Активність інституцій громадянського суспільства у виборчому процесі

Перебіг парламентської кампанії 2006 року та результати голосування дозволяють детально проаналізувати наявний стан, проблеми та перспективи подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні, визначити особливості та характер взаємодії між владою та недержавним сектором у середньостроковій перспективі. Адже процедура ротації складу найвищого представницького державного органу в Україні з-поміж інших завдань була покликана остаточно закріпити якісні суспільно-політичні зміни, започатковані Помаранчевою революцією: небачене зростання громадянської свідомості серед широких верств населення (бажання обстоювати та захищати свої права та свободи); безпрецедентно високий (як для новітньої історії України) рівень активності численних представників вітчизняного «третього сектору» [Під «третім сектором» розуміється уся сукупність недержавних організацій, які становлять ядро громадянського суспільства. Окрім «третього сектору», виділяють «перший (держава) та «другий» (бізнес).].

Хід нинішньої виборчої кампанії в Україні засвідчив: вибори до Верховної Ради України 2006 р. можна вважати унікальними у сучасній історії України за своїм розмахом, напруженням та задіяними в них ресурсами. Фактично боротьба між основними протиборцями цієї кампанії (угрупованням політичних сил, що прийшли до влади внаслідок Помаранчевої революції, стрижнем якого є політична партія «Народний Союз «Наша Україна», та силами, які позиціонували себе як опозиція, найвпливовішою з яких є Партія регіонів) розпочалася задовго до її офіційного старту — одразу після закінчення останніх президентських виборів. Специфічного забарвлення електоральним перегонам 2006 р. додали скасування мажоритарних виборчих округів та введення де-юре у дію конституційної реформи (з передбаченим у ній перерозподілом конституційних повноважень на користь парламенту).

Законодавчі зміни, пов’язані з переходом вітчизняної виборчої системи на пропорційну основу, значно посилили активність політичних партій. Так, на 1 лютого 2005 року їх кількість становила 105 одиниць, у той час як на вересень 2004 року цей показник дорівнював 94 [3]. Значний інтерес при цьому, природно, викликає зміст передвиборних програм учасників електоральних перегонів.

Партійні програми учасників передвиборного марафону (загалом 45 зареєстрованих ЦВК суб’єктів) без перебільшення можна вважати допоміжним інструментарієм у визначенні наявних проблем та перспектив розвитку громадянського суспільства в Україні. Адже, по-перше, програми є важливим індикатором ступеня взаємодії держави і громадянського суспільства та багато в чому визначають стратегічні пріоритети потенційних суб’єктів владних структур, в тому числі й щодо цілого комплексу проблем, що стосуються сфери неполітичних відносин. По-друге, закріплюючи за політичними партіями (принаймні за тими, що не входять до кола правлячих) статус суб’єктів громадянського суспільства, оприлюднені передвиборчі програми є об’єктивним критерієм зрілості власне громадянського суспільства, його готовності та спроможності репрезентувати себе на політичному рівні та бути безпосереднім учасником суспільно-політичного процесу.

Відображення проблематики громадянського суспільства у змісті партійних передвиборних програм: здобутки та ризики

Комплексний аналіз розкриття проблематики громадянського суспільства у програмних документах політичних партій [4] дає змогу виокремити кілька концептуальних підходів:

•cоціокультурний: необхідність розвитку громадянського суспільства як невід’ємної складової української національної ідеї (Громадянський блок Пора-ПРП, Всеукраїнська партія народної довіри, Виборчий блок «Євген Марчук — «Єдність», Віче, Народний Рух України за єдність);

•функціональний: визнання за громадянським суспільством функції контролю за владними структурами та засобу подолання корупції. Необхідними кроками на цьому шляху вбачаються розширення участі громадян в управлінні державними справами шляхом перебудови системи місцевого самоврядування (Наша Україна, Соціалістична партія України тощо);

•соціально-економічний: удосконалення механізму соціального партнерства — налагодження паритетних відносин між суб’єктами виробничого процесу — підприємницькими та професійними спілками — за посередницької участі держави (Трудова Україна, Партія регіонів).

