є сферою тяжіння багатьох країн, що не пов'язані безпосередньо з Чорноморським басейном, але мають тут істотні економічні й транспортні інтереси. Сьогодні заяви про вступ до організації ЧЕС подали Іран, Македонія, Союзна Республіка Югославія та Узбекистан. У статусі спостерігачів до неї вже приєдналися Австрія, Італія, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Туніс, Польща, а заяви про вступ спостерігачами подали Боснія і Герцеговина, Казахстан, Кіпр, Йорданія, Словенія та Хорватія. Отже, географія організації не обмежується суто чорноморським регіоном, а охоплює широкий простір від Балкан до Центральної Азії та від Балтії до Арабського Сходу. Зона ЧЕС, з її містким внутрішнім ринком, значним ресурсним і науково-технічним потенціалом може стати ключовою ланкою торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією в цілому. Практично йдеться про створення трансрегіо нального інтеграційного угруповання. Це також перше велике інтеграційне угруповання країн постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке здатне поєднати країни з різними політичними та економічними орієнтаціями.

Кінець ХХ ст. ознаменувався змінами у політико-економічній структурі Європи, що призвело до виникнення низки субрегіональних структур від Балтійського до Чорного морів, які сприяли демонтажу "залізної завіси". У такі структури об'єднувалися здебільшого країни з приблизно однаковим "посткомуністичним" станом економіки для подальшої інтеграції в європейське середовище.

Разом з тим, неефективність вирішення економічних і політичних проблем у межах СНД змушує Україну шукати паралельні форми економічного співробітництва.

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси регіональної економічної інтеграції. Вони визначають напрямки і пріоритети сучасного стану інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище глобальної конкуренції та впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн і регіонів світу. Таким чином, система ЧЕС стала виразником сучасної тенденції в міжнародному економічному співробітництві.

Структура ЧЕС не могла сформуватися в часи глобального економічного протистояння ЄС та РЕВ, коли економіка була значно більше обтяженою ідеологічними та військовими чинниками, ніж суто прагматичними потребами населення. За сучасних умов, коли перед багатьма країнами стоять завдання економічної і соціальної модернізації, утворення нових систем кооперації є логічно виправданим і відповідає глибинним інтересам країн регіону.

Оскільки інтеграцію України в Європу проголошено головним стратегічним напрямком її зовнішньої політики, розбудова системи чорноморського співробітництва повністю відповідає її національним інтересам і є одним з важливих механізмів підключення країн Південно-Східної Європи до загальноєвропейської інтеграції. Президент України Л.Д.Кучма у виступі на Конференції "Нові можливості в Чорноморському регіоні" (Стамбул, 28 квітня 1997р.) зазначав, що послідовне зміцнення економічного співробітництва в регіоні Чорного моря не лише відіграє важливу роль у вирішенні проблем економічного розвитку країн, об'єднаних ідеєю ЧЕС, але й великою мірою слугує поглибленню загальноєвропейської інтеграції. Разом з тим, участь України в різних формах регіонального співробітництва в Європі, в тому числі в субрегіональних союзах, жодною мірою не суперечить економічним інтересам України як учасника системи ЧЕС.

Ініціатива створення регіонального економічного співтовариства належить Туреччині. Але успіхи в реалізації цієї ідеї свідчать про великий ступінь зацікавленості низки країн у формуванні нової субрегіональної структури економічного співробітництва, що об'єднує країни Європи, Азії попри їхню політичну, соціальну, цивілізаційну гетерогенність, відмінність у рівнях розвитку та формах бачення майбутнього. Держави регіону є членами різних політичних і економічних угруповань країн (НАТО, СНД, ЄС тощо). В них відбуваються своєрідні й глибокі соціально-економічні перетворення, що пов'язане із зміною в менталітеті та загальних схемах орієнтацій населення. Ще десять років тому важко було уявити їх у межах однієї організації. Але за умов нової геополітичної ситуації ініціатива Анкари знайшла відповідну підтримку цих країн.Турецький проект передбачав модернізацію економіки в державах-учасницях, що дало б змогу задіяти великий ринок країн з населенням понад 330 млн чоловік. Наголос передбачалося робити на розвиток інфраструктури, яка б допомогла краще використати великі потенційні науково-технологічні можливості, раціональніше використовувати ресурси промисловості та сільського господарства. З іншого боку, система ЧЕС допомогла виявити додаткові можливості багатьох країн-учасниць при вирішенні проблем, пов'язаних з переходом до ринкових відносин.

