Coціально-психологічні гальма на шляху політико-ідеологічного самовизначення молоді: аналіз причин

Процес становлення і структурування політико-ідеологічного простору держави ставить перед громадянами ряд запитань, які стосуються визначення свого ставлення до тих ідеологічних цінностей, які презентуються суб’єктами політичного процесу, формування стійких політичних і ідеологічних пріоритетів, уявлень про відповідні цілі в сфері політичних відносин, засобів досягнення цих цілей. Вибір молоді є невипадковим, так на думку В.О. Васютинського “молодь вже незабаром визначатиме основні вектори розвитку українського суспільства”, знаходиться у тому “специфічному віці, коли в основному сформувалися особистісні структури, що забезпечують більш-менш повноцінне входження молодої особи у світ “справжнього”, дорослого життя” [1, 164]. Актуальність дослідження даної проблематики викликаний ще й тим, що згідно з дослідженням проведеним Міжнародною фундацією Виборчих Систем у вересні 2001 року дві третини громадян залишаються невпевненими чи матимуть вплив на політичну систему їх країни [5, 14-18]. Які причини того, що молодь уникає вибору політичної ідеології, вибору своєї позиції в системі суспільних відносин, свого місця серед соціального загалу з врахуванням власного волевиявлення на основі політичних цінностей, ідеалів, переконань, і апелює до їх когнітивної складності відкладаючи вибір на невизначений термін? Таким чином, метою даної статті буде (у першому наближені) аналіз причин утруднення політико-ідеологічного самовизначення молодої когорти громадян.

Дослідження соціального самовизначення (окремим випадком якого є політико-ідеологічне) індивіда стає особливо актуальним в трансформаційні періоди, котрі, з однієї сторони пов’язані з розпадом соціальних зв’язків і сформованого образу світу, коли інтериорізовані ціннісні орієнтації і ідеали не вписуються в нові суспільні, культурні й соціальні відносини, з іншої - вимагають переглянути, змінивши ціннісне наповнення особистісної диспозиційної структури налаштувавшись на нові культурно-історичні умови. Г.М.Андрєєвою було виділено основні процеси властиві масовій свідомості, на які ситуація нестабільності та невизначеність суттєво впливає, і які вимагають соціально-психологічного аналізу. До таких явищ масової свідомості відноситься: глобальна ломка соціальних стереоти¬пів, зміна базових цінностей, криза ідентичності [цит. за 3, 48], спостерігається утруднення соціального самовизначення. Інші дослідники соціального самовизначення В.Хесле та Г.Ґарфінкель до вищевказаних додали ще розпад колективної пам’яті (суспільної свідомості), втрату віри у майбутнє, невідповідність між уявленнями про себе, власну культуру, сприймання своєї культури іншими, почуття меншовартості, втрата базових цінностей [8, 121; 10, 55]. Але такий стан кризи триває недовго, позаяк людина намагається відновити нехай не таке як було, але все ж відносно упорядковане цілісне сприймання світу. Індивід шукає нові культурні, ідеологічні моделі, які б упорядкували його сприйняття світу, адже сукупна свідомість суспільства, не може існувати поза ідео¬логічною заангажованістю. Саме ідеологію Е.Еріксон вважав соціальним інститутом, що відповідає за особистісну і колективну ідентичність [9, 145].

Індивіди за будь-яких умов розміщаються в пев¬ному політико-ідеологічному просторі – ідеосфері, що імпліцитно чи явно є присутня в ментальному полі особистості. Що мається на увазі, коли ми говоримо “ідеологічне сприйняття світу”? Це рівень не лише знань про світ, про те, яким він має бути, а й неусвідомленого – тобто наміри, вірування, умонастрої людей та фантазми, що структурують дійсність, конкретні реальні сус¬пі¬льні відносини.

Суспільна свідомість громадян після проголошення незалежності була поставлена в умови, коли від чітко уніфікованої політичної ідентичності (так звана обумовлена монологічна ідеологічна визначеність, яка формувалася через засвоєння ідеї, цінності та стилю мислення, що нав’язувались усвідомленими та неусвідомленими настановами) змушена була вибирати серед чисельної кількості потенційних виборів розвитку соціально-політичного устрою.