Привертає до себе увагу й запропонований у передвиборних програмах низки політичних сил підхід, в рамках якого актуалізується потужний потенціал та досвід неурядових організацій у подоланні негативних явищ соціального життя — боротьби проти безпритульності, алкоголізму та наркоманії, СНІДу, проституції та злочинності (Блок Юлії Тимошенко, Всеукраїнська партія народної довіри); розв’язання нагальних проблем екологічного характеру шляхом залучення недержавних фондів відповідного спрямування (Партія екологічного порятунку «ЕКО+25%»).Разом з тим лише кілька партій спромоглися запропонувати практичні механізми втілення у життя задекларованих гасел. Поміж запропонованих виборцю партійних проектів виокремимо такі.

Ініціювання змін у правовій системі в частині, що стосується врегулювання діяльності неурядових організацій, — закріплення за представниками «третього сектору» права на законодавчу ініціативу як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях; обмеження фіскального навантаження на громадські організації податком на заробітну плату (Віче).

Подібні пропозиції є досить конструктивними з огляду на те, що до цього часу не прийнято Закон «Про непідприємницькі організації», а та правова база, що регулює на сьогоднішній день діяльність численних представників «третього сектору», є досить розпорошеною та недостатньо ефективною.

Докорінна перебудова системи місцевого самоуправління з метою перетворення територіальних громад на ефективні інституціональні осередки активності населення: модель «Республіка в мініатюрі» (Народний Рух України за єдність), концепція «соціополісів» (Віче), модель громадянського самоврядування (Виборчий блок «Євген Марчук — «Єдність»):

1) перерозподіл власності та фінансових (бюджетних) ресурсів на користь територіальних громад; забезпечення їх «доступу до ринків позичкового та інвестиційного капіталів»;

2) створення самостійної самодостатньої податкової бази на рівні місцевого самоврядування;

3) популяризація практики місцевих референдумів (на кшталт давньоруського «вєче») та розширення кола питань, обов’язкових для винесення на такі референдуми;

4) законодавче закріплення прав і обов’язків муніципальної міліції.

Запровадження комплексу заходів щодо вдосконалення моделі соціального партнерства — забезпечення паритетних засад у відносинах основних суб’єктів виробничого процесу; прийняття нової редакції Закону про профспілки з метою подолання відчуження трудящих від формування вітчизняного трудового законодавства.

Разом з тим загальний аналіз передвиборних програм учасників парламентської кампанії дає можливість виокремити низку небезпечних чинників та ризиків виникнення деструктивних тенденцій у розвитку вітчизняного «третього сектору», неадекватного представлення інтересів громадянського суспільства на державному рівні.

1) Практично не репрезентоване громадянське суспільство у передвиборних платформах політичних сил, які напередодні виборів фігурували у численних соціологічних рейтингах як «прохідні»: Народний Блок Литвина, КПУ, Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція».

2) Недостатньо повно висвітлена означена проблематика й у програмних документах тих партій, які позиціонують себе як провідні (HCHУ, БЮТ, Партія регіонів, СПУ) та відіграватимуть головні ролі у парламенті нового скликання.

3) Лише обмежена кількість партій (Громадянський блок Пора-ПРП, Віче) стратегічною метою своєї діяльності визначила сприяння становленню громадянського суспільства та подолання перешкод на цьому шляху (симптоматичним тут є той факт, що наведені вище партії фактично утворилися на базі громадських організацій, що, безумовно, є позитивною тенденцією в контексті необхідності пришвидшення соціально-політичної структуризації українського суспільства).

4) Заполітизованість програмних положень окремих політичних партій та блоків (здебільшого опозиційних нинішній владі — Партія регіонів, виборчий блок НЕ ТАК!, Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція») щодо несприйняття ними досягнень Помаранчевої революції — об’єктивного підтвердження сплеску активності громадянського суспільства під час останніх президентських виборів.

