Сталінізм, як політична категорія
П л а н :
1.Вступ.
2.Поняття бюрократії та бюрократизму.
3.Сталінізм, як основна передумова бюрократизації суспільства за радянських часів.
4.Основні етапи бюрократизації соціалістичної системи.
У сучасному соціально-політичному житті проблеми бюрок¬ратії та бюрократизму належать до явищ, котрі є постійними темами наукових досліджень. Вони перебувають у центрі ува¬ги громадської думки, критичний запал якої як на Заході, так і на Сході спрямований на подолання негативних наслідків бюрократизації суспільства.
Важкий прес бюрократизації завдав великого лиха й українсь¬кому суспільству. За соціалістичної доби бюрократизм і його носій бюрократія міцно тримали у своїх обіймах творчий потен¬ціал народу, призвівши його до повного зубожіння і знесиленій. Тому природно постають питання: в чому причина існування й дивовижної стійкості бюрократизму та бюрократії як соціальних явищ? Чому саме в нашій країні ці явища набули такого всеохоплюючого значення? І нарешті: чи можливо вести боротьбу з ними, які їх перспективи в майбутньому? Розглядові цих пи¬тань і присвячено даний розділ, який до певної міри має спри¬яти виробленню навичок самостійного осмислення актуальних проблем розбудови незалежної Української держави.
Термін "бюрократія" французького походження й за змістом означає "панування канцелярії" (від франц. Bureau— бюро, канцелярія та гр. kratos— сила, влада, панування). Загальна суть цього поняття полягає у фіксації факту відокремлення виконавчих органів (канцеля¬рії) деякої організації від потреб цієї організації. Відбувається своєрідне сальто-мортале: орган, що підпорядкований органі¬зації, суспільству, перетворюється на орган, що підкорює тих, чию волю він повинен виконувати. Слуга стає паном.
Треба звернути увагу на те, що існує певна різниця в понят¬тях "бюрократія" й "бюрократизм". Перше характеризує но¬сія бюрократизму, тих, хто втілює владу "канцелярії". Друге має ширший ужиток. Ним позначають і систему управління державою та іншими організаціями, що будуються на пану¬ванні "канцелярії", й процеси владних відносин, яким прита¬манні формалізм, казенщина й т. п.
Поява перших бюрократичних структур у суспільстві пов'я¬зана з виникненням професійної управлінської діяльності. Остання, в свою чергу, зумовлена процесом поділу праці, ві¬докремленням розумової праці від праці фізичної. Закономір¬но, що саме держава стала тим осередком, який дав світові перші прояви бюрократизму.
Чиновництво є суспільним прошарком, котрий породжував у минулому і породжує сьогодні найбільші загони бюрократів. Цікаво, що й у науці, й у буденному вжитку слово "бюрок¬рат" дуже часто ототожнюють зі словом "чиновник". І це не випадково, бо через чиновництво держава втілювала суспіль¬не значущі інтереси: облік і збір податків, організацію загаль¬них робіт, охорону громадського порядку й т. п. Однак у той же час чиновники захищали й свої приватні інтереси, які в кінцевому підсумку починали суперечити інтересам держав¬ного управління. Прагнення до збагачення за рахунок казни, втрата ефективності управління закономірно вели до втрати могутності держави.
З того, що було сказано, не слід робити висновок, нібито державне управління є тотожним бюрократизму. Треба мати на увазі, що бюрократизм виникає в будь-якій сфері свідомо¬го регулювання людських взаємин. Феномен бюрократизму подібно до шкідливих мікробів органічно притаманний про¬цесам управління й тому належить передусім знати ті умови, які сприяють розвиткові загальної соціальної хвороби — бю¬рократичному переродженню всього суспільства.
Спробуємо розглянути бюрократизм і бюрократію з різних точок зору, щоб дістати повне, об'ємне уявлення про ці фе¬номени. Оскільки вони пов'язані з управлінською діяльністю, то й почнемо наш аналіз із позицій управлінсько-організацій¬ного аспекту.
Багатовікова історія бюрократизму свідчить, що він є не ви¬падковим епізодом у суспільній практиці. Його невмирущість зумовлена вже самим характером управлінської діяльності, тим, що управління — це специфічна професійна галузь занять, яка вимагає певних знань, навичок, здібностей. Ця обставина набу¬ває чимраз більшого значення в міру ускладнення об'єктів уп¬равління, всього суспільного життя, самої людини — головного суб'єкта й об'єкта управління. Мабуть, у цьому професіо¬налізмі й криються витоки переродження управлінця на бюро¬крата.
