Еволюція наукових поглядів стосовно поняття «державна безпека»

В. Г. Пилипчук

Дослідження теорії забезпечення державної безпеки та відповідного понятійного апарату — дуже важливий напрям наукової діяльності з погляду становлення і подальшого розвитку загальнодержавної системи забезпечення національної і державної безпеки, відповідних державних органів.

Як свідчить історіографічний аналіз, один із ключових напрямів дослідження — визначення поняття «державна безпека». За радянських часів дослідження були значною мірою заідеологізовані, тому розглянемо насамперед їх сутність та динаміку розвитку (не враховуючи політичного аспекту. — Авт.). За результатами аналізу наукових видань того часу [1], на наш погляд, можна виокремити такі основні підходи до визначення поняття «державна безпека»:

•в основу визначення покладено «стан» (захищеності. — Авт.). Так, Л. Григорян зазначає, що державна безпека — це стан непорушності основ суспільного і державного ладу. На думку Ю. Булигіна, державна безпека — такий стан держави, за якого забезпечено стійкість його суспільно-політичного ладу;

•в основу покладено поєднання понять «стан» і «здатність». Так, автори Контррозвідувального словника (1972 р.) вважали, що державна безпека — це стан надійності й непорушності суспільного і державного ладу в умовах внутрішніх (у перехідний період) і зовнішніх ворожих сил, здатність держави протистояти підривній діяльності;

•визначення державної безпеки як системи суспільних відносин. Зокрема, М.Карпушин зазначав, що державна безпека є регулятором взаємодії сил її охорони і забезпечення, джерел загроз і середовища. П.Коршиков зробив висновок, що державна безпека — певний стан системи протиборства держави і супротивника, що визначається порівняно високим ступенем локалізації дій супротивника та інших джерел небезпеки. Ю. Долгополов зазначив, що державна безпека — це система суспільних відносин, що регулюються соціальними нормами і забезпечують непорушність державного і суспільного ладу країни, її військового потенціалу й суверенітету.

Для узагальнення викладеного розглянемо етимологію слова «безпека». Так, згідно зі словниками В. Даля і С. Ожегова, безпека — це стан, за якого немає загрози кому- чи чому-небудь або «відсутність небезпеки, збереження, надійність». Цікаве трактування цього слова в іспанській мові: безпека — такий стан речей, який робить їх міцними, визначеними, постійними, впевненими, стійкими, надійними, вільними від усякого ризику й небезпеки [2].

Нині більшість авторів (зокрема, С. Пирожков, О. Бєлов, С. Селіванов, М. Косолапов, Г. Мурашин, Є. Кравец, С. Гордієнко, В. Картавцев та ін.) визначають безпеку як певну характеристику стану системи та її основних складових. З огляду на це заслуговують на увагу висновки С.Гордієнка про те, що сучасне трактування безпеки як стану захищеності конкретного соціального об’єкта (особи, суспільства, держави) позитивно сприймається у політичних і наукових колах [3, 115]. Саме такий підхід у 2001 — 2004 роках взято за основу при визначенні терміна «державна безпека» у різних виданнях науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України. Так, у коментарі за редакцією М.Потебенька і В.Гончаренка зазначено, що державна безпека України — стан захищеності корінних підвалин суспільства, державних інститутів, необхідних для виконання державою своїх функцій з управління загальнозначущими справами суспільства [4]. У виданні за редакцією С. Яценка вказано, що державна безпека України — стан захищеності державної влади, суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності, спокою людей (народу), громадської злагоди, довкілля, національної і релігійної рівності [5]. На відміну від викладеного у першому виданні, в основу останнього варіанта визначення покладено саме стан захищеності, тобто застосовано інший підхід.

У подальшому термін було доопрацьовано у коментарі до Кримінального кодексу за редакцією М. Мельника й М. Хавронюка, де дано таке визначення: державна безпека — це захищеність державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності України, її економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу, державної таємниці, правопорядку, державного кордону, життєво важливої інфраструктури та населення від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, а також від терористичних та інших особливо небезпечних зазіхань з боку злочинних організацій, груп чи осіб [6].