Розпад уніфікованої культури з руйнацією або ж різкою зміною змістової характеристики основних соціалізуючих інститутів викликав не лише, на думку Л.Г.Іоніна, втрату соціальної ідентичності окремого індивіду, що набув загрозливих масштабів на рівні суспільства, а й позитивні зміни, суть яких зводилась до можливості публічного представлення, розгортання тих альтернативних латентних (культурні моделі на кшталт “шістдесятників”, “політичних в’язнів - інтелігентів”, “западенців-оунівців”) та “завезених із-за кордону” світоглядних моделей, що давали б змогу визначитися в політико-ідеологічному середовищі [2, 4].Розглядаючи самовизначення в соціально-політичному просторі, нас більше цікавить саме соціальна (політико-ідеологічна) ідентичність, як один із етапів на шляху політико-ідеологічного самовизначення індивіду. Під політико-ідеологічною ідентичністю можна, на нашу думку, розуміти ототожнення індивіду з тим чи іншим соціальним загалом, носіями тої чи тої системи цінностей, орієнтацій, політичної поведінки, яка відображає, як індивід сприймає, характеризує і відчуває самого себе як своєрідного об’єкта (агента), носія суспільних відносин…вона проявляється опосередковано і служить джерелом мотивації. Таким чином, політико-ідеологічна ідентичність передбачає активне діяльнісне ставлення особистості до подій соціально-політичного життя суспільства.

Аналізуючи процес трансформації принципів та суті соціальної ідентичності в пострадянському просторі Н.М. Лебедєвою було виділено 5 векторів цього процесу – від стабільності до нестійкості, дифузності; від уніфікованості до розмаїття виборів; від глобальності до артикульованості; від потреби в самоповазі до пошуку смислу; від оцінкової полярності до антиномічної єдності [3, 49]. Нам видається цікавим використання виділених автором векторів трансформації соціальної ідентичності, але в ключі аналізу саме політико-ідеологічної ідентичності. Їх можна ще назвати певними гальмами, які утруднюють перебіг процесу самовизначення в політико-ідеологічному просторі.

Перший вектор стосується зміни процесу ідентифікації від стабільності до нестійкості, дифузності, невизначеності. Політична свідомість україн¬ських громадян, як і громадян постсоціалістичного загалу, змушена була пристосовуватися до умов, “коли на більшість питань немає готових, усві¬домлених стійких особистісних та соціально-схвалюваних відповідей, но¬рмативів та думок" [4, 77]. Адже в уніфікованій державі існувала чітка визначеність та монологічність політико-ідеологічної сфери, що пронизувала всю структуру соціалізації, проходила як базова через всі її агенти: від дитячих пісеньок про щасливе майбутнє з рідною єдиною партією до інтеграції з нею ж через ініціацію; ця уніфікована ідеологія була радше культурним феноменом, аніж політико-ідеологічним. Отже, інтеріоризовані цінності комуністичної ідеології, проартикульовані основними соціалізуючими суб’єктами соціальної структури впливали на світогляд когорти молодих людей, які впліталися в це ідеологічне мереживо в процесі ціннісної трансляції між поколіннями, формуючи біографію, визначаючи їх майбутнє. Не було потреби розвиватися інтересу до політичного життя суспільства у масовій свідомості, підкріплюючи його політичною компетентністю та відповідальністю. Процес соціальної ідентифікації більшості тодішньої молоді перебував в стадії “обумовленості” (згідно з означеним Д.Марсіа статусом ідентичності), коли політичні настанови передавалися від старшої вікової когорти молодшій, що сприймала їх без відповідної аналізу, соціальної рефлексії. Політична структура суспільства сприймалась як даність, впливати на яку своїми рішеннями чи діями не було змоги, та й відповідно нужди. А процес зміни політичного устрою сприяв ломці стереотипів, соціальних уявлень, поставив перед сучасними молоддю проблеми соціальної рефлексії суспільно-політичної дійсності, яка передбачає мобілізацію здатностей людського мислення до абстрагування, до формування знання далекого від конкретного міжособистісного досвіду.

