Праві партії

I. Конгрес Українських Націоналістів. (КУН)

Конгрес Українських Націоналістів виник у 1993 році в результаті перенесення на терени України діяльності Організації Українських Націоналістів (С.Бандери), яка тривалий час діяла за кордоном.

ОУН(б) з 1950 рр., коли втратила зв’язок з Краєм, робила неодноразові спроби відновити свої структури в Україні. Ця діяльність пожвавилася з початком т.зв. «перебудови» в СРСР.

В 1991 році на VIII Надзвичайному Великому Зборі ОУН вже були представники з України 1). Однак своїх структур там ОУН ще не мала. Це пояснюється тим, що декілька організацій, які виникли на той час в Україні, вже сповідували націоналізм бандерівського зразка. Серед них можна назвати Політичне об’єднання «Державна самостійність України», яке створювалося Зиновієм Красівським та Іваном Кандибою саме для відновлення єдиної ОУН в Краї, а не перенесення діяльності розколотих частин: “бандерівців”, “мельниківців”, “двійка рів” 2). Але з часом ОУН(б) провела низку теоретичних конференцій в Україні, численні емісари з діяспори проводили тут підготовчу роботу.

В 1992 році відбулася Конференція Українських Націоналістів, що свідчило про остаточне перенесення ОУН(б) в Україну. Конференція ухвалила низку важливих політичних рішень: вимагати відставки Кабінету міністрів, виходу з СНД, розпуску Верховної Ради й виборів на багатопартійній основі. У сфері економіки йшлося про «соціальну ринкову економіку», де «економічний компонент є нерозривно пов’язаний з соціальним. Тому економічна політика держави мусить уможливити проведення суспільної і соціальної політики, побудованої на принципах солідарності, самовідповідальності громадян і соціальної справедливості» 3). Діяльність ОУН(б) в Україні має бути спрямована на «відродження середньої верстви, - проголошував О.Коваль на цій Конференції, - і гармонійне співжиття з іншими суспільними верствами на базі соціальної справедливості і правового захисту соціально слабших - це уможливить нормальний розвиток народного господарства України і всіх інших ділянок життя Нації» 4).

Конференція схвалила Маніфест, в якому підтверджувалась ідея VIII Надзвичайного Великого Збору ОУН про створення політичної сили, щоби втілити ці ідеї в життя. Ініціативний комітет активно розпочав діяльність по скликанню загального Конгресу Українських Націоналістів. Установчий збір КУНу відбувся після старанного перетягування кадрів з інших партій та громадських організацій. Так, Стрийська організація ДСУ in corpore увійшла до КУН, частина членів НРУ, УРП, Товариства репресованих та інші приєднались до КУНу. Це викликало широке незадоволення серед політичних партій України. До того ж, Перший Збір КУН не відповідав поглядам багатьох радикальних діячів, особливо з Західної України. Виступи делегатів не вкладалися в рамки традиційного «бандерівського» націоналізму. Тому значна частина прихильників ОУН(б) відійшла від КУН. Особливо загострився конфлікт після відмови Слави Стецько, Голови Проводу ОУН та Голови КУН, легалізувати ОУН. У зв’язку з цим виникла ОУН в Україні, яка стала на позиції інтегрального націоналізму. КУН же почав приймати до своїх лав навіть колишніх комуністів, почав співпрацювати з державною владою.

Тривалий час ідеологію КУН визначав представник т.зв. «детройтського центру» американської ОУНівської діаспори Роман Зварич. На відміну від попередніх концепцій націоналізму, він запропонував якісно новий. «У центрі філософічних міркувань українського націоналізму, - пише Р.Зварич, - завжди було християнсько-ідеалістичне розуміння Людини як істоти, створеної на подобу Божу» 5). Таке твердження суперечить ідеям Дм.Донцова та Ст.Бандери, які стверджували, що в центрі націоналізму завжди була Нація як «основа історичного життя й розвою». Окрім цього, Р.Зварич відкинув елітарну теорію, замінивши її «органічно притаманним націоналізму народовладдям» у вигляді традиційної західної демократії. Український національно-демократичний устрій мусить мати національну специфіку, притаманну лише Україні. В економіці Зварич висуває ідею т.зв. «народного капіталізму», тобто соціально орієнтованої ринкової економіки, що забезпечить соціальні та політичні права всім громадянам України.

