Вибори на Україні – історія і сучасність

Поняття «вибори» для пересічних громадян постійно асоціюється з днем голосування, коли виборець фіксує своє волевиявлення безпосередньо на бюлетені. Проте такий підхід є далеким від справжнього розуміння ви¬борів як важливого суспільно-політичного інституту. Шляхом виборів фо¬рмуються різні органи публічної влади: як державні інституції - парламен¬ти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування. Вибори і голосування здавна практику¬ються в житті людей як спосіб здійснення народовладдя, ухвалення рішень, що є обов'язковими для всіх членів спільноти. Ще стародавній літописець Прокопій писав, що слов'янами і антами не править один чоловік, а здавна вони живуть громадським правлінням і всі справи — добрі чи лихі — вирі¬шують спільно.

Вибори були відомі вже за первісно-родового устрою, де загальними зборами роду обиралися старійшини, а пізніше й воєначальники. За часів Київської Русі способом такого волевиявлення було народне зібрання -віче, в якому брали участь усі чоловіки, окрім холопів. Ці своєрідні війсь¬кові збори населення скликалися за волею князя. Пізніше на зміну вічу прийшла рада бояр, що складалася з наближених до князя феодалів, земле¬власників та духовенства і мала значний вплив на князя у розв'язанні бага¬тьох важливих питань життя спільноти.

Серед українського козацтва також існували виборні традиції, згідно з якими всі члени вольниці мали рівні права і могли брати участь у козаць¬ких радах. Верховною ж законодавчою владою запорозьких козаків була Січова рада. Всі державні інституції без винятків формувалися тільки шля¬хом виборів. Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установ¬чих зборів Української Народної Республіки, а також вибори президента Михайла Грушевського.

Вибори радянської доби практично нічого не вирішували, а саме їх проведення було перетворене на майже ритуальну, помпезно-декоративну процедуру обов'язкового засвідчення громадянами їхнього лояльного став¬лення до існуючої системи. Від кожної виборчої дільниці для обрання ви¬сувалася лише одна кандидатура. Державні та партійні органи заздалегідь повідомляли про те, що цей кандидат має відповідати певним вимогам (на¬приклад, бути жінкою або чоловіком певного віку з вищою освітою і з пев¬ною сферою занять). Оскільки програми кандидатів складалися під жорст¬ким контролем державних і партійних органів, вони практично не відрізня¬лись одна від одної.

Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з рефо¬рмування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в то¬му числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988-1990 pp. можна назвати першими демократичними, або принаймні напівдемократичними виборами в СРСР. Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів.

Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало істотних змін. "На сучасний момент виборче законодавство України складається переважно з норм Конституції та низки законів України. Це такі закони: «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р., «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004р., «Про вибори депутатів місцевих влад і сільських, селищних та міських голів» від 14 січня 1998 p.

Вибори - це не тільки вибір бажаного варіанта з кількох можливих. Го¬ловним з них є обрання посадових осіб чи членів колегіального органу влади, надання, делегування їм владних повноважень, наділення владою, ви¬знання їхньої авторитетності й права на врядування.

Кожна людина має право обирати (активне виборче право) та бути об¬раним (пасивне виборче право) до органів влади. Активним виборчим пра¬вом користуються всі громадяни, які досягли 18-річного віку, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупи-0 няються для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення »волі. Виборче право є універсальним для всіх видів виборів в Україні.На відміну від нього, пасивне виборче право громадян, тобто право бути обраним, залежить від виду виборів. Так, відповідно до ст. 16 Конституції та ст. З Закону «Про вибори народних депутатів України», народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановлено¬му законом порядку Президентом, відповідно до ст. 103 Конституції, може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх десяти перед днем ви¬борів років і володіє державною мовою. Депутатом сільської, селищної, мі¬ської рад може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-ти років, постійно проживає або працює на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни Украї¬ни беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково. Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утворенням виборчих округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами пред¬ставництва окремо для кожного виду виборів, створення рівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями, при проведенні передвиборчої агітації тощо. При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольору шкіри, полі¬тичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального по¬ходження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак.

Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів сільсь¬ких, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сіль¬ських, селищних, міських голів.

Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим, що ко¬жний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої комісії, кандидатів, які бало¬туються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах.

У світі існує чимало різноманітних способів проведення виборів, під¬рахунку голосів і визначення переможців. Кожна країна виробляє свою виборчу систему. Умовно ж всі вони поділяються на три великі групи: ма¬жоритарні, пропорційні та мішані. У Великобританії, США, Індії викорис¬товують мажоритарну виборчу систему, у Франції, Ізраїлі, Норвегії — про¬порційну, в Грузії, Росії - мішану)

Історично найдавнішими є мажоритарні (від франц. majorite - більшість) виборчі системи, які й дотепер залишаються найпоширенішими у світі. Вони передбачають голосування за конкретних осіб і визначення результа¬тів виборів залежно від одержання конкретним кандидатом більшості (відносної чи абсолютної) голосів виборців. За абсолютної більшості кандидат має набрати більше половини голосів тих, хто взяв участь у голосуванні. При відносній більшості обраним вважається кандидат, за якого проголо¬сувало більше виборців, ніж за інших кандидатів (не обов'язково більше половини від усієї кількості).