Отже, аналіз програмних положень учасників останніх електоральних перегонів дозволяє дійти таких висновків:

•проблематика громадянського суспільства як невід’ємний компонент передвиборної програми поступово знаходить своє місце у вітчизняній суспільно-політичній практиці;

•однозначно позитивним є усвідомлення учасниками передвиборної кампанії важливості використання корисного досвіду та потужного потенціалу громадянського суспільства у подоланні негативних явищ соціального життя — боротьба проти безпритульності, алкоголізму та наркоманії, СНІДу, проституції та злочинності;

•недостатність уваги до проблем «третього сектору» з боку тих політичних сил, які позиціонують себе як провідні, може негативно позначитися на подальшому розвитку вітчизняної недержавної сфери та потенційно загрожує відновленням атмосфери недовіри у відносинах між державною владою та громадянським суспільством;

•у питаннях, що зачіпають проблеми функціонування суб’єктів недержавної сфери та розвитку громадянського суспільства в цілому, більшість політичних партій не спромоглися доповнити власні теоретичні роздуми конкретними пропозиціями щодо поліпшення умов діяльності представників «третього сектору»;•напрочуд мало уваги у програмних документах учасників парламентської кампанії було приділено актуальній ідеї створення мережі суспільного мовлення — як засвідчує більшість експертів, однією з головних причин розчарування політикою нової влади у середовищі представників ЗМІ стало зволікання із впровадженням у життя широкорозрекламованих під час останніх президентських виборів заходів у сфері мас-медіа.

Критичний аналіз партійних програм у сфері розбудови громадянського суспільства дозволяє визначити низку стратегічно важливих заходів подальшої реалізації державної політики:

•узгодження та конкретизація провідними політичними силами, які потрапляють до нового складу Верховної Ради, програмних положень, що визначають головні напрями розвитку недержавної сфери на найближчий період;

•врахування та використання конструктивних пропозицій, що відображені у програмах тих політичних сил, які не потрапляють до парламенту за результатами голосування:

а) створення самостійної податкової бази на рівні місцевого самоврядування;

б) вдосконалення правової бази, що регулює діяльність представників «третього сектору» (прийняття Закону «Про непідприємницькі організації», обмеження фіскального навантаження на громадські організації);

в) поширення практики проведення місцевих референдумів;

•законодавче стимулювання та активне залучення недержавних організацій (НДО) до процесу надання соціальних послуг населенню; використання досвіду та потенціалу громадянського суспільства у подоланні негативних явищ соціального життя.

Парламентські вибори — 2006 у контексті зростання впливу громадських організацій на їх підготовку та перебіг

Цілісний аналіз суспільно-політичної активності інституцій громадянського суспільства у передвиборній кампанії 2006 р. неможливий поза увагою до діяльності численних представників «третього сектору» (передусім широкого спектра неурядових організацій). Адже суттєвою передумовою виборів-2006 стало те, що останні президентські вибори пробудили до активного політичного життя значну кількість виборців, які перетворилися з об’єктів політичного процесу на його суб’єктів. Минулі вибори, як і президентські вибори 2004 р., продемонстрували високу активність виборців.

Активними гравцями на електоральному полі, окрім політичних партій, стали численні громадські організації, суспільно-політичні рухи та об’єднання, що свідчить про досягнення певного рівня розвитку громадянського суспільства, але разом з тим надає виборчому процесу більш складного та динамічного характеру. Вперше в історії проведення українських виборів ЦВК надала статус офіційних спостерігачів на них громадським організаціям.

Посилення впливу громадських організацій на перебіг виборчого процесу в Україні на всіх його стадіях зумовлене низкою чинників, що об’єктивно склалися на сучасному етапі демократичних перетворень нашого суспільства.

1.Кількісним та якісним зростанням протягом останніх років різноманітних інституцій громадянського суспільства як суттєвого чинника системної трансформації українського соціуму. За даними Міністерства юстиції за 2005 р., в Україні офіційно зареєстровано понад 2 тис. всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, 192 осередки неурядових організацій зарубіжних держав в Україні, 108 профспілок та їх об’єднань, 728 благодійних організацій. Територіальними органами юстиції легалізовано понад 22 тис. місцевих громадських організацій, понад 500 профспілок та їх об’єднань, понад 8 тис. осередків всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, майже 8 тис. благодійних організацій з місцевим статусом. [1, 325].