Слід взяти до уваги, що в західних політичних і соціологіч¬них наукових розробках є цілий напрям досліджень, заснов¬ником якого був Макс Вебер. Він розглядав бюрократію як елемент раціонального типу державного устрою, вважав, що "бюрократія є технічно найефективнішою формою пануван¬ня, яка знайшла своє адекватне втілення в умовах капіталіс¬тичного суспільства".
З точки зору раціональної форми управління, бюрократична діяльність характеризується такими рисами:
1) твердо встановлена й неухильно дотримувана система вертикальних зв'язків (службова ієрархія);
2) відрегульований, заснований на спеціалізації розподіл праці;3) система правил і директив, що чітко встановлює права та обов'язки працівників (членів) і організації;
4) система чітко й точно визначених методів і прийомів при виконанні завдань.
На перший погляд здається, що раціональний підхід до бю¬рократизму й бюрократії є найбільш слушним, бо дає змогу встановити певні організаційні межі для стримування нега¬тивних наслідків процесів управління. Залишається тільки ра¬ціонально регламентувати управлінську діяльність, і бюрок¬ратизм буде приборканий. Але цікаво, що управлінсько-організаційний аналіз привів прибічників "раціоналізації" до висновку, що вироджування бюрократії (тобто праця апарату управління на себе) в принципі може стати неминучим. Цей висновок був сформульований у так званому організаційно¬му імперативі, зміст якого полягає в тому, що кожна органі¬зація повинна спочатку задовольняти власні потреби, перш ніж почне задовольняти потреби, для задоволення яких вона створена.
Організаційний імператив не виключає й такої ситуації, ко¬ли певна організація (управлінська структура) займатиметься тільки своїми особистими потребами. В тій чи іншій формі подібна ситуація була особливо характерною для багатьох ін¬ституцій суспільства "розвинутого соціалізму" й, насамперед, для керівної сили цього суспільства — КПРС.
Загальні уявлення про бюрократію та бюрократизм не дають можливості зрозуміти сповна суть тих проблем, які стоять нині перед українським суспільством. Загальний аналіз треба до¬повнити розкриттям особливостей бюрократії та бюрократиз¬му, які виникли, існували й ще існують на ґрунті вітчизняної історії. Це, в свою чергу, вимагає уважного підходу до періоду так званої соціалістичної доби, однією з найважливіших рис якої було органічне поєднання ідей соціалізму з практикою тотальної бюрократизації всього життя суспільства. Саме цей жахливий симбіоз радянського соціалізму з бюрократизмом і сьогодні висить важким тягарем на плечах українського наро¬ду, саме він є найголовнішою причиною його сьогоднішнього хворобливого стану. Де витоки цього симбіозу, на чому ґрун¬тується живучість вітчизняного бюрократизму? Пошукам від¬повідей на поставлені запитання присвячено цю главу.
Важливе значення для аналізу бюрократизації суспільного життя країн, що десятиріччями носили назву соціалістичних, має поняття "командно-бюрократична система". Це поняття широко застосовується для характеристики соціально-еконо¬мічного й політичного устрою, що існував у Радянському Со¬юзі та країнах, котрі наслідували його.
Під командно-бюрократичною системою треба розуміти всеохоплююче проникнення методів свідомого регулювання суспільних відносин, побудованих на суто бюрократичних ме¬ханізмах, у всі клітини суспільства. Основу цих механізмів складає примусовий, командний (тобто обов'язковий для ви¬конання) вплив ієрархічної піраміди бюрократично-управлін¬ських, владних структур на всіх членів суспільства, на всі його підрозділи та сфери. Причому системність мала прояв і в то¬му, що методи командного управління складали певну ціліс¬ність, узгоджену сукупність правил і процедур, закріплених у законах і обов'язкових як для керуючих, так і для тих, ким керують.
Термін "система" несе й інше змістовне навантаження. Він оз¬начає, що бюрократизація суспільного життя досягла в радянсь¬кому суспільстві завершеного вигляду. Тобто бюрократизм став сутнісним, системоутворюючим параметром суспільного організ¬му. Не тільки все було підпорядковане владі бюрократів, а й саме суспільство ніби втратило здатність до саморегуляції, до життя без команд, підкорення. Не випадково, характеризуючи радянсь¬ке суспільство, застосовують термін "казармений соціалізм", але точніше було б говорити про “казармено-бюрократичний соціа¬лізм”.