Коли застосовують пропорційну систему, кандидатів висувають партії, виборчі блоки, а місця в органи влади розподіляють пропорційно - залежно від кількості одержаних, відповідно партією чи блоком, голосів виборців. Крім них, застосовують мішані (мажоритарно-пропорційні) системи, в яких поєднуються елементи двох згаданих вище груп систем. Для проведення виборів за будь-якою системою створюються виборчі округи. Якщо в окру¬зі обирається один депутат, такий округ називають одномандатним, якщо кілька - багатомандатним.

В Україні, як відомо, ще донедавна, в тому числі на парламентських і місцевих виборах, для підрахунку голосів на виборах застосовувалась ма¬жоритарна система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена тільки на виборах Президента України.Сьогодні в Україні існує мішана (мажоритарно-пропорційна система). Саме відповідно до неї, починаючи з 1998 р,, відбуваються вибори 450 на¬родних депутатів України — членів українського парламенту. 225 з них оби¬раються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості,

225 - за списками від політичних партій (виборчих блоків політичних партій) по єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому округу.

Наша виборча система має загороджувальний 4-відсотковий бар'єр: пе¬ремагає на виборах та партія (блок), яка набрала в цілому по Україні не менше як 4% голосів виборців від загалу тих, хто прийшов на вибори і взяв у них участь. Виборча система України характеризується жорстким (зв'язаним) списком. Це означає, що партія (блок) розташовує кандидатів у списку відповідно до нею ж визначеної черговості. Виборець голосує за список у цілому і не має можливості, згідно з власними уподобаннями, від¬дати свій голос конкретному кандидатові зі списку. Місця у Верховній Раді України розподіляються пропорційно здобутим голосам: якщо за партію проголосувало 8% виборців, то вона й отримує 8% місць багатомандатного округу - 18 місць, тобто до парламенту увійдуть перші вісімнадцять канди¬датів зі списку цієї партії.

Однією із найважливіших стадій виборчого процесу є стадія висування і реєстрація кандидатів на виборчі посади. Для кожного виду виборів в Україні характерне своє коло безпосередніх суб'єктів висунення кандидатів. Так, на виборах народних депутатів України право висунення кандидатів реалізується як шляхом самовисування, так і через політичні партії, виборчі блоки партій, а також збори громадян і трудові колективи у порядку, ви¬значеному Законом України Право висування кандидатів у Президенти реалізується через політичні партії та їхні виборчі блоки, зареєстровані відповідно до законодавства, та збори виборців.

Законом передбачені терміни висування кандидатів у депутати у вибо¬рчих округах. Висування до списків кандидатів у депутати від політичних партій та виборчих блоків партій розпочинається за 170 днів і закінчується за 120 днів до виборів, а в одномандатних виборчих округах висування ка¬ндидатів розпочинається за 90 і закінчується за 60 днів до виборів.

Під час висування кандидатів у народні депутати України проводяться збори підписів виборців на підтримку політичної партії, виборчого блоку партій або особи, яка подала заяву про намір балотуватися кандидатом у депутати. Політична партія або виборчий блок партій має зібрати на свою підтримку не менше 200 тис. підписів виборців, у тому числі не менше 10 тис. підписів виборців у кожній із будь-яких чотирнадцяти адміністратив¬но-територіальних одиниць України. Поряд із цим, Законом вимагається внесення політичною партією, виборчим блоком партій грошової застави на рахунок Центральної виборчої комісії у розмірі однієї тисячі неоподат¬кованих мінімумів доходів громадян.

В одномандатних виборчих округах збір підписів виборців відповідно¬го округу на підтримку кандидата в депутати провадиться виключно в разі самовисування кандидатів. У цьому разі законом вимагається не менше як

дев'ятсот підписів виборців відповідного округу. Внесення грошової заста-1 ви особами, що балотуються в одномандатних округах, не передбачене. Важливе місце у виборчому процесі займає передвиборна агітація. Ви¬борчим законодавством більшості країн світу закріплені подібні принципи передвиборної агітації на виборах. Це насамперед свобода агітації, ство¬рення юридично рівних можливостей усім кандидатам на виборах, неупереджене ставлення з боку держави, її органів, посадових осіб тощо до всіх кандидатів, контроль над використанням фінансово-матеріальних засобів на виборах. Передвиборна агітація може здійснюватися у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України. Кандидати у депутати, кандидати у Президенти, їх довірені особи, а також уповноважені особи політичних партій, виборчих блоків партій проводять зустрічі з виборцями як на зборах, так і в іншій зручній для виборців формі.

