Сучасні політичні процеси в Україні та участь у них молоді

Соціологія молоді виступає також важливою складовою державної молодіжної політики. Водночас молодіжна політика тої чи іншої держави сама повинна бути компонентом загальної цілісної концепції розвитку цього суспільства. Специфіка сучасних державотворчих процесів в Україні є такою, що ця цілісна концепція лише виробляється. Натомість сьогодні основні законодавчі акти і документи державної молодіжної політики в Україні уже прийняті, і це створює певні труднощі в реалізації молодіжної політики в умовах, коли пріоритети держави ще не визначені або, як зараз, чільне місце серед них посідає розвиток економіки.

Отже, існує прямий і безпосередній зв'язок між станом суспільства та його ставленням до молоді. Нехтування цим принципом, гіркий досвід минулого мають послужити пересторогою для сучасних політичних діячів та урядовців. Молодь — це майбутнє країни, і щоб належним чином забезпечити це майбутнє, держава повинна виробити реалістичну, збалансовану, виважену політику стосовно молодого покоління.

Щодо наповнення молодіжної політики — то вона є, за визначенням І.Ільїнського, по-перше, системою ідей, теоретичних положень про місце і роль молодого покоління в суспільстві; по-друге, практичною діяльністю держави, громадських організацій та інших соціальних інститутів по реалізації цих положень, ідей та принципів з метою формування й розвитку молоді. Іншими словами, державна молодіжна політика як система певних заходів щодо сприяння соціальному становленню і розвитку молоді, повинна базуватись на глибокому, об'єктивному аналізі реального стану молоді, здійснюваному різними науками. Соціологія молоді в системі цих наук займає провідне місце. Воно зумовлене насамперед тим, що саме соціологія молоді досліджує процеси соціалізації молодого покоління, його входження у доросле життя в умовах, які блискавично змінюються, тобто має пріоритетне значення в суспільному, практично-політичному плані, даючи вихідні дані для соціальної політики, держави, яка забезпечує вирішення проблем молоді з обов'язковим врахуванням її інтересів, потреб і здібностей.

Раніше вважалося, що молодь виступає переважно об'єктом державної молодіжної політики, об'єктом соціального впливу. На жаль, і нині мало що змінилося; різниця хіба що в тому, що передбачається впливати не на саму молодь, а на умови її соціалізації в різних сферах її життєдіяльності, підтримувати її гарантіями, привілеями та пожертвами. З цим важко погодитись, бо, по-перше, ці гарантії, привілеї та пільги державою лише проголошуються на рівні державного закону, але не існує виробленого механізму реалізації цих намірів і положень, втілення їх у життя. По-друге; те основне, що об'єднує молодь у певну соціально-демографічну спільноту та вирізняє її з поміж інших спільнот, — це її специфічні інтереси. Тому реалізація молодіжної політики повинна передбачати пошук оптимальних шляхів подолання протиріч між інтересами держави і підростаючого покоління. Ігнорування інтересів молоді чи маніпуляція її свідомістю призводили до низької ефективності молодіжної політики, яка часто не досягала своєї мети і перетворювалась на фарс.

