ЧЕХІВСЬКИЙ Володимир Мусійович – керівник уряду УНР
Народився 19 липня 1876 р. в с. Горохуватка Київського повіту Київської губернії, нині Кагарлицького району Київської області, в родині священика (батько багато сил доклав для формування у своїх дітей національної свідомості). Навчався спочатку у семінарії, в 1900 р. закінчив Київську духовну академію, згодом склав при університеті іспит на вчителя гімназії і за наукову працю з історії здобув ступінь магістра. Від 1901 р. до 1905 р. – помічник інспектора Кам’янець-Подільської духовної семінарії, потім займався переважно педагогічною діяльністю.
До політики прилучився у 1897 р. як член студентського гуртка українських соціал-демократів-драгоманівців. У 1902–1904 рр. – член РУП, з утворенням УСДРП був її активним членом до січня 1919 р. Багато уваги приділяв створенню гуртків самоосвіти серед молоді м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельницької області), а згодом – у фельдшерській, художній та інших школах Києва.
У 1905 р. за революційну діяльність його перевели у Черкаси, де він організував групу УСДРП. У 1906 р. обрано до 1-ї Державної Думи Росії, після розпуску якої він за участь в українському національному русі відбував заслання у Вологодській губернії. У 1907 р. В. Чехівському вдалося вернутися у Київ, де він жив за рахунок приватних лекцій. Від 1908 р. осів в Одесі й відразу поринув у громадсько-політичне життя міста. Працюючи у гімназії, комерційних та технічних училищах, найбільше часу віддавав роботі в українській громаді Одеси, працював у «Просвіті», редагував газету «Українське слово», заснував українську вчительську спілку.
Перебуваючи під «гласним наглядом поліції», за свої політичні погляди й національні переконання зазнавав постійних гонінь. Він не раз втрачав посади, терпів обшуки, але продовжував боротьбу за національну справу.
Від березня 1917 р. В. Чехівський очолював Одеський комітет УСДРП, у квітні цього року представляв Одеську українську громаду на Всеукраїнському національному конгресі у Києві, входив до його президії, був обраний до ЦР. У травні за пропозицією делегації останньої його рекомендовано на заміщення посади помічника куратора або окружного інспектора Одеської шкільної ради. Деякий час очолював Одеську філію Всеукраїнської учительської спілки.
В. Чехівський користувався великим впливом в одеському Українському керовничому комітеті, який багато зробив для скликання 28–30 червня 1917 р. Херсонського губернського українського національного з’їзду. Вітав делегатів з’їзду від імені українських соціал-демократів Одеси та фракції УСДРП ЦР. На п’ятій сесії ЦР (21 червня 1917 р.) доповідав про рішення українських соціал-демократів Одеси домагатися від Тимчасового уряду визначитися у ставленні до автономії народів.
Влітку 1917 р. В. Чехівcького обрали гласним Одеської міської думи від українських партій. Певний час очолював Херсонську губернську раду об’єднаних громадських організацій, а в жовтні–листопаді 1917 р. – Одеський ревком. У листопаді ЦР призначила його політичним комісаром міста і водночас доручила виконання обов’язків губернського комісара освіти Херсонщини.
Наприкінці 1917 р. розпочинається активна політична діяльність В. Чехівського у Києві. Після підписання на початку 1918 р. УНР Брестського мирного договору В. Чехівський різко засудив політику ЦР, особливо її рішення запросити в Україну австро-німецьке військо. За це газета соціалістів-федералістів «Нова Рада» навіть звинуватила його у зраді національних інтересів. Проте його все ж таки обрали членом ЦК УСДРП, а 13 квітня 1918 р. РНМ УНР затвердила на посаді директора департаменту сповідань з правами товариша міністра.
За правління П. Скоропадського В. Чехівський оселився у Києві, працював у міністерстві сповідань та церковної політики, але не полишав партійної роботи: співпрацював в органі УСДРП «Робітнича газета», писав публіцистичні статті та розвідки з соціально-економічних питань. У процесі підготовки антигетьманського повстання став активним діячем Українського національного союзу, увійшов до Українського революційного комітету. В ніч із 13 на 14 листопада 1918 р. організував у Києві виступ проти гетьманського уряду. Ввечері 14 грудня до прибуття в місто формувань Директорії Український революційний комітет, очолюваний В. Чехівським, призначив тимчасовий орган влади – Раду комісарів. 15 грудня 1918 р. населення оповістили, що «волею народу відновляється Українська Народна Республіка. Влада в місті переходить до народного уряду республіканської Директорії».Після прибуття 19 грудня 1918 р. до Києва Директорія на об’єднаному засіданні з міністрами, керуючими міністерствами та комісарами міністерств 24 грудня проголосила себе верховною владою в УНР, оприлюднивши відповідну Декларацію. Тоді ж було затверджено РНМ, головою якої призначили українського соціал-демократа В. Чехівського. Але утворити команду з однодумців йому не вдалося. Формував уряд значно поміркованіший М. Шаповал. До уряду увійшли 6 членів УСДРП, 5 – УПСР, 2 – УПСФ, 3 – УПСС та 2 позапартійних, які співпрацювали з українськими соціалістами-самостійниками. За національним складом уряд був українським, крім міністра єврейських справ. І. Мазепа пізніше характеризував його як велику коаліцію українських сил.