У Римській республіці знатні римляни, добиваючись посади консула, одягали білосніжний плащ — кандиду (звідси «кандидат» - людина, що пра¬гне зайняти яку-небудь посаду) і ходили вулицями, закликаючи співвітчиз¬ників віддати за них свої голоси. Це мало означати, що совість майбутнього консула є такою ж чистою, як відбілена тканина його плаща.

f До останнього часу практично всі - і міжнародні, і українські - спосте¬рігачі, здійснюючи моніторинг проведення виборчого процесу в Україні, основну увагу приділяли дню голосування, вбачаючи при цьому, що осно¬вні порушення політичних прав громадян відбуваються саме в цей день і, особливо, під час підрахунку голосів громадян на виборчих дільницях. Ва¬рто відзначити, що акцент у дослідженнях виборів став переноситися на весь виборчий процес, оскільки порушення прав громадян спостерігаються протягом усього виборчого процесу.Якщо раніше симпатії виборців «завойовувалися» за допомогою декла¬рації ідеологічної платформи тієї чи іншої політичної сили, окремих канди¬датів, то останнім часом велика частка методів впливу на вибір громадян зводиться до своєрідної «купівлі» голосів виборців. Особи, які через надання матеріальних благ громадянам схиляють останніх проголосувати за ту чи іншу політичну силу, чи кандидатів. В Україні існує практика деяких партій та кандидатів, які «агітують» соціальною благодійністю - дарують школам комп'ютери, поліпшують стан вулиць, фінансують медичне обслуговування дітей із незаможних сімей тощо. Натомість кандидат або партія сподівається на прихильність виборця. Поза межами «офіційного» виборчого процесу такі дії кандидатів можна трактувати не інакше, як благодійну діяльність.

Протягом виборчої кампанії значну частину послуг становили розважа¬льні послуги, дозвілля. До останніх відносяться концерти естрадних вико¬навців, циркові шоу тощо. Якщо ці заходи дозвілля організовує, фінансує кандидат чи партія (блок), то це є підкупом виборців, оскільки за допомогою такого матеріального чинника й відбувається схиляння громадян під¬тримувати ту чи іншу політичну силу.

Виборче законодавство містить досить жорсткі санкції за підкуп ви¬борців з боку політичних партій (блоків), окремих кандидатів. І разом з тим, згідно з моніторингом виборчого процесу, проведеного спостерігачами КВУ, більше третини учасників виборчого процесу здійснювали підкуп у тій чи іншій формі, однак лише окремі суб'єкти виборчого процесу притяг¬нуті до юридичної відповідальності.

У більшості суспільств ліберальної демократії вважається, що не йти на вибори - таке саме право вільної людини, як і решта, що їх гарантує особі цивілізоване суспільство. В останні роки чимало виборців ігнорує вибори. Відмова від участі в голосуванні отримала назву абсентизм. Це явище має негативні наслідки. Адже для визнання виборів такими, що відбулися, й визначення за їхніми результатами переможців необхідно, щоб обов'язково проголосувала певна кількість зареєстрованих виборців. Неявка виборців не дає змоги сформувати виборні органи чи заповнити виборні посади. То¬му доводиться проводити нові вибори, а це потребує додаткових фінансо¬вих витрат тощо. Тому в ряді держав за неучасть у виборах законодавче передбачені певні санкції. В Австрії - це штраф. В Аргентині такий вибо¬рець позбавляється права перебувати на державній службі протягом трьох років, у Греції й Туреччині - позбавляється волі. У Бельгії передбачені штрафи різних розмірів (у залежності від кількості проігнорованих виборів), прізвище такого виборця вноситься до ганебного списку, який вивішується в людному місці, там, де він проживає.

На жаль, досвід радянських часів, коли участь у виборах була фікцією, окремими громадянами України переноситься й на сьогоднішній день. Зне¬вірившись в умовах сучасної економічної кризи, вони вважають, що пред¬ставники, обрані ними до органів державної влади та місцевого самовряду¬вання, не виправдовують надій щодо зміни життя на краще, а це призво¬дить до прийняття рішення про неучасть у виборах. Реалізація такої позиції на практиці може призвести до погіршення, порівняно з нинішніми, умов та рівня життя пересічних громадян, інших негативних наслідків.

Навіть коли всі списки депутатів чи перелік партій тією чи іншою мі¬рою не задовольняють виборців, необхідно усвідомити, що вибір меншого зла може бути виграшем як для кожного громадянина, так і для суспільства загалом. Не беручи участі в голосуванні, ви все одно голосуєте за радика¬льну меншість. Скільки б людей не брало участі у голосуванні, переможець усе ж буде визначений. Чим менше громадян голосуватиме, тим більше шансів у представників радикальної меншості прийти до влади. Особисте ставлення громадянина до виборів може бути негативним або позитивним, але не можна не брати в них участі.;