У міжнародному житті Р.Зварич закликає «країни сімки» відмовитись від ядерної зброї й підписати Хартію Нової Світобудови, яка стане наріжним каменем майбутнього устрою Землі на засадах національної демократії.Історичний процес розуміється як «хронологія людського тяжіння до щораз виразнішого пізнання ідеалу справедливості і впровадження цього поступовішого образу в суспільно-політичні відносини та й загалом у всі галузі життя» 6). Ідеї Зварича є типовою християнською демократією латиноамериканського зразка. «Наші партії, - писав ідеолог Християнсько-Демократичного інтернаціоналу Р.Кальдера, - є національними. Вони керуються основною ідеєю - національної держави. Кожне національне суспільство відрізняється притаманними йому особливими рисами й має право на самовизначення. Ми переконані, що Нація як соціальна група є результатом природного розвитку людських устремлінь до спільності. В Латинській Америці ми підтримуємо рухи здорового націоналізму... Ми проповідуємо демократичний націоналізм, тобто твердо стоїмо на національно-визвольних позиціях» 7). Безперечно, ідеї Зварича та його більш поміркованого колеги О.Коваля знайшли своє відображення в Програмі КУН. Однак останнім часом можемо спостерігати деякі зрушення праворуч. Р.Зварич був знятий з посади заступника Голови КУНу та позбавлений права виступати від імені Конгресу. Зварич після звільнення писав: «В основі Програми КУН лежать універсальні ідеали свободи й справедливості, прогресивні демократичні принципи та вселюдські моральні цінності. Тут немає місця будь-якій людиноненависницькій псевдотеорії... В Україні я зіткнувся з інакшим розумінням націоналізму та його ролі в державотворчих процесах. Це, власне, і є та діаметрально протилежна тенденція, яка прагне звести український націоналізм на невластиві йому позиції авторитаризму, шовінізму та навіть відвертого расизму (антисемітизму), і намагання в ностальгії відновити якийсь анахронічний дух донцовського романтичного волюнтаризму; відкидання найелементарніших, універсально визнаних принципів демократії, саме слово, яке було прямо огидне для декого з членів Проводу КУНу... Тепер, коли усунено з Проводу КУНу основного автора її Програми, хочеться сподіватися, що інтелекту в ініціаторів вистачить на те, щоб осягнути цю парадоксальність і привести Програму у відповідність до взятого курсу вправо» 8) Таким чином, КУН трансформується в суто націоналістичну партію, відмовляючись від ідей християнської демократії. Новітні ідеологічні розробки теоретичної референтури Конгресу наближають КУН до ідей ОУН 1929 р. і революційних концепцій С.Бендери та Я.Стецька.

Під час виборів до Верховної Ради України КУН розраховував взяти 35% депутатських місць, було висунуто 163 кандидати в депутати. Нерідко КУНівці конкурували з кандидатами від національно-демократичного табору, що викликало дезорганізацію у передвиборчій боротьбі. Наслідком стало обрання до ВР лише 7 депутатів КУНу. На сьогодні КУН нараховує біля 7 тисяч членів, він має значний вплив у Західній Україні. Однак в 1994-1995 рр. робляться неодноразові спроби перенести діяльність КУН до Східної України. Приклад цього - видання в Донецьку газети «Бандерівець» та ряд вояжів керівників КУНу по містах Сходу України.

