Етнополітологія: структура, функції та місце в системі суспільних наук

Структура етнополітології

Етнополітологія як наука і навчальна дисципліна має власну структуру Нагадаємо, що термін "'структура" походить від латинського слова "structura" - внутрішній устрій, розташування, будова. Структура ет-нополітології відбиває її внутрішній устрій, відносну самостійність окремих її частин, які мають свою внутрішню логіку. / Див. схему №5 /. її основними елементами є:

1. Історія етнополітичної думки, де вивчаються основні етапи зародження і розвитку етнополітичної думки з часів Стародавньої Греції і Риму та Київської Русі до сучасних зарубіжних і вітчизняних етнополітичних концепцій і теорій.

2. Теоретико-методологічні засади, де висвітлюються теоретико-концептуальні та методологічні основи аналізу етнополітичних процесів, з'ясовуються їх закономірності й тенденції (trends ) відпрацьовується понятійно - термінологічний апарат, визначаються функції, цілі і завдання етнополітологи тощо.

3. Теорія етнічності, де всебічно аналізуються етнічні форми існування людства, а також концепції етнічності, індивідуальної і групової етнічної ідентичності, етнічної стратифікації, етнічної мобілізації та багатьох інших.

4. Теорія нації, де досліджуються вітчизняні та західні теорії нації, зокрема психологічна, культурологічна, етнічна, політична та ін., з'ясовуються взаємовідносини між нацією, особою, етнічністю, класом і людством, між їхніми інтересами і цінностями, вивчається місце і роль національної ідеї, в тому числі й української, в суспільно-політичному житті.

5. Теорія етніцизму, де вивчається / точніше - ще має вивчатись / природа, сутність і характер етніцизму, умови і наслідки його піднесення і послаблення, місце і роль цього дивовижного феномену в житті окремих етносів, націй і людства в цілому.

6. Теорія націоналізму, де всебічно досліджується природа, характер, типи і різновиди націоналізму, в тому числі й українського, причини і наслідки його вибуху та занепаду, місце і роль цього надзвичайно складного й суперечливого феномену в суспільно - політичному розвитку.

7. Теорія етнонаціональної політики, де розглядаються причини й наслідки політизації етнічностей, їх місце і роль на політичній арені, аналізуються зміст і характер, цілі і завдання, типи і види стнонаціональної політики, ії основні засади і принципи, зокрема, рівноправності й самовизначення народів, суверенітету, вивчаються спільне і особливе етнонаціональної політики в Україні.

8. Теорія національно - державного устрою, де дається порівняльній аналіз форм устрою поліетнічних держав, з'ясовуються достоїнства і вразливі місця унітарного та федеративного устрою держав, вивчається світовий досвід вирішення етнополітичних проблем, розглядаються принципи побудови і функціонування конфедерації', співдружності та співтовариства держав тощо.

9. Теорія етнополітичних конфліктів, де аналізуються причини виникнення, природа і характер етнополітичних конфліктів, вивчаються методи їх прогнозування, запобігання екскалації та врегулювання, ведуться пошуки досягнення, збереження і зміцнення етнополітичної стабільності.

10. Теорія етнополітичної культури, де розробляється концепція самої етнополітичної культури, з'ясовуються ії основні риси і критерії, визначаються шляхи формування високої етнополітичної культури як окремої особи, так і цілого суспільства.

Звичайно, можуть бути й інші варіанти структури етнополітологи, але на сьогодні цей здається найбільш оптимальним.

Основні функції етнополітології

Важливе місце у становленні й розвитку будь - якої науки, особливо нової, займають проблеми визначення її функцій. Виходячи з аналізу предмета етнополітології, автор визначає її функції наступним чином:

1. Теоретико- пізнавальна функція, під якою мається на увазі вивчення, аналіз, систематизація, узагальнення й роз'яснення основних закономірностей і тенденцій розвитку й функціонування етнополітич-ного життя та різних теорій і концепцій етнополітичних процесів.