Організація створювалася з метою інтеграції Чорноморського регіону в світову економіку з урахуванням принципів ринкової економіки, демократичних засад, беручи до уваги традиційні зв'язки, географічну близькість і взаємодоповнюваність економічних структур держав, залишаючись відкритою для всіх зацікавлених країн, що визнають принципи Декларації про ЧЕС. Нею передбачалося багато- та двостороннє співробітництво у промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, зв'язку, медицині, екології, туризмі. Проголошувалася підтримка безподаткової торгівлі, приватного бізнесу, безперешкодного просування капіталів, створення вільних економічних зон, обміну новими технологіями й узгодження програм захисту Чорного моря від забруднення, реалізація конкретних програм у Чорноморській зоні.

Ідея ЧЕС відбиває зростаюче розуміння країнами регіону особливостей власних національних і регіональних інтересів. Вона жодною мірою не конкурує з традиційними економічними структурами, до яких входять країни регіону. Скоріше тут виникають стосунки компліментарності різних економічних моделей, формується нове поле можливостей, які важко зреалізувати в межах старих структур.

Отже, цілком правомірно, що у пошуках нових шляхів реалізації власних національних інтересів нові незалежні країни звернулися до ідеї посилення економічного співробітництва з державами найближчого до них оточення. У випадку України, Молдови, Кавказьких країн ця ідея найбільш ефективно втілилась у створенні системи ЧЕС. До неї увійшли нові незалежні країни, які вперше роблять спробу організаційно зінтегруватись без явного домінування РФ, на відміну, наприклад, від Економічного союзу на основі СНД. Крім того, участь у ЧЕС як РФ, так і колишніх республік СРСР має, звичайно, внести певні особливості у взаємовідносини країн - учасниць.

Якщо виходити з теорії та вдалої практики економічної інтеграції інших країн, то перспективи розвитку ЧЕС пов'язані з певними труднощами. Це інтеграція на регіональній основі з яскраво вираженим географічним об'єднуючим чинником - Чорним морем. В усьому іншому ЧЕС можна розглядати як потенційний феномен. Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні фактори - від політичної нестабільності країн-учасниць та їхньої економічної інфраструктурної несумісності до істотних соціально-культурних відмінностей і глибоких традиційних конфліктів як між країнами, так і всередині деяких з них. Інтеграційна політика ЧЕС має реалізуватись у вкрай несприятливому середовищі (міжетнічна напруженість у Грузії, конфлікт між Вірменією й Азербайджаном, історична ворожнеча між Туреччиною та Вірменією, взаємна недовіра Греції та Туреччини, напруженість відносин між РФ та колишніми республіками СРСР).

Але не слід забувати, з якими труднощами стикалася повоєнна Європа в опрацюванні власної інтеграційної моделі. Проблеми тут були навіть значно гострішими, але прагнення до миру і спільної співпраці переважили, і тепер існує консолідоване і розвинене європейське співтовариство. Цей досвід, безумовно, необхідно враховува ти і при розвитку процесу Чорноморського співробітництва.

Розгляд ЧЕС як потенційної зони вільної торгівлі розкриває можливості узгодження зовнішньоекономічних пріоритетів та серйозні економічні суперечності країн регіону, проблеми їхньої економічної сумісності. Незважаючи на відмінності у стані зовнішньоекономічної діяльності країн - учасниць ЧЕС, проведення узгодженої експортно-імпортної політики може забезпечити певний баланс інтересів у рамках основних пріоритетів. Але зробити це у рамках ЧЕС досить проблематично. Функції регулювання зовнішньої торгівлі у країнах-учасницях реалізуються на різних рівнях: національному - в Албанії, Болгарії, Румунії, Туреччині, Україні, наднаціональному - в Греції (як члена ЄС), а у перспективі в країнах - членах Економічного Союзу - на основі СНД. Крім того, для країн ЧЕС характерні різні масштаби, терміни і глибина участі в ГАТТ/ВТО. Вироблення та реалізація спільних інвестиційних проектів у рамках ЧЕС ускладнюється істотними відмінностями у ключових параметрах інвестиційного клімату.Для вирішення численних завдань, що їх поставило перед собою об'єднання, надзвичайно плідною є розбудова інформаційної взаємодії між країнами регіону. Процес переходу до інформаційного суспільства характеризується різким зростанням частки у ВНП галузі інформаційних послуг. Суспільство стає все відкритим інформаційно, а наявність глобальних телекомунікаційних мереж дає можливість практично без урахування кордонів організовувати індустрію інформаційних послуг. Створюються величезні можливості для індустріально відсталих країн вирівнятися і в перспективі стати в один ряд з країнами-гігантами.