Великим етапом бюрократизації суспільства був злам непу і створення системи сталінського соціалізму. Зни¬щення решток ринкової економіки, повне відчуження трудя¬щих від політичної влади, придушення щонайменших ознак опозиційної режимові діяльності, закріплення всевладдя партійно-державної бюрократії — ось деякі моменти процесу встановлення бюрократично-командної системи в 20-ті й 30-ті роки.
При цьому специфіка сталінського бюрократизму полягає в тому, що він побудований за панування тоталітарного режиму особистої влади. Й. Сталін до певної міри втілював у собі тип харизматичного діяча, здатного стримувати зажерливість бю¬рократії. Спираючись на репресивний апарат і партійну верхівку, Й. Сталін став архітектором командно-бюрократи¬чної системи, але розквіт її відбувся після смерті "вождя всіх народів".З економічного погляду, командно-бюрократична система базується на тотальному одержавленні економіки, в основі якого лежить державна власність на засоби виробництва. Можливі, на перший погляд, переваги централізованого держав¬ного керування економікою в кінцевому підсумку призвели її до глибокої кризи, оскільки централізована економіка не мо¬гла не потрапити в залізні обійми бюрократії. М. Вебер про¬зорливо зазначав, що "державна бюрократія, якщо знищить приватний капіталізм, пануватиме одна".
Підкоривши своїй волі економіку, бюрократія, одначе, не змогла зробити її ефективною. Досягнутий рівень розвитку виробничих сил вимагає таких форм економічних відносин, які б спиралися на ринкові механізми. Державне втручання при цьому має бути надзвичайно обережним. На ділі було зовсім інакше. Державна власність на засоби виробництва принесла трудящим повне економічне відчуження, породила такі парадокси радянської економіки, як хронічний дефіцит, небачений монополізм виробника, "тіньова" економіка і т. ін.
В. Винниченко, аналізуючи реалії радянського соціалізму та шукаючи шляхи виходу українського народу з цього історич¬ного глухого кута, вважав, що "сталінізм є націоналізація плюс бюрократизація". Подолати його можливо, за В. Винниченком, за допомогою колектократії, тобто влади колективу. А колектократія виникає на основі передачі засобів вироб¬ництва у власність колективів. Цей план В. Винниченка де в чому нагадує нинішні ідеї роздержавлення й приватизації, але, як відомо, ці плани та ідеї стикаються з шаленим опором сучасних бюрократів.
Командно-бюрократична система сформувала відповідну собі соціальну базу. Всевладдя бюрократичних структур мало спиратися на певний рівень легітимності. Мається на увазі сприйняття більшістю населення бюрократично-тоталітарної системи влади як такої, що має право на існування, заслуго¬вує на те, щоб їй підкоритися. Тобто й соціальний простір ра¬дянського суспільства мав обюрократитися. Не випадково кажуть, що народ має такий уряд, на який заслуговує.
Сучасні політологічні дослідження дають змогу окреслити хоча б у найзагальнішому вигляді основні параметри соціаль¬них передумов командно-бюрократичної системи. З точки зо¬ру концепції "масового суспільства", соціальний вимір тоталітарного гатунку являє собою суспільство, де не існує безпосередніх соціальних зв'язків між індивідами в межах рі¬зних незалежних груп. Ці зв'язки бере на себе загальнонаціо¬нальний центр, яким є, зокрема, держава. Тому масове суспільство об'єктивно є атомізованим суспільством, а суб'єк¬тивно являє собою відчужене населення.
Стан атомізованого суспільства створював сприятливі умови для заохочення людей до певних масових дій, спрямованих на підтримку політичного курсу панівної бюрократичної еліти. Відсутність проміжних ланок у соціальних структурах між ін¬дивідом і державними центрами у вигляді системи незалеж¬них групових, професійних та інших об'єднань мало своїм наслідком дегуманізацію і деіндивідуалізацію соціальних зв'язків. Бюрократія не була зацікавлена в розквіті талантів, яскравих індивідуальностей, бо це зробило б неможливим то¬тальний соціальний контроль над життєдіяльністю людей.
Панування державної власності призвело до утвердження зрівняльно-розподільчих тенденцій у свідомості й поведінці населення. Не маючи досвіду життя в умовах ринкової еконо¬міки, радянські люди не були озброєні тими соціальними якостями, що стимулюють ініціативу, діловитість і т. п. Саме пасивність, утриманство, заздрісність і т. п. стали визначаль¬ними для працівника командно-бюрократичної системи. Не випадково, що сьогодні дуже важко іде процес становлення нового соціального простору українського суспільства.