2. Методологічна функція, котра передбачає визначення засобів, методів і принципів пізнання та впливу на етнополітичні процеси, розробку й уточнення понятійно- категоріального апарату етнополітології як науки та за їх допомогою формулювання закономірностей і тенденцій етнополітичного життя.

3. Критична функція, суть якої полягає у критичному аналізі тео-ретичніх положень і практики етнонаціональної політики. Ця функція є надзвичайно важливою і конструктивною бо, як зазначав К.Поппер, "критика, якщо вона і не особливо переконлива може мати велику цінність, оскільки вона здатна викликати у захисників теорії, яка піддається критиці, сумніви у загальноприйнятих поглядах, що в свою чергу, може призвести до важливих відкрить".

4. Світоглядна функція, що полягає у тому; щоб впливати на формування етнополітичної свідомості й культури, а також етнополітичну орієнтацію та поведінку окремих осіб, партій, спільнот, їх еліт тощо.5. Інтегративна функція, що особливо притаманна етнополітології, і передбачає інтеграцію знань, отриманих іншими загальними науками і, перш за все, "етнонауками" та "етнонапрямками", про що вже йшлося.

6. Функція моделювання, під якою мається на увазі розробка формальних, евристичних, математичних та інших моделей етнополітичних процесів. Пошуки в цьому напрямку ведуться зарубіжними і вітчизняними вченими.

7. Прогностична функція, головним завданням якої є передбачення наслідків тих чи інших рішень, виконання планів, впровадження в життя різноманітних теорій і концепцій, підготовка середньо - та короткострокових прогнозів можливого розвитку етнополітичних процесів і явищ. Можна по-різному ставитись до можливостей і точності етнопо-літологічних прогнозів, але чимало з них здійснюється.

Підтвердження цьому - передбачення, зроблені ще в 60 - 70-х роках З.Бжезинським, Г.Каррер Д'Анкос, Р.Пайпсом, Б.Уорд та деякими іншими західними вченими, про неминучість дезінтеграції тодішніх СРСР та СФРЮ, інтеграції Західної Європи тощо. Слід сподіватись, що із розвитком етнополітології, використанням нею досягнень інших наук, зокрема, математики, інформатики і кібернетики та більш широким застосуванням методу моделювання, точність цих прогнозів значно зросте.

8. Прикладна функція, сутність якої полягає у тому, щоб на основі пізнання закономірностей розвитку етнополітичних процесів виробляти рекомендації для практичної етнонаціональної політики.

Тут слід зауважити, що ставлення західних вчених до цієї функції неоднозначне. Деякі з них взагалі заперечують можливість, а головне потребу підготовки цих рекомендацій. Інші, навпаки, вважають цю функцію найбільш суттєвою і охоче пропонують свої рекомендації. Так, в одній з робіт американського дослідника Е.Френсіса міститься 131 пропозиція з проблем етнополітології та етнонаціональної політики. Як би там не було, але сьогодні на Заході працюють десятки відповідних наукових центрів і університетських кафедр, більшість з яких займається розробкою рекомендацій, в тому числі щодо посттоталітарних країн. Варто підкресли-тит що ці рекомендації є науковообгрунтованими і мають альтернативний характер.

Отже, функції етнополітології полягають в тому, щоб, говорячи словами О.Конта, "знати - щоб передбачити, передбачити - щоб могти". Могти позбутись ворожнечі й ненависті, покласти край кровопролитним конфліктам і війнам, забезпечити етнополітичну стабільність і національну безпеку, без чого годі й мріяти про мир, добробут і щастя на українській землі та на планеті.

