ЛИЗОГУБ Федір Андрійович – керівник уряду Української Держави у 1918 році

Народився 6 жовтня 1851 р. у містечку Седнів Чернігівської губернії (нині смт. Чернігівської області). Походив із старовинного козацького роду, син А. Лизогуба, брат Д. Лизогуба. Відомий земський діяч, українофіл і меценат. У 1888–97 рр. був гласним Городнянської повітової, згодом Чернігівської губернської земської управи, у 1901–15 рр. – головою Полтавської губернської земської управи. За сприяння Ф. Лизогуба Полтава, Миргород (нині Полтавської області) перетворились у центри української культури. Був ініціатором спорудження в Полтаві нового будинку земства в національному стилі, пам’ятника І. Котляревському, відкриття кількох музеїв, матеріально підтримував українське декоративно-прикладне мистецтво.

У 1915–17 рр. – член Ради для заведення земського самоврядування при наміснику Кавказу, з 1917 р. очолював відділ іноземних підданих Міністерства закордонних справ Росії. Член партії октябристів. Після утвердження радянської влади в Росії вернувся в Україну.

У травні-листопаді 1918 р. – голова Ради міністрів Української Держави гетьмана П.Скоропадського, одночасно від 3 травня до 8 липня – міністр внутрішніх справ. В результаті діяльності уряду Ф. Лизогуба Українська Держава досягла помітних успіхів в розбудові державності, утвердженні на міжнародній арені, стабілізації економіки й фінансів.

Намагався залучити до співпраці в уряді представників партій національно-демократичного напряму, в тому числі Український національно-демократичний союз. Протягом літа 1918 р. під головуванням Ф. Лизогуба проведена велика організаційна робота зі створення постійної штатної структури військових частин та підрозділів Сухопутних військ Збройних сил Української Держави, реформування Військово-Морського флоту, з демобілізації торговельного флоту, з відновлення Українського козацтва та зміцнення органів Державної варти.

Ф. Лизогуб залишив помітний слід і в дипломатії. Однак не всі дипломатичні ініціативи глави кабінету міністрів Української Держави були схвалені сучасниками. Особливо це стосувалося відносин із більшовицькою Росією. Політично скандальною виявилась його заява в серпні 1918 р. в Берліні про готовність гетьманського уряду піти на федеративні відносини з Росією. Український національно-демократичний союз оголосив гострий протест проти цієї заяви Ф. Лизогуба.

У Берліні Ф. Лизогуб зустрічався з державним секретарем закордонних справ Німеччини фон Гінце і обговорював проблеми кордонів, укладення мирного договору з радянською Росією, питання, пов’язані з Кримом, Холмщиною, Чорноморським флотом, Збройними силами України. Німці підтримали домагання України щодо Чорноморського флоту, однак це обумовлювалося виплатою української частки боргових зобов’язань Російській імперії в розмірі 200 млн крб.

З ініціативи Ф. Лизогуба були накреслені перспективи економічного співробітництва. В цілому міністерство закордонних справ уряду Ф. Лизогуба протягом 8 місяців діяло досить активно. Україна мала 11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництва з 24 держав.

Після опублікування гетьманом П. Скоропадським 14 листопада 1918 р. «Грамоти Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків України» і проголошення федеративного союзу України з майбутньою небільшовицькою Росією Ф. Лизогуб склав свої повноваження. Помер у 1928 р. у Бєлграді (Югославія).