2.Досить високою питомою вагою серед недержавних організацій таких, що тією чи іншою мірою причетні до політичної діяльності та формування громадської думки і спроможні, таким чином, прямо чи опосередковано впливати на перебіг і результати виборчих перегонів. За результатами експертного опитування «Творчого центру Каунтерпарт», у сфері захисту прав людини працює 34% від загальної кількості НДО, у сфері громадянської освіти — 30%, політики, законодавства і держави — 19%, дослідної діяльності та аналітики — 23%, вироблення суспільно-політичних рекомендацій — 10% [1, 324].

3.Існуванням та подальшим розвитком відповідного правового поля, яке за основними параметрами не суперечить сучасним міжнародним стандартам.

4.Мобілізуючим впливом громадських організацій на маси та набуття ними непересічного досвіду під час Помаранчевої революції. Адже саме тоді інституції громадянського суспільства довели реальну можливість коригуючого впливу на владу з метою здійснення громадянами їхніх конституційних прав та свобод.

5.Унікальними для новітньої Української держави умовами забезпечення дійсної свободи слова, реалізації політичних та громадянських прав, створених новою владою після президентських виборів 2004 р.

Основні напрями впливу громадських організацій на виборчий процесЗростання впливу громадських організацій на виборчий процес супроводжується урізноманітненням форм, методів та заходів, що застосовуються ними у їхній повсякденній практиці. Розширюється з часом і коло питань, до вирішення яких залучаються НДО. Проте, беручи до уваги всю багатогранність їхньої діяльності, найбільш значущими та резонансними у соціально-політичному відношенні слід визнати такі напрями впливу громадських організацій на підготовку до виборів, їх перебіг та результати.

1. Перетворення самих громадських організацій або їх коаліцій на політичні партії та блоки, що у свою чергу є вже безпосередніми суб’єктами виборчого процесу. Громадські організації у цьому разі є зародковою формою, прототипом повноцінної політичної партії, а також своєрідним випробувальним плацдармом для відпрацювання ідеологічних, організаційних, кадрових питань майбутньої партії, пошуку її електоральної ніші.

Український політикум демонструє, як в минулому, так і тепер, багато прикладів подібної практики. Саме як громадські організації починали свою діяльність «Братство» Д. Корчинського, громадянська партія «Пора», «Віче» І. Богословської. Опозиційний блок «Не Так!» був розгорнутий на основі створеного у липні 2005 р. Л. Кравчуком Громадянського форуму «Об’єднаймо Україну!».

Це стосується не тільки загальнонаціональних, а й місцевих виборів (трансформація «Громадського активу Києва» (ГАК) та ін.).

Очевидно, що подібна тенденція виявлятиметься і в майбутньому, оскільки вона не суперечить чинному законодавству та практиці країн розвиненої демократії і є одним з каналів подальшої політичної структуризації суспільства.

2. Використання політичними партіями та блоками — безпосередніми учасниками виборчого процесу — створених ними (або таких, що перебувають у сфері їхнього впливу) громадських організацій для досягнення своїх конкретних стратегічних та тактичних цілей у боротьбі за голоси виборців.

Кожен з основних гравців українського політикуму оточений сьогодні багатофункціональним комплексом формувань такого роду. Їх можна класифікувати за тривалістю існування, за напрямом і специфікою діяльності, за цільовою аудиторією. За тривалістю існування досить чітко вирізняються: 1) постійно діючі організації; 2) організації, що існують у «пульсуючому» режимі (тобто більшість часу перебувають у «законсервованому» стані й активуються за необхідності, скажімо, під час виборів); 3) проекти, що створюються «під ключ» виключно на час виборів — сказати б, «одноразового використання».