КУН готовий до співпраці з будь-ким - від лібералів до соціалістів. Так, у червні 1995 року Слава Стецько мала зустріч у Харкові з місцевими соціалістами на чолі з Георгієм Мілюхою. Як стверджує прес-служба КУНу, зустріч була плідною та змістовною 9).

Розгорнута жвава міжнародна діяльність, особливо на захист Чечні від російської агресії. Широко знана миротворча місія в Чечні депутата ВР, члена КУН М.Ратушного. Ведеться робота з молоддю. При КУНі існує спортивно-патріотичне товариство “Тризуб ім.Степана Бандери”. На Конгрес також орієнтується СУМ- “Сумщина”.

Головою КУНу є Слава Стецько, вдова Провідника ОУН Ярослава Стецька. Народилася 14.05.1920 р. в с.Романівка на Тернопільщині. У 18 років вступила до ОУН. Була на чолі Червоного Хреста УПА та жіночої мережі ОУН. В 1943 р. ув’язнена німцями у Львові. Співорганізатор Європейської ради за свободи. Від чоловіка дістала в спадок, окрім ОУН, ще й Антибільшовицький Блок Народів, конгреси якого відбулися 20-21 листопада 1992 р. у Торонто та в 1993 р. в Києві. АБН, нарівні з Визвольним Фондом та іншими, є дочірньою організацією ОУН. Під час створення КУНу неодноразово піднімалося питання про відродження ОУН. Однак п.Слава заявила, що ОУН - це елітарна організація, членство в якій є довічне, й тому немає потреби її легалізовувати.

Заступником С.Стецько є Сергій Жижко. Народився 24.06.1954 р. в Магаданській області в сім»ї політв’язнів. З 1990-го року член УГС та УРП. Був секретарем Львівської обласної організації УРП з питань ідеології. Пізніше очолював інформаційно-видавничий відділ секретаріату УРП. Однак за підтримку «лінії Гребенюка-Коваля» С.Жижко до керівництва УРП на IV з’їзді (1992 р.) введений не був.

З вересня 1991 року С.Жижко стає індивідуальним членом УНА. В численних виступах проводить лінію УНА, яка стверджувала, що лише вона може виступати від імені українських націоналістів.Жижко мав реальний шанс стати заступником Голови Української Національної Асамблеї, однак Дм.Корчинський його випередив. З 1992 р. Жижко - член ОУН та УНА, бере участь в організації структур Конгресу. На Установчому з’їзді в жовтні 1992 р. і на I Зборі КУН затверджений Головою Секретаріату, з 1994 р. - заступник Голови Проводу КУН.

Видатним діячем КУНівської парламентської групи є Михайло Ратушний, чия миротворча місія в Чечні набула широкого розголосу.

Структурними підрозділами КУН є його територіальні організації:

а) первинний осередок;

б) районні, міські (крім обласного центру), міськрайонні організації;

в) обласні організації.

Керівні та організаційні органи Конгресу вцілому: Збір, Голова Конгресу, Політична Рада (ПР), Провід, Голова Секретаріату, референти Секретаріату Конгресу.

ПР є найвищим органом між Зборами і складається з представників голів обласних організацій Конгресу. До неї за посадами також входять Голова та члени Проводу, голови обласних організацій, редактор центрального часопису та центральної газети, голова Етичної комісії, голова контрольної комісії.

Провід Конгресу складається з осіб, обраних Збором Конгресу та осіб, що входять до нього за посадою: Голова, його заступник, голова Секретаріату, референти Секретаріату. Секретаріат веде практичну роботу Конгресу.

Завдяки значній фінансовій допомозі з діаспори КУН налагодив випуск газети «Шлях перемоги», що виходить у Львові і є партійним офіціозом. Окрім цього, КУН видає в Донецьку газету «Бандерівець», «Степову Україну» (Херсон) та деякий час фінансував лубенську газету “Хлібороб”, поки та не перейшла до ОУНвУ. КУН також переніс видання свого теоретичного часопису «Визвольний шлях» з Лондона до Львова. Окрім того, продовжено видання «Українських Проблем».

II. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-КОНСЕРВАТИВНА ПАРТІЯ (УНКП)

УНКП виникла в результаті об’єднання Української Національної Партії, Республіканської партії України та Української Національно-Демократичної Партії у червні 1992 року.

УНКП сповідує т. зв. «український національний консерватизм» і проголошує себе послідовниками ідеологів українського консерватизму В.Липинського, С.Томошівського, В.Кучабського та ін. Партія не є прихильником монархізму, однак висуває гасло авторитарного традиціоналізму.

Ідеолог УНКП В.Родіонов пише: «Українські національні консерватори не сприймають демократію понад політичною системою. Надлишковій демократії властиве порушення рівноваги між владою і свободою на користь останньої. Необмежений демократичний індивідуалізм підкопує в суспільстві основи дисципліни та правопорядку, розхитуючи підвалини держави, сіє хаос і породжує анархію». Окрім цього, п. Родіонов зазначає, що «в період становлення державності, після періоду колоніальної залежності і в умовах соціальної ущербності Нації, історично оправданою стає монархія (з забезпеченням найвищого вираження державності в монархові і при величі правлячого Дому на ґрунті недоторканості привілеїв), але Україна не має жодного претендента і національної аристократії, що не дозволяє утворити апарат такої держави. Тому Українські Національні Консерватори репрезентують консервативно-республіканський рух».

“Націоналізм в теорії українських консерваторів є процесом політичної самореалізації народу. Витоком українського націоналізму є українська Традиція, тобто, в глибинній сутності своїй він є тотожній національному консерватизмові. У нинішніх політичних умовах перед українським націоналізмом постало нове стратегічне завдання - оволодіння соціальною та економічною сферами і прийняття конкуренційного виклику цивілізованих націй. Саме на цьому зосереджує увагу національний консерватизм. В цьому полягає його відмінність від интегрального та демократичного націоналізму”.

Після зміни керівництва (Г.Приходько пішов з посади голови УНКП, на його місце став Ю.Восковнюк), УНКП розпочала широку видавничу роботу: поновив своє видання часопис «Український час», вийшли теоретичні роботи Г.Приходька, М.Продума та ін. Саме роботи М.Продума вказують на перетворення УНКП в клуб “традиціоналістів” на кшталт західних «Фонтанкрім», «Товариства Гвідо фон Ліста», «Хучін унд Мунін» та ін.

УНКП сповідує «консервативну революцію» 20-х років, типовим представником якої був засновник відомого «Червневого клубу», батько младоконсерваторів Мюллер ван ден Брук. УНКП висуває ідею “нації золотих комірців”, тобто побудову України на засадах ієрархічності та шанування традицій. Для “націонал-консерваторів” ідеалом побудови режиму є Іспанія за часів Франко.

Приділяючи увагу соціоніці як об’єктивній науці, один з теоретиків УНКП М.Продум вивів нову концепцію циклічного розвитку України. Сформована «психоінформаційна концепція нації золотих комірців’.

Подібні тенденції вказують на формування ідеології чистого традиційного консерватизму в Україні. Як відомо, західний традиціоналізм містіть у собі значну частку містіцизму. Тому немає нічого дивного в посиланнях Продума до Давньоіндійської міфології.Основою УНКП є первинні організації, які об’єднуються в міські, районні, обласні. Органами партії є: Рада УНКП, Комітет Ради УНКП, Голова УНКП. Вищий керівний орган - Рада партії, в період між Радами - Комітет Ради

Друкованим органом УНКП є журнал “Український час”.