Наведені вище визначення підготовлено у контексті коментарів до Кримінального кодексу України (правозастосовна діяльність). З цього погляду найвдаліший, на наш погляд, останній варіант цього визначення. Водночас він певною мірою дискусійний. Зокрема, враховуючи, що територія держави має чітко визначені кордони, термін «захищеність територіальної цілісності» поглинає термін «захищеність державного кордону».Стосовно захищеності правопорядку необхідно зазначити, що це посилання лише частково стосується сфери державної безпеки. З цього приводу цікаве твердження Ю. Долгополова щодо розподілу понять «державна безпека» і «правопорядок». Зокрема, частка суспільних відносин у сфері державної безпеки, закріплених нормами права, входить у правопорядок. Тут ці поняття збігаються. Водночас значна частка відносин державної безпеки не регулюється нормами права, хоча регулюється нормами моралі, корпоративними нормами, звичаями. Це відносини неправового характеру. Багато правовідносин, що є складовою правопорядку, не входять у поняття «державна безпека». Таким чином, поняття «державна безпека» відрізняється від поняття «правопорядок» тим, що включає, окрім правових відносин, відносини неправового характеру. Водночас правопорядок, окрім відносин державної безпеки, що регулюються нормами права, містить правовідносини, що сфери державної безпеки не стосуються [7].

Як зазначав А.Ніколаєв, посилання на розвідувально-підривну діяльність іноземних спецслужб має насамперед контррозвідувальний акцент, що не вичерпує забезпечення державної безпеки [8]. Такий підхід закріплено законодавством України, відповідно до якого контррозвідувальна діяльність — спеціальний вид діяльності у сфері забезпечення державної безпеки [9].

Загалом, на наш погляд, висновки Ю. Долгополова, А. Ніколаєва, І. Котроміна про те, що під час визначення терміна «державна безпека» недоцільно обмежуватися лише юридичною інтерпретацією, що це визначення має перебувати на стику юридичних і спеціальних дисциплін, обґрунтовані [7, 8].

Цікава (хоча дискусійна) думка щодо тотожного сприйняття за сучасних умов понять «державна безпека» і «безпека держави», висловлена С. Гордієнком, який запропонував такі визначення: безпека держави — це спроможність системи суспільних відносин (у політичній, економічній, воєнній, науково-технічній та інших важливих сферах діяльності суспільства), що безпосередньо пов’язана із забезпеченням оптимального функціонування її інститутів (насамперед державної влади), забезпечити безпеку держави, особи і суспільства за конкретного балансу їхніх життєво важливих інтересів; державна безпека — форма (різновид) національної безпеки, що передбачає спроможність держави забезпечувати стабільне функціонування державних та суспільних інституцій, а також стан їхньої захищеності від потенційних і реальних загроз [3, 119].

Заслуговують на підтримку висновки науковців, зокрема, С. Володіна, А. Ніколаєва, А. Опальова та ін., про те, що поняття «безпека держави» і «державна безпека» не тотожні. Так, безпеку держави необхідно розглядати у поєднанні з такими поняттями, як безпека особи і безпека суспільства [10]. А.Ніколаєв з цього приводу зазначає, що державну, військову, економічну і суспільну безпеку можна розглядати як складові загального поняття «безпека країни (держави)» [11].

Висновки російського вченого С. Гончарова про те, що під безпекою країни (національною безпекою) розуміють захищеність якісного стану суспільних відносин, які забезпечують прогресивний розвиток суспільства за конкретних історичних і природних умов від небезпек, джерелом яких є внутрішні і зовнішні суперечності, також заслуговують на увагу. Саме такий підхід — вивчення суперечностей, що народжуються і зникають, — дає можливість, на думку вченого, своєчасно вносити зміни до законодавства залежно від появи чи припинення дії загроз. За такого підходу поняття «безпека країни (держави)» ототожнюється з поняттям «національна безпека». На нашу думку, це оптимально, бо знімає деякі теоретичні суперечності. У РФ взято за основу саме такий варіант — «безпека Російської Федерації» [12]. Враховуючи, що РФ є федеративною державою, у складі якої багато національних суб’єктів, вважаємо це цілком логічним. Водночас в Україні, інших країнах — членах СНД, ЄС і НАТО найпоширенішим є поняття «національна безпека».

У чинному законодавстві України дано таке визначення: «національна безпека — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» [13].

Аналізуючи співвідношення національної і державної безпеки, маємо зазначити, що, на відміну від Конституції та інших правових актів України, де використовують поняття «державна безпека» і «забезпечення державної безпеки», в наукових працях з 1990-х років перевага надається висвітленню аспектів, пов’язаних з національною безпекою.За оцінкою А. Опальова, схожі процеси відбуваються і в РФ, що призводить до ускладнень не лише теоретичного, а й практичного характеру. Питання термінології перетворилося на питання політико-правового змісту. Якщо відмовитися від поняття «державна безпека» чи розглядати його в контексті національної безпеки, втрачає чіткість сфера діяльності спеціальних служб держави, виникає бажання наділити їх невластивими функціями. При цьому стає другорядною їх основна діяльність. Тому так важливо чітко визначити поняття «державна безпека», її місце в системі національної безпеки [14].