Особливості сучасного становища молоді полягають у тому, що вона виступає перш за все як суб'єкт суспільного життя, який знаходиться разом з тим у процесі свого становлення. Звідси у державній молодіжній політиці в якості рівноправних суб'єктів повинні виступати як молодь, так і суспільство. Мова повинна йти не про патерналістську (від лат. paternus — батьківський, опікунчий) політику держави по відношенню до молоді, а швидше про сприяння її соціальній адаптації в умовах переходу до ринкове орієнтованої економіки, про створення такої соціальної системи, яка б могла самозабезпечити і відтворити себе. Недарма, програма у галузі молодіжної політики у країнах Європейської Спільноти передбачає два основних, у вказаній послідовності, принципи: 1) активну й безпосередню участь молоді у її розробці та реалізації, 2) підтримку молодіжних ініціатив державними структурами. Процес допомоги молоді у західних країнах, зазначають дослідники, дістає енергію в індивідуалізації, а не в колективізації, в регіоналізації, а не в централізації, в плюралізмі, а не в централізмі, і в безпосередній участі, а не в управлінні зверху.Очевидно, пошук реальних шляхів залучення молоді до активних дій, скерованих на самозабезпечення та самовідтворення, багато в чому може і здатна здійснювати саме соціологія молоді. Найперше її завдання полягає у з'ясуванні основних інтересів і потреб молодого покоління, створенні її достовірного соціального портрету, висуненні на цій основі науково обгрунтованих пропозицій для 'державних органів. Неабияке значення має також аналіз можливих наслідків прийняття законодавчих актів стосовно молоді для суміжних та близьких соціально-демографічних груп та спільнот (інакше кажучи, коли пільги і, підтримка молоді державою можуть негативно вплинути на становище інших соціальних груп), невизначеність сенсу ЇЇ існування в сучасному суспільстві, а також прорахування і передбачення довготермінових наслідків цих рішень для самої молоді, особливо при ЇЇ переході в інший віковий і соціальний стан.

Україна вже нібито здобувала вже раз собі незалежність. Ввиривалася із імперських кайданів. Здається, тоді був повний набір атрибутів, необхідних для революції: символіка - тризуб і жовто-синій прапор, пісні доби

Визвольних змагань, голодування, протистояння з владою, загони з усіх областей України, поступовий перехід окремих владних підрозділів на бік народу. Однак сказати, що врешті революціонери домоглися перемоги, сьогодні, через чотирнадцять років, ми вже не можемо - хоча тоді і були впевнені, що саме так виглядає перемога. "Революція на граніті" не принесла народу революційних змін.

Однак всі без винятку її учасники нині кажуть, що події осені 1990-го не йдуть ні в яке порівняння з листопадом 2004-го року. Україна справді вперше встала з колін, відчула себе нацією, українці вперше відчули себе громадянами, перед якими у держави є обов'язки. Сьогодні справді в Україні піднялась потужна народна хвиля. Нарешті оформилась політична воля народу.

І на гребені цієї хвилі, як і 1990 року, молодь, студенти. Немає сумнівів, що ця революція матиме кращі результати, ніж ті, що ми їх спостерігали попередні чотирнадцять років. Підкова і справді виявилась щасливішою від тризуба, а помаранчевий колір об'єднав Україну значно міцніше від жовто-синього. Тоді молодь була і рушійною силою, і передовим загоном, і основною армією, котра змусила здатися радянську владу. Сьогодні молодь - як їй, зрештою, і належить - є найбільш мобільним, найбільш енергійним ядром помаранчевої революції. Але ядром, яке з усіх боків оточують і підтримують представники старших поколінь - і люди зрілого віку, і пенсіонери, і зовсім старенькі люди. Молодь має на кого спертися. Молодь має, кому передати свій заряд надзвичайно потужної духовної енергії. Молодь має, в кого взяти досвід, до кого звернутися по пораду, яка не обернеться зрадою, не обернеться банальним використанням молодих в якості брутального інструменту досягнення певних політичних та економічних цілей. Значить, молодь переможе, переможе разом з усім народом, бо сама по собі вона, як показав історичний досвід, не витягне на своїх плечах всю країну і всю націю. А разом ми здобуваємо перемогу за перемогою.

Сьогодні багато говорять про використання молоді як інструмента. Про це неодноразово говорили, і продовжують говорити, представники провладного табору. Вони демонстративно обурюються за молодь і закликають Президента Ющенка і його прибічників "відпустити дітей". Чи справді молоддю справді маніпулюють, їй навіюють радикальні думки й емоції, що апелюють до юнацького максималізму, але аж ніяк не відповідають власним переконанням молодих?