III. Українська християнсько-демократична партія. (УХДП)

В січні 1989 року в Львові виник Український християнсько-демократичний фронт. 13 січня 1989 року у Львові відбулося Установче Віче УХДФ, на якому було схвалено Статут і Програму УХДФ та обрано його керівні органи. До центральної Ради УХДФ увійшли: В.Січко, Т.Картин, С.Єдинороз, М.Торко, І.Штурмак, Л.Чекальська, В.Касіян, Я.Корнилюк, П.Січко та інші. Головою ЦР УХДФ було обрано В.Січка. “Віче обговорило пекучу на сьогоднішній день проблему виховання української молоді, і було вирішено відновити при УХДФ молодіжну організацію Пласт, котра існувала колись в Україні. Віче доручило всім делегатам і членам громад УХДФ розпочати практичну роботу по відновленню Пласту. Керівником Пласту обрано Т.Картина” 1).

Віче також обговорило питання організації при УХДФ “Просвіти“ та відзначино позитивну роботу, яка вже велася до цього у Львові. Головою “Просвіти” обрано Я.Корнилюка.

В Статуті УХДФ сказано, що: “Моральною основою діяльності УХДФ є Святе Писання, де викладені всі основи християнської моралі, а юридичною основою діяльності УХДФ є загальна Декларація Прав Людини ООН”.

“Програмний матеріал, - пише А.Камінський, - був загалом невеликий і незначний. З окремих заяв і статей його керівників виходило, що УХДФ не тільки змагається за самостійну і свободну Українську державу, а й вважає себе правою націоналістичною організацією, яка нав’язувала до традицій ОУН в минулому. У жовтні 1989 р. УХДФ перейменувала себе на Українську християнсько-демократичну партію” 2). Остаточно ця назва була закріплена на II З’їзді УХДФ, який відбувся у квітні 1990 року, а Головою УХДП було обрано В.Січка - сина багатолітнього в’язня ГУЛАГу, діяча УПА П.Січка. Це дозволило багатьом дослідникам виводити існування традицій УХДП до бандерівського руху 1940-50 років.

У преамбулі Програми УХДП сказано: “Ми - гуманісти. Ми виникли, як альтернатива комуністичному тоталітаризму” 3).

В Статуті, який затверджено Установчим з’їздом УХДП (II З’їзд УХДФ) 21-22 квітня 1990 р., сказано: “УХДП - незалежна політична партія, діяльність якої спирається на християнсько-демократичні принципи і виходить з інтересів всього українського народу... Методи діяльності УХДП є ненасильницьки, узгоджуються з християнськими принципами і базуються на засадах взаємодії парламентської демократії та громадської ініціативи” 4).

В Програмі зазначається, що УХДП домагається “повної політичної назалежності Укрїни, ліквідації існуючої колоніальної структури, виведення іноземних військ”.

В галузі економіки пропонується “ліквідувати колгоспи і радгоспи, а землю роздати селянам. Максимальне заохочення приватної ініціативи”. В духовній сфері УХДП пропонує “моральне оздоровлення суспільства - на основі християнської моралі, як моралі загальнолюдських цінностей” 5).

З часом УХДП відкоригувала свої програмні документи відповідно до політичної ситуації. Відбувся певний відхід від націоналізму. Однак через свою регіональність діяльність УХДП, головно, зосереджено в Західній Україні.

В кінці жовтня 1995 року відбувся IV З’їзд УХДП. На ньому В.Січко попросив увільнити його від виконання обов’язків Голови УХДП. Новим Головою був обраний колишній політв’язень, депутат Київради О.Сергієнко, Першим заступником - М.Бучацький. Головою Секретаріату було обрано В.Завальнюка.

З’їзд прийняв кілька резолюцій. Зокрема, з приводу суспільно-політичної ситуації в Україні; про становище в Українській Церкві та брутальне втручання владних структур у церковні справи; про єдність національно-патріотичних сил в Україні; по невідкладну реабілітацію Української Греко-Католицької Церкви та повернення їй церковного майна та храмів та інше.

Таким чином, на кінець 1995 року УХДП являє собою малочисельну і маловпливову партію, що ізолювала себе від політичного життя України.