Командно-бюрократична система мала політичне підґрунтя у вигляді необмеженої влади компартії, а також державного устрою, який, за висловом відомого українського юриста і до¬слідника політики Б. Кістяківського, можна кваліфікувати як "поліцейську державу".
"Зміст діяльності поліцейської держави, — стверджує Б. Кіс-тяківський, — зводиться до того, що вона вдається до якнайре¬тельнішого контролю органів державної влади над потребами та інтересами своїх підданих. Ця опіка унеможливлює вільну ді¬яльність громадян, заковує їх у кайдани регламентації та полі¬цейського нагляду. Не правовий, а поліцейсько-бюрократичний характер радянської держави забезпечував успадкування ро¬сійської імперської самодержавної політики". Він давав змо¬гу реалізувати принцип "розділяй і володарюй" на терені багатонаціональної, унітарної, а отже, й вельми штучної держа¬ви, якою був Радянський Союз.
Що давало змогу радянським бюрократам нехтувати права¬ми особи, національними інтересами народів? Відповідь кри¬ється в особливому механізмі володарювання, винайденому Й. Сталіним для зцементовування, тотального збюрокрачення суспільства. Йдеться про інститут номенклатури, який займав у політичній системі радянського суспільства чи не найголов¬ніше місце.Розкриваючи принцип діяльності цього інституту, В. Восленський підкреслює, що номенклатурне (тобто залежне він певних інстанцій) призначення на керівні посади стимулюва¬ло кар'єризм і непрофесіоналізм управлінців, виводило їх ді¬яльність з-під будь-якого контролю народу. Кожен повинен був відчувати, що він займає місце не за якимось правом, а з милості керівництва, і якщо ця милість припиниться, то він легко може бути замінений іншим.
Із позицій сьогодення, коли немає всевладдя компартії, яка була монопольною структурою в номенклатурних механізмах, може здатися, що й принцип номенклатури відійшов у мину¬ле. Але, мабуть, доти, доки не буде створено демократичних засад управлінської діяльності, номенклатурність не зійде з політичної арени українського суспільства.
Мають свої особливості й духовно-психологічні засади ко¬мандно-бюрократичної системи. Як уже наголошувалося вище, авторитарне мислення є основою бюрократичної свідомості. Але в умовах тотальної бюрократизації суспільства для забезпечення масового духовно-психологічного пригноблення мав існувати са¬ме масовий засіб впливу на людину. Роль такого засобу відігра¬вала комуністична ідеологія. Саме завдяки їй пануюча еліта за¬безпечувала ідейне підґрунтя своєї діяльності. Маскуючись зовні привабливими ідеями соціальної рівності й справедливості, ця ідеологія переконувала маси, що світле майбутнє потребує вели¬кого напруження всіх сил і постійної боротьби із зовнішніми та внутрішніми ворогами комунізму. Такими аргументами створю¬валася духовно-психологічна атмосфера постійної тривоги й во¬рожнечі, коли загальнолюдські критерії гуманізму та моральності підмінювалися вимогами класової ненависті. За допомогою ко¬муністичної ідеології командно-бюрократична система перетво¬рила суспільство на фортецю в облозі. Це слугувало підкорен¬ню народу, як армії комунізму, владі його керівників — партійно-державній номенклатурі.
Слід зауважити, що основні суспільні засади командно-бю¬рократичної системи — одержавлення економіки, атомарність соціальних відносин, бюрократично-поліцейський державний устрій, заснований на всевладді партійно-державної номенкла¬тури та пануванні комуністичної ідеології, щонайтісніше з'єдна¬ні і взаємозумовлені. Все це — елементи органічної системи, злам якої вимагає величезного напруження всього суспільства. Складність перетворення тоталітарно-бюрократичного ладу на демократичний пов’язана з викоріненням засад тоталітарності й одночасним створенням засад демократичності. В цьому поєд¬нанні криються всі суперечності перехідного етапу, на якому перебуває сьогодні Україна.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1.Політологія: Історія та методологія /Андрущенко В. П., Антонечко В. Г., Ануфрієв Л. О. та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. - К.: Здоров’я, 2000. – 632 с.
2.Газета “Известия”, 16 січня 1993р.
3.Газета “Молодь України”, лютий 1991р.; квітень 1991р.