Дійсно, молодь навіює свої позитивні емоції, передає свої думки поміркованішим старшим поколінням, а не навпаки. Це молодь не в змозі утриматись від рішучих кроків і заяв у відповідь на цинічне маніпулювання владою правом громадян на визначення долі своєї держави. Старші люди якраз схильні почекати, чи не владнається все по ходу справи, вони схильні до переговорів, компромісів і домовленостей у найскладніших ситуаціях. І для того, аби зміцнити в них думку про необхідність зайняти більш визначену позицію, аби зродити в них рішучість вийти і заявити про свою незгоду з тими речами, що робляться владою, потрібна молодь. Саме ці "діти" точно знають, яку країну вони хочуть бачити. І вони знають, чого вони не терпітимуть у жодному випадку. Цією впевненістю вони діляться з поколінням батьків, вчителів - додаючи яскравості у їхнє життя. Додаючи помаранчевих кольорів. Це почесна функція молоді у здоровому суспільстві - яким відтепер буде і Україна.Зараз я інколи задаю собі питання - чи може справді молодь вже зробила свою справу і може спокійно розходитися по аудиторіях із почуттям виконаного обов'язку? Україна вийшла на майдани, область за областю приєднуються до народного Президента - за що ще боротися, що ще робити, кого і на що надихати? Проте одразу ж відповідаю - справа молодих не закінчується ніколи. У суспільстві завжди є що міняти, тим більше у здоровому суспільстві - адже змінюються обставини, змінюються люди, виникають кращі рішення. Тож у молоді буде справа навіть за Президента Ющенка. Доки суспільство розвивається, доки країна зростає - економічно, політично, духовно - їй потрібен цей молодий помаранчевий імпульс. Інша справа, що за нормального президента, за чесної влади жодна молодіжна ініціатива не пропаде дарма, не буде похована у бюрократичному болоті, не стане джерелом розчарування й соціальної апатії. Тоді молодь не битиметься лобом у стіну влади, намагаючись її проломити, а лише із юнацьким запалом "підпихуватиме" суспільство і державну машину в боки, аби вони не затримувались на одному, нехай і доброму, місці, і рухались у напрямку соціального прогресу. Тож, якщо молоді не розходяться - вірте їм, їм видніше, вони точно знають, коли їм є що робити.

Тепер щодо так званого розподілу України за віссю Схід-Захід чи Ющенко-Янукович. Розколу не існує. Існує просто порожнеча, передусім порожнеча інформаційна. І найкращий метод її усунення, як це не парадоксально, якраз той, що його використовують біло-блакитні - привозити щонайбільше людей, молоді до Києва. Та навіть якщо довозять до Київської області, цього достатньо для прориву інформаційної блокади, для знищення деструктивних міфів і заповнення порожнечі. Ми ж маємо зважати, що на Сході України немає жодних джерел відомостей про те, що насправді відбувається в країні, чим дихає столиця, за що виступає опозиція в парламенті. Люди просто не знають нічого, крім тієї бурди, якою їх годує місцева влада. Годує місяцями, роками, не гребуючи найбруднішими методами. І, не маючи альтернативи, люди починають вірити у ту маячню - не після десятого, то після сотого разу. От після цього і довіряй східній мудрості "скільки не кажи "халва", у роті солодко не стане". Стане чи ні, але людина починає сумніватись у собі: якщо, здавалось би, розумні люди стільки разів повторюють, то може так воно і є, а вона сама просто не розуміє чогось? Людині потрібна підтримка. Впевненість, що повторювана недолуга офіційна версія є не єдиним трактуванням подій. Це мешканці Сходу і отримують, прибуваючи в Київ - і молоді, і старші люди. Помаранчеві настрої пробирають їх дуже швидко! І помаранчева дійсність заповнює порожнечу, котру біло-блакитні видавали за "лінію розколу".

Отже, соціологія молоді є важливою складовою як соціологічного знання, так і елементом державної молодіжної політики. Вона повинна забезпечувати цю політику та її реалізацію через вироблення диференційованих стратегій соціалізації та адаптації молодого покоління. Але для цього вона сама повинна внутрішньо оновитися, переглянути свої вихідні засади і принципові настанови.