Основною місією переважної більшості таких НДО залишається показова підтримка певної політичної сили. До «класичного набору» кожної поважної політичної партії входять, як правило, відповідні профспілкові, молодіжні, жіночі організації, осередки підприємців тощо. За рахунок їх залучення вирішуються одночасно як мінімум два важливих завдання: по-перше, здійснюється спрямована агітаційно-пропагандистська робота серед відповідних верств та соціальних груп населення, по-друге, посилюється враження масової підтримки даної партії, а надто через створення інформаційних приводів у ЗМІ.

Діяльність подібних структур у межах правового поля, звичайно, не викликає заперечень. Проте деякі політичні партії часто-густо використовують своїх «клонів» у вигляді НДО для виконання «брудної роботи»: використання дезінформації та «чорного» PR проти конкурентів, свідомий обман виборців, застосування маніпулятивних технологій, проведення акцій, що мають відверто протиправне і антиконституційне спрямування, розпалювання соціальної, міжнаціональної, міжконфесійної ворожнечі. Такі дії становлять безпосередню загрозу національній безпеці України, шкодять її національним інтересам.

3. Діяльність незалежних дослідних центрів з вивчення відповідності правового та організаційного забезпечення виборчого процесу в Україні сучасним світовим стандартам, спостереження та аналіз ними політологічних і соціологічних аспектів виборчого процесу, напрацювання відповідних рекомендацій з його удосконалення.

Усього, за підрахунками Центру ім. О. Разумкова, в Україні діє понад 380 НДО, що позиціонують себе як дослідні структури. Виборчою тематикою займаються як українські «мозкові центри» широкого профілю, так і організації, що спеціалізуються саме в цій сфері. До перших належать такі добре знані та авторитетні аналітичні інституції, як Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова (УЦЕПД), Агентство гуманітарних технологій (АГТ), Інститут місцевої демократії (ІМД), Асоціація молодих українських політологів і політиків (АМУПП), Інститут політики (ІП), Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД), Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД), Інститут трансформації суспільства (ІТС), Інститут масової інформації (ІМІ) та ін.Фахівці з виборчого права та виборчого процесу, об’єднані Інститутом виборчого права, вважають основною метою його діяльності сприяння розвитку виборчої демократії в Україні через вдосконалення виборчого законодавства, практики його застосування на основі здобутків розвинутих демократичних країн, новітнього досвіду українського суспільства та підвищення рівня політичної і правової культури громадян України, зокрема членів виборчих комісій. Чимало корисних пропозицій у цій галузі обгрунтовано Лабораторією законодавчих ініціатив та низкою інших недержавних організацій.

Вже традиційною у передвиборний період стала інтенсифікація аналітичними НДО різноманітних соціологічних досліджень електоральних настроїв та очікувань; проведення екзіт-полів. Однак у цій царині напередодні виборів-2006 (аналогічна ситуація мала місце і під час минулих президентських виборів) знову склалося фактично протистояння між дійсно серйозними аналітичними центрами та сумнівними (частіше за все новоствореними) фірмами з небездоганною репутацією, «дослідження» яких явно мають замовний характер.

Загострення цього протистояння під час нинішньої виборчої кампанії дало підстави ЗМІ висвітлювати його під заголовками «Кінець соціології», «Соціологічні війни», «Соціологічне безглуздя», «Війна рейтингів» тощо. У соціально-політичному контексті конфлікт інтерпретацій даних соціологічних досліджень є свідченням застосування певними політичними силами маніпулятивних технологій для впливу на виборців. Адже коли, за даними різних досліджень, до 45% потенційних виборців знайомляться з опублікованими результатами опитувань громадської думки і при цьому близько 25% ще не визначилися остаточно зі своїм вибором, то, звичайно, такі рейтинги можуть спричиняти серйозний психологічний тиск.

Небезпека подібних маніпулювань полягає не тільки у викривленні громадської думки, а й у тім, що підривається авторитет соціологічної науки в цілому, а також довіра громадян до інститутів демократії взагалі.

Така ситуація викликає серйозну стурбованість серед фахових представників соціологічної спільноти, представників ЗМІ та широких кіл виборців і вимагає відповідного реагування з боку органів державної влади.

4. Діяльність неурядових організацій щодо забезпечення чесних та прозорих виборів.