Основну ланку УХДП становлять її первинні осередки, створені на місцях. Керівним органом всієї партії є Головна Рада УХДП на чолі з Головою УХДП, яка обирається З’їздом партії. Найвищим органом УХДП є З’їзд (Конгрес). На ньому формуються також Центральна Ревізійна комісія та Секретаріат.

IV. Українська консервативна республіканська партія. (УКРП)УКРП була створена на базі частини УРП, яка під проводом С.Хмари сповідувала націоналістичні ідеї. У червні 1992 року відбулась “Надзвичайна конференція УРП“, в якій взяли участь делегати Третього з’їзду УРП, які підтримали С.Хмару. Збори прийняли ухвалу, якою постановили: ”1. Засудити аморально-угодівську, продажну поведінку нинішньої верхівки т. з. УРП. 2. Визнати Третій з’їзд УРП недійсним... 4.Членам та організаціям УРП керуватися статутом, ухваленим Установчим з’їздом УРП (1990р.) з доповненнями, внесеними надзвичайною конференцією УРП... 6.Членам УРП відмежуватись від ревізіоністського керівництва обраного на т. з. з’їзді УРП. З метою розмежування з ”ревізіоністами” постановлено назвати новостворену партію УКРП, яка проголосила себе правонаступницею УГС-УРП. Головою партії обрано С.Хмару, першим заступником - Ю.Муратова.

УКРП одразу проявила себе як партія крайнього антикомунізму і антиросійської спрямованості. Партія була створена під лідера і існує завдяки яскравій і скандальній постаті С.Хмари. Практична діяльність УКРП зводиться до акцій, заяв лідера партії. Офіційно за програмою УКРП стоїть на засадах т. зв. “поміркованого націоналізму”. В західних виданнях консервативних республіканців називають “націоналістами”, оскільки пріоритетом для УКРП є Українська нація. “УКРП вважає, що макроосновою держави має стати відроджена українська нація, мікроосновою - здорова морально, фізично міцна українська родина, виплекана на національних і християнських традиціях. Міцна родина-міцна держава, здорове суспільство”. “УКРП вважає ідеї українського націоналізму витвором Генія українського народу. Вони йдуть з його глибин”. Таким чином, пріоритет індивіда, включеної в націю особистості, в програмному документі УКРП відсутній. Окрім цього, УКРП не має докладно розробленої економічної програми. У програмі УКРП є декілька загальних фраз про те, що пріоритетом є приватна власність та ринкова економіка, про реформу податкової системи і т. п. Однак основна увага акцентується на захисті прав нації та “послідовній декомунізації і дерусифікації української нації”.

Декілька теоретичних конференцій, що провела УКРП в 1993-1994р.р., яскраво проілюстрували користування УКРП ідеологією інтегрального націоналізму ОУН-УПА 1940-50 р.р.

С.Хмара, займаючи позицію “борця з державною мафією”, має певну популярність серед люмпенізованої верстви у Галичині. На виборах до парламенту у 1994р. С.Хмара був обраний депутатом у Львові, перемігши свого у минулому соратника М.Гориня.

Від УКРП народним депутатом став ще і Р.Купер, але він через декілька місяців помер. Скандальність С.Хмари проявилась і на виборах Президента України, коли він, відомий москвофоб, підтримав кандидатуру Л.Кучми. Але скоро і його, вже Президента, звинуватив у “антидержавності”. Блокуючись в парламенті з депутатами від УНА, С.Хмара займає крайньо праву позицію.

Таким чином, УКРП поступово репрезентує себе як націоналістичну лідерську партію, яка не в змозі модернізувати свою ідеологію відповідно до сучасного стану України.

УКРП складається з: низових осередків; районних, міських та міжрайонних організацій; обласних організацій. Керівні органи для партії - з’їзд, Рада партії, Провід, Голова партії, 1-й заступник Голови партії, два заступника Голови, Голова Управи партії, всеукраїнські референти.

Офіційний орган УКРП - газета “Клич”, що видається в Житомирі.