Які ж конкретно цілі і завдання можуть бути покладені на етнопо-літологію взагалі, і в незшіежній Україні, зокрема? Детальний виклад цих цілей і завдань зайняв би дуже багато місця/тому краще обмежитись їх простим переліком (Див. схему №6). Це, перш за все: допомогти звільнитись від догм та стереотипів догматичного етнополітичного мислення та оволодіти критичним етнополітичним мисленням, яке є єдиною перепусткою у світове цивілізоване співтовариство; знайомити із справді науковими вітчизняними та західними етнополітичними теоріями і концепціями; показати справжнє місце і роль етнонаціональних спільнот в політичному житті суспільства; аналізувати глибинні причини етнополітичного ренесансу в Україні; дослідити зародження і розвиток, сутність, характер і значення української національної ідеї; дати об'єктивний ґрунтовний аналіз таким надзвичайно складним і суперечливим феноменам як етніцизм і націоналізм; висвітлювати загальне й особливе, досягнення, перешкоди та перспективи національно-державного будівництва в Україні; дати конструктивно-критичний аналіз переваг і недоліків різних форм державного устрою поліетнічних держав / унітаризму та федералізму /; розкривати сутність і принципи справді демократичної етнонаціональної політики; озброїти знанням та вмінням аналізувати причини виникнення і загострення етнополітичних та ет-норегіональних конфліктів, пошуку методів і засобів їх запобігання й врегулювання, а також виявлення шляхів збереження та зміцнення ет-нополітичної стабільності як одного з головних чинників національної безпеки України.

Все це - на перспективу. А поки що перед етнополітологією в Україні стоять більш прозаїчні завдання. По-перше, закріпити позиції як нової науки. А, по - друге, увійти до вузівських навчальних програм рівноправною навчальною дисципліною. Для цього етнополітологія має всі підстави. Вона відповідає всім вимогам, які має задовольняти наука взагалі. У неї є власні реально існуючі й доступні для дослідження об'єкт і предмет, власні методологічні засади, понятійно- категоріальний апарат, а також функції і завдання. На думку автора актуальність і значимість розвитку етнополітології взагалі і, зокрема, для молодої незалежної України не викликають сумнівів.

Звичайно, етнополітологія не "чарівна пшіичка" і не панацея від усіх етнополітичних проблем. Але "ниткою Аріадни" у цих вкрай заплутаних, таємничих і небезпечних "етнополітичних лабірінтах" вона вповні може бути.Місце етнополітології в системі суспільних наук

В незалежній Україні етнополітологія вже знайшла своє власне "місце під сонцем". Однак, остаточне вирішення цієї проблеми вимагає певного перегляду існуючого "реєстру" наук про суспільство та сфери їх дослідження.

Відрадно відзначити, що це вже відбувається. Йде могутній об’єктивний процес дезінтеграції і водночас інтеграції наук. При цьому чимало з них вже зникли взагалі, частина об’єдналась та/чи об'єднуються з іншими науками, але ще більше їх народилось, народжується і досить бурхливо розвивається. Серед останніх - політологія, екологія, конфліктологія та ін. Особливо великі зміни відбулись серед наук, які досліджують етнонаціональні проблеми. Зокрема відродилась етнологія, оновилась націологія, з'явились нові етнонапрямки: етноісторія, етнофілософія, етносоціологія та інші.

Та найважливішим досягненням останніх років можна вважати народження і становлення наук, які вивчають етнополітичну царину людського буття, зокрема, етнополітології та етнодержавознавства.

Отже, місце етнополітології, з одного боку - серед загальних наук, а з іншого - серед етнонаук та етнонапрямків (Див. схему №7).

Співпрацюючи з усіма цими науками, спираючись на їх досягнення, етнополітологія дає можливість по-новому подивитись на історію людства, його сучасне і майбутнє, побачити багатовимірність людини і світу, збагнути величезну самоцінність етнонаціональних спільнот, побачити їх нерозривний зв'язок із політикою, зрозуміти природу етно- та національно-визвольних змагань, з'ясувати, нарешті, справжні сутність і характер, місце і роль етніцизму та націоналізму, виявити діалектику особистих, етнічних, національних, класових, державних і вселюдських інтересів і цінностей, з'ясувати причини загострення і шляхи врегулювання етнополітичних конфліктів тощо.