З огляду на наукові напрацювання російських вчених А. Опальов пропонує визначити «державну безпеку» як стан захищеності основ конституційного ладу, політичного, економічного, оборонного, науково-технічного та інформаційного потенціалу держави від зовнішніх і внутрішніх загроз, спричинених іноземними спецслужбами та організаціями, злочинними структурами, групами чи окремими особами. На думку вченого, у широкому розумінні державна безпека — це захищеність підвалин існування держави, тобто державна безпека є вищим зрізом національної безпеки. А тому її не можна зіставляти з іншими видами безпеки як рівнопорядкову. Державна безпека охоплює всі інші види безпеки, виокремлюючи в них свій об’єкт [14].

На наш погляд, такий підхід дає змогу системно розглядати поняття «державна безпека» і «забезпечення державної безпеки», зіставляти їх з іншими поняттями у сфері національної безпеки, і разом з поняттям «суспільна (громадська) безпека» (яке, на жаль, не відображено у Законі «Про основи національної безпеки України») сприяти теоретичному розв’язанню проблеми співвідношення національної і державної безпеки та їхньому забезпеченню.

Зважаючи на розглянуті чинники та динаміку наукових поглядів, для подальшого обговорення пропонуємо таке визначення: державна безпека — захищеність державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України від зовнішніх і внутрішніх загроз, розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на життєво важливі інтереси України.

При цьому необхідно виходити з того, що державна безпека не зорієнтована на певну сферу суспільних відносин, і завдання щодо забезпечення державної безпеки мають реалізовуватися в усіх без винятку сферах національної безпеки України (у разі появи загроз життєво важливим інтересам України у зазначених сферах).

Не претендуючи на остаточне визначення поняття «державна безпека», вважаємо, що пропонований варіант можна взяти за основу для подальшого наукового опрацювання, за результатами якого, на наш погляд, понятійний апарат у сфері державної безпеки має бути закріплено юридично.

Враховуючи, що, згідно з положеннями Конституції та чинного законодавства України, забезпечення державної безпеки покладено на Службу безпеки України, вважаємо, що поняття «державна безпека» і «забезпечення державної безпеки» мають бути визначені у новій редакції Закону «Про Службу безпеки України». Це також відповідатиме рекомендаціям Парламентської асамблеї Ради Європи [15] у частині, що стосується належного законодавчого регулювання завдань, функцій та діяльності служб внутрішньої безпеки.

Джерела

1.Труды Высшей школы КГБ СССР. — 1975. — № 9. — С.14, 21; Труды Высшей школы КГБ СССР. — 1984. — № 32. — С.7 — 9.

2.Diccionario Nasional o Gran Diccionario Clasiko de la Lengua Espanola. Madrid, 1975. — Р. 1553.

3.Гордієнко С. Г. Сутність та зміст поняття «державна безпека» // Стратегічна панорама. — 2003. — № 2.

4.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під загальною редакцією М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. Ч. 2. — К.: «Форум», 2001. — С.16.

5.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 2-ге вид., перероблене та доповнене / Відп. редактор Яценко С. С. — К.: «А.С.К.», 2003. — С.111.

6.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 3-тє вид., перероблене та доповнене / За редакцією М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: «Атака», 2004. — С. 229.

7.Труды Высшей школы КГБ СССР. — 1975. — № 9. — С. 20 — 21.

8.Труды Высшей школы КГБ СССР. — 1987. — № 39. — С. 160.

9.Закон України «Про контррозвідувальну діяльність» // Відомості Верховної Ради. -2003. — № 12. — Ст. 89.

10.Опалев А. В. О некоторых базовых категориях теории обеспечения национальной безопасности // Вестник Российской академии естественных наук. — 2004. — № 3. — С. 4.

11.Труды Высшей школы КГБ СССР. — 1987. — № 39. — С. 153.

12.Закон РФ «О безопасности» // Российская газета. — 1992. — 6 мая.

13.Закон України «Про основи національної безпеки» // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 39. — Ст. 351.

14.Опалев А. В. О некоторых базовых категориях теории обеспечения национальной безопасности // Вестник Российской академии естественных наук. — 2004. — № 3. — С. 415.Recommendation 1402 (1999): Control of internal security services in Council of Europe member states. — Official Gazette of the Council of Europe. — 1999. — April.