Інституції громадянського суспільства, що довели свою дієвість під час останніх президентських виборів в Україні, залишилися суттєвим чинником забезпечення демократичного та прозорого характеру виборів до Верховної Ради України у березні 2006 р. Низка НДО здобула собі авторитет структур, спроможних захищати надбання демократії, обстоювати політичні права і свободи виборців, забезпечувати широку поінформованість та освіченість населення щодо суспільно-політичних процесів у країні. Під час президентських виборів 2004 р. перегляд результатів другого туру голосування багато в чому був зумовлений принциповою позицією низки громадських організацій, зокрема Комітету виборців України (КВУ), який жорстко критикував державні органи влади за незаконне втручання у виборчий процес, Коаліції громадських організацій «Свобода вибору», яка відзначала численні порушення при складанні списків виборців, Комітету «Рівність можливостей», який акцентував увагу на відсутності об’єктивного інформування у ЗМІ, та інших.

У процесі підготовки і проведення виборів-2006 такі НДО стали природними союзниками чинної державної влади, що не тільки задекларувала, а й була об’єктивно зацікавлена, враховуючи сучасні політичні реалії, у проведенні демократичних, чесних та прозорих виборів. Основними напрямами активності подібних НДО на сучасному етапі є організація та підтримка діяльності громадських приймалень, робота з молодими виборцями, співпраця з територіальними громадами, підтримка діяльності міжнародних спостерігачів, моніторинг передвиборної кампанії, проведення екзіт-полів, спостереження за процесами голосування та підрахунку голосів, паралельний підрахунок голосів, поінформування та підвищення активності виборців, підготовка спостерігачів та членів комісій, ініціювання пропозицій з вдосконалення виборчого законодавства, спостереження за виборами в інших країнах, інформаційно-аналітична діяльність тощо. Особливого значення безпосередньо під час проведення виборів набуло залучення громадських організацій до участі в якості офіційних спостерігачів. У березні 2006 р. ЦВК зареєструвала та надала дозвіл мати офіційних спостерігачів на виборах народних депутатів України 16 громадським організаціям, причому 5 з них на території всієї України. До останніх належать: Всеукраїнська громадська організація «Комітет виборців України», Всеукраїнське громадське об’єднання «Нова генерація», Всеукраїнське жіноче об’єднання «Солідарність», Всеукраїнське об’єднання профспілок «Федерація професійних спілок України», громадська організація «Інститут виборчого права» [2].Підбиваючи підсумки, можна констатувати: громадянське суспільство поволі набуває статусу впливового та невід’ємного елементу суспільно-політичної практики. Протягом останніх виборчих кампаній вітчизняні неурядові організації накопичили чималий досвід у забезпеченні чесних та прозорих виборів. Зрештою саме тут найефективніше реалізується одна з основних функцій громадянського суспільства — контроль за діяльністю влади та захист конституційних прав і свобод громадян.

Громадські організації активно використовуються політичними партіями під час виборчих кампаній для посилення інформаційного впливу на електоральну аудиторію. Деякі з них перетворюються з часом на відносно самостійних політичних акторів, що у свою чергу сприяє тривалому процесу політичної структуризації українського суспільства.

Разом з тим подальшого удосконалення потребує нормативно-правова база окремих напрямів діяльності суб’єктів «третього сектору». Зокрема чекає на своє унормування у виборчому законодавстві процес надання представникам громадських організацій статусу офіційних спостерігачів на виборчих дільницях.

Оперативного реагування з боку державної влади та передусім правоохоронних органів потребують непоодинокі спроби використання інституцій громадянського суспільства у відверто антидержавних цілях через розпалювання сепаратизму, інспірування міжнаціональних та міжконфесійних протиріч.

Джерела

1.Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки — 2005 / За ред. О. С. Власюка. — К.: Знання України, 2005. — С. 324, 325.

2.http://www.cvk.gov.ua/vnd2006/w6p001.html

3.http://www.minjust.gov.ua/?do=d&did=6969&sid=news

4.http://www.kandydat.com.ua/platformi.htm