Підсумовуючи наведене, ще раз відзначимо, що етнополітологія пройшла досить складний шлях зародження і розвитку. На Заході вона вже утвердилась як окрема наука і навчальна дисципліна. Будучи наукою про взаємодію етнонаціональної та політичної сфер людського буття та новою дослідницькою концепцією, етнополітологія має власний понятійно-категоріальний апарат, власні предмет та об'єкт дослідження.

Як і будь-яка інша суспільна наука, етнополітологія має загальні й специфічні методи та принципи дослідження. Найбільш цікавими та ефективними серед них є принципи наукового плюралізму; світ-систем-ного аналізу, етноісторичний, етнофілософський, етно-соціологічний, етнодержавологічний, етнокомунікативний, етнополітологічний, моделювання та багато інших.

Методологічною підвалиною етнополітологи є критичне етнополітичне мислення. На відміну від догматичного етнополітичного мислення з його формаційним, класовим та партійним підходами, критичне мислення базується на цивілізаційному та гуманістичному принципах. По суті справи, критичне етнополітичне мислення перетворилось на нову метапарадигму і є ключом до розуміння й розв'язання етнополітичних проблем на мікро-, мезо- та макрорівнях.

Актуальність розвитку етнополітології як загальної науки, дослідницької концепції та навчальної дисципліни дедалі зростає. Це зумовлено низкою об'єктивних і суб'єктивних, загальних і специфічних чинників. Особливо потрібна етнополітолога для посттоталітарних держав, над якими "дамокловим мечем" висять небезпека етнополітичних конфліктів та загроза єдності й территоріальної цілісності.

В незалежній Україні етнополітологія перебуває в стані становлення. Вона вбирає в себе, інтегрує і синтезує теоретичні розробки вітчизняних мислителів, котрі творили від часів Київської Русі до 30-х років XX сторіччя; багатьох українських науковців-емігрантів, дисидентів, тих сучасних дослідників, які стояли частково або переходять на позиції критичного етнополітичного мислення, а також західних вчених. Слід особливо наголосити, що 1997 р. Вища атестаційна комісія (ВАК) України, нарешті, визнала і затвердила етнополітологію та етнодержавознавство як нову спеціальність (23.00.05.). Подальший розвиток етнополітології як загальної науки, нової дослідницької концепції та навчальної дисципліни сприятиме збереженню і зміцненню етнополітичної стабільності - найважливішого чинника національної безпеки України.Проте, і на Заході і, тим паче, в Україні етнополітологія лише стає справді загальною, інтегральною наукою, новою дослідницькою концепцією та навчальною дисципліною. На цьому шляху у неї ще багато проблем, перешкод і труднощів. Але попри їх всі, етнополітологія зміцнює своє законне місце серед інших наук про людину, суспільство і людство. Етнополітична царина людського буття давно вже повинна була стати і, нарешті, стає об'єктом дослідження окремої, спеціальної, загальної академічної науки. Занадто дорогу ціну вже сплатило (дві світові, безліч етно- та національно-визвольних воєн) і платить ( десятки кривавих етнополітичних конфліктів) людство за нехтування чи недостатню увагу політичних еліт та наукового співтовариства до цієї найскладнішої, найчуттєвішої і найважливішої царини.

Однак є надія, що становлення і розвиток етнополітологи може певною мірою допомогти народам і людству хоча б у третьому тисячолітті запобігти ескалації етнополітичних конфліктів, зберегти етнополітичну стабільність та зміцнити етнополітичну безпеку.

Література:

1.Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.

2.Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. - М., 1982. - С.41-74.

3.Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.117-160.

4.Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200.

5.Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55.

6.Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. - С.154-161.

7.Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268.

8.Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. - К., 2003. - С.158-161.

9.Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С.168-177.

10.Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172.

11.Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев, В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. - К., 1989. - С.225-239.