Другий вектор процесу ідентифікації - від уніфікованості (визначеності) до різноманітності. Тобто, на зміну чітко окресленій кількості соціальних виборів, яка існувала в радянській державі і викликала хіба що неусвідомлений протест певній безальтернативності, прийшла незвично велика кількість політичних партій, зрозуміти різницю між ідеологічними поглядами яких важко навіть людині, яка цікавить політичними подіями країни. Різницю можна побачити лише хіба що між партії, які лежать крайніх позиціях ціннісного континуума. За результатами означеного соціологічного дослідження громадянської свідомості та самосвідомості на кінець 2001 року майже половина громадян не знають, яка партія представляє найкраще їх інтереси й погляди, або висловились, що такої немає взагалі (на нашу думку, кількість політико-ідеологічно невизначеної молоді значно вища), менше третини – вважає що вони не потрібні, більше третини – не визначились з цього питання, і це за умови, що більше половини громадян надають високу підтримку такому інституту демократії, як політичні партії. Тобто значна частина потенційних виборців не ідентифікували себе з певними соціальними чи ідеологічними групами і такий ціннісно-ідеологічно невизначений стан забезпечує як динаміку електоральної активності, так, на нашу думку, сприяє маніпулятивним тенденціям ідеологів “ідей-одноденок”. Це досить загрозливий показник, що не додає стабільності та впевненості у майбутнє.Третій вектор зміни процесу ідентифікації - зміщення у вели¬чині від глобальної до артикульованої, детальної. За дослідженням тих же В.Н. Павленко та Н.Н. Корж це стосується тенденції зниження рівня соціа¬льної ідентичності в суспільстві, так звана, гіперперсоналізації, тобто зростання значення індивідуальних та особистісних характеристик, а не групо¬вих [4, 85-86]. Десятки років навіювались цін¬ності колективізму забуваючи про індивідуальну значимість, акцентуючи увагу на важливість групового членства. В суспільстві, де відкрито панують егоїстичні інтереси власне індивідуалізація втрачає смисл, або ж не виходить за рамки мікрорівня, виявляючись лише в локальних, побутових, особистісних альтернативах; на макрорівні ж, під яким ми розуміємо рівень формування та впливу на політичну структуру суспільства з її цінностями, ідеалами спостерігався обмежений однонаправлений вплив політичних настанов, від так званої еліти до населення. Перебудова ж обернулася верховенством індивідуальних цілей та потреб, не піклуючись про групові. Можливо, з огляду на ці обставини національна ідея, на яку апелювали ідеологи перших років незалежності не спрацювала.

Четвертий вектор процесу ідентифікації - від потреби в самопо¬вазі через групову належність до потреби в смислі. У ситуації нестабільності, більш значимою стає потреба пошуку смислу життя, чим пошук “своєї” групи, рис відмінності своєї групи від іншої (явище гіперперсоналізації та десоціалізації, про які ми зазначали вище) [3, 51]. Безумовно, потреба в смислі життя характеризує дорослі форми поведінки і тому не можемо обійти її, коли ми маємо справу з процесом дорослішання особистості, становленням соціального “я” людини. В.Франкл розглядає прагнення до пошуку і реалізації людиною смислу свого життя як природжену мотиваційну тенденцію, та властиву всім людям і, яку, можна назвати основним двигуном дій і розвитку людини [7]. Потреба в смислі життя утворює той “вузол”, що дозволяє людині, по-перше, інтегрувати численні вимоги, що йдуть з різних сфер його життєдіяльності, будуючи життя не як послідовність розрізнених випадків, а як цілісний процес, що має мету і наступність, і, по-друге, допомагає людині інтегрувати всієї його можливості, максимально мобілізуватися для реалізації тим задач, які вона ставить собі, у відповідності до виробленої Я-концепції і концепції життя. Але замикаючись на самому собі, пошук смислу життя так би мовити, приречений на те, щоб “залишатися лише на рівні юнацького максималізму, що створює реальну загрозу залишитися в тенетах стійкого егоцентризму та зосередженості на собі, особливо за умови кризової свідомості у індивідів з рисами нейротизму, або ж зі схильністю до таких проявів в зв’язку з умовами виховання (низька самооцінка, тривожність, страх, невпевненість у завтрашньому дні, низький рівень самоповаги)” [6, 98]. Однак, незважаючи на всі суб'єктивні труднощі, ці пошуки містять у собі великий позитивний потенціал: у пошуку смислу життя виробляється світогляд, розширюється система цінностей, формується той моральний стрижень, що допомагає справитися з першими життєвими негараздами, юнак починає краще розуміти навколишній світ і самого себе, набуває, висловлюючись словами Е.Еріксона, “тотожності самому собі”[9].

П’ятий вектор процесу ідентифікації – від оцінкової поляр¬ності до врахування різних думок і намірів. Якщо в радянській державі соціалізаційні процеси відбувалися під чіткою детермінантою, обумовлювалися пануючою системою, яка вважалась єдино правильною, критикувати чи сумніватися у їхній неоднозначності не дозволялося, то розвал монолітної держави оголив амбівалентність оцінки соціально-політичних явищ.

