РАДИКАЛІЗМ, АНАРХІЗМ, РАСИЗМ, КЛЕРИКАЛІЗМ У СВІТОВОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ

Радикалізм (від лат. Radikalis – докорінний) – політична течія, яка обстоює розрив з визнаною традицією, виступає за рішучі методи у вирішенні питань політичної теорії і політичної практики, не знімаючи соціально-економічних основ суспільного ладу. Як політична течія радикалізм виник у ХІХ ст.. Його представники вимагали демог реформ. при збереженні соціально-економічних основ самого ладу. Соціальною опорою радикалів є дрібні і середні власники що дотримуються республіканських і антиклерикальних поглядів, частина ліберальної інтелігенції заможне селянство, середнє чиновництво.

Радикалізм як течію харкт. стійке надання переваги рішучим методом перетворень, динамічний зміст поглядів і дій: звернення до простих вирішень складних питань, прагнення до формування подій, за перчених диктаторських методів, обстоювання демократичних перетворень прагнення поліпшити соц. законодавство; розширення інтеграції, розвиток міжнародних відносин без дискримінацій, тощо.

Анархізм (від. грец. Anarchia – безвладдя, стихійність). Безвладдя, - соц. політ. течіїя, що спрямована на звільнення від всіх політичної, економічної, духовної влади заперечних держави як форми організація суспільства та її владного впливу, утвердження досягнення нічим не обмеженої свободи людини як своєї мети.

Як суспільно-політична течія анархізм формувався у 40-70 роках ХІХ с. У країнах Західної Європи, це була значною частка дрібнотоварного реалістичного виробництва.

Сучасний анархізм не давав нічого нового до “традиційного” і характеризується такими ознаками: уявлення про державу як абсолютне зло, заперечення будь-якої влади: утворення нової свободи без будь-яких меж, відмова від організованості і дисципліни як засіб переходу до суспільства без класів, держави і політики.

Анархісти недооцінюють значення політики, регулятивну роль держави. Невизнання політичної влади як важливо необхідно інституту суспільного життя неминуче призводить до невизнання влади взагалі в демократичну форму реалізації її зокрема. Визнання влади – це контроль над нею, невизнання її – не що інше як самообман, оскільки влада стає без контролю зборку громадян. Історично, анархізм як політичне явище поширене в ситуаціях як крайнього відчаю, призводить до переломних моментів.

Фашизм (від італ. Fashio – в’язка) це правий вияв екстремізму розкладається у двох значеннях.:

1)як найбільша реакційна політична течія, яка виражає інтереси агресивних сил, прихильність крайніх прогресів методів у політиці ідеології.

2)Як відкрито терористична диктатура згаданих сил, що використовують насильство для захоплення та утримання влади.

Для фашизму є характерним: тоталітаризм; правовий нігілізм, антидемократизм; расизм; геноцид; елітаризм; вождізм.

Соціальною базою фашизму є насамперед дрібні власники, міщани, консервативне чиновництво, неграмотні робітники.

Фашизм виник у 1919 р. в Італії у 1992 р. вони прийшли до влади.

Клерикалізм (віл. Лат. Ctericalism – серповий) суспільно-політична течія, представлення якої виступають за посилення позицій вимову церкви а політиці і духовному житті с-ва.

Клерикаліз має такі різновиди: католицький, іудейський ісламський. Всі вони відбивають взаємозв’язок політики і релігії. Політичний клерикалізм підтримує часткові суспільні форми.