Таким чином політико-ідеологічне самовизначення можливе як за умови сформованості персоніфікації, так і сформованої соціальної (групової) ідентичності. Задовольняючи же через групове членство, свою базальну потребу в самоповазі, індивід відповідає на запитання: “Що є для мене суспільство?”, “Хто я в суспільстві?”, тобто вирішує проблему свого соціального самовизначення. Головна ідея ґрунтується на тому, що враження про світ організуються в зв'язні інтерпретації – ідеї, установки, стереотипи, очікування, котрі виступають регуляторами соціальної поведінки. Позаяк індивід, що ідентифікує себе з якою-небудь групою, намагається оцінити себе позитивно, піднімає таким чином свій статус та статус групи. Значна кількість досліджень, проведених зарубіжними політичними психологами засвідчує, що групова приналежність уже сама по собі - основа для побудови системи переваг, позитивна чи негативна оцінка факту своєї належності до тої чи іншої групи складає ціннісний компонент соціальної ідентичності.Аналіз самовизначення в політико-ідеологічній сфері свідчить, що це не тільки процес входження в соціально-світоглядну структуру суспільства (соціологічний підхід), а й реалізація своєї неповторності, ініціативності, відповідальності, творчого відношення до навколишньої дійсності, своєї індивідуальної природи, враховуючи потреби і можливості як власні, так тої соціальної групи до якої входить індивід, прийняття цінності окремої соціальної групи (соціально-психологічний підхід). Потреба у політико-ідеологічному самовизначенні проявляється у синзетивному для нього віці – юності, коли є всі передумови, як фізичні, соціальні, так і інтелектуальні. Суспільство надає молодій людині можливість самій визначити свій життєвий шлях і вирішувати основні життєві проблеми, ба навіть змушує - по досягненню паспортної зрілості, певною мірою впливати своїм волевиявленням на хід суспільно-економічних перетворень; хіба що свобода вибору обмежується лише досягнутим рівнем суспільного розвитку. Але молодь досить часто не готова до такого вибору, для неї він видається занадто когнітивно складним, чи пов’язаним з особистісним утиском, коли чиниться опір маніпулятивним тенденціям зі сторони суб’єктів політичного процесу, чи пов’язаним ще з однією кризою, ідеологічною, наслідком якої може бути означення власних політико-ідеологічних цінностей, переконань, тобто політико-ідеологічне самовизначення.

The processes of Ukrainian politico-ideological space structuring stimulate the necessity of determination by the youth of their social & political position (orientation) amidst the ideological & political values of the modern society. Still for the majority of young people this process has a tendency to diffuseness. It happens both because of the need of a high level of abstraction utilized in understanding (cognition) of the life & the definite ideological identity.

Процессы структурирования политико-идеологического пространства Украины обуславливают необходимость определения молодёжью своей общественно-политической позиции (ориентации) в среде идейно-политических ценностей современного общества. Но для большинства молодых людей этот процесс имеет тенденцию к диффузности из-за необходимости использовать высокий уровень абстракции для понимания (познания) общественной жизни и определённой, четкой политико-идеологической идентичности.

Література.

1.Васютинський В.О.Інтерактивний контекст ідеологічного вибору студентської молоді // Молодь третього тисячоліття: гуманітарні проблеми та шляхи їх розв’язання: Зб. наук. статей. – Т. 1. – Одеса, 2000. – С. 163–168

2.Ионин Л.Г. Идентификация и инсценировка//Социальные исследования. – 1995. - №4.- С.3-14

3.Лебедева Н.М. Социальная идентичность на постсоветском пространстве: от поисков самоуважения к поискам смысла // Психологический журнал. -1999. Т.20. №3. - С.48-58.

4.Павленко В.Н., Корж Н.И. Трансформация социальной идентичности в посттоталитарном обществе//Психологический журнал. – 1998. Т.19. №1 – С.75-85

5.Політичні позиції та прогнози: громадська думка в Україні 2002. Міжнародна фундація Виборчих Систем. 14-20 вересня 2001 року. – К, 2002. – 96 с.

6.Попова И.М. Повседневные идеологии. Как они живут, меняются и исчезают / НАН Украины; Институт социологии. — К.: Институт социологии НАНУ, 2000. — 218с.

7.Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.,1990

8.Хесле В. Кризис индивидуальной и коллективной идентичности// Вопросы философии. - 1994. № 10. - С.121.

9.Эриксон Э. Идентичность. Юность и кризис. –М.: Прогресс, 1997.

10.Garfinkel H. Studies in Ethnometodology. - Englewood Cliffs. New Jersey. –1968. – P.55.