Розпочинати діяльність В. Чехівському довелося у складній ситуації, бо з 28 грудня 1918 р. паралельно існував Тимчасовий робітничо-селянський уряд. Розуміючи важливість якнайскорішого розв’язання питання про форму влади, В. Чехівський уже на другому засіданні уряду 26 грудня 1918 р. зосередив увагу на виробленні інструкції для виборів на Конгрес трудового народу, проект якої РНМ УНР схвалила 3 січня 1919 р.. 27 грудня 1918 р. уряд розглянув Тимчасовий законопроект про силу законів, порядок утворення законів та їх оголошення, 29 грудня на спільному засіданні Директорії та РНМ обговорювалося питання про розподіл функцій між членами Директорії. Але формування структури влади й законодавче затвердження повноважень кожної з її гілок тривало, власне, протягом усього 1919 р.. Серед першочергових заходів уряду В. Чехівського значне місце займало скасування законів та розпоряджень часів гетьманату, в тому числі ліквідація Державної варти та звільнення з посад прийнятих тоді на службу урядовців. Наприкінці першого тижня урядування В. Чехівського 30 грудня 1918 р. РНМ вдалася до реалізації пропозиції Директорії про вироблення земельного закону і 5 січня 1919 р. було розглянуто представлений міністерством земельних справ законопроект. (8 січня його затвердила Директорія.) До рішень державного значення треба зарахувати ухвалу РНМ від 18 січня 1919 р. про встановлення 22 січня днем свята приєднання Галичини до Наддніпрянської України. 21 січня 1919 р. уряд В. Чехівського заслухав акт ЗУНР про злуку з УНР і схвалив цю ініціативу .
На всіх етапах громадсько-політичної діяльності В. Чехівський величезного значення надавав справі збереження й розвитку національної культури українського народу. Не випадково керований ним уряд ще наприкінці 1918 р. розглянув питання про утримання особового складу університетів, про штати Державної академії мистецтв. 1 січня 1919 р. РНМ схвалила, а Директорія затвердила «Закон про державну мову Української Народної Республіки», підписаний особисто прем’єром. Того ж дня з’явився вироблений за його ініціативи закон про вищий уряд Української автокефальної православної церкви. 8 січня 1919 р. РНМ по доповіді В. Чехівського прийняла законопроект про створення національної бібліотеки УНР, 17 січня – про утворення у Києві Головної книжкової палати.
Тим часом на становищі УНР у січні 1919 р. важко позначилося поглиблення суперечностей всередині українського національного табору, насамперед через невизначеність питання про форму влади: чи відновлення ЦР, чи скликання Всеукраїнських установчих зборів, чи, зрештою, влада рад? Нестабільність політичної ситуації, зникнення грунту для великої коаліції національних сил, яка забезпечила перемогу антигетьманського повстання, зумовили недовгочасне існування уряду В. Чехівського: формально з 24 грудня 1918 р. до 31 січня 1919 р., коли з’явився наказ Директорії про «звільнення згідно прохання» правлячого кабінету, фактично ж – до 13 лютого, доки був сформований уряд С. Остапенка. За нетривале прем’єрство В. Чехівського відбувся перебіг подій, які відіграли помітну роль у подальшій розбудові української національної державності. 16 січня 1919 р. у Києві на Державній нараді перемогла ідея скликання Конгресу трудового народу. Сам В. Чехівський виявляв схильність до влади у формі рад, але на VI з’їзді УСДРП 10– 12 січня 1919 р. обґрунтовував свою позицію дуже не послідовно і плутано. І. Мазепа свідчив, що «після промови прем’єра навіть прихильники радянської форми влади почали відмовлятися від його «чистих совітів»». Тут слушно зазначити, зокрема, що В. Чехівський послідовно виступав проти втягування України у війну з Радянською Росією і не схвалював орієнтацію С. Петлюри на порозуміння з Антантою. Це стало однією з основних причин відставки уряду В. Чехівського.На Конгресі трудового народу, який працював 23–29 січня 1919 р. у Києві, відбулися гострі дебати щодо визначення дальшого розвитку УНР. С. Петлюра та військовий міністр О. Греков настійно наполягали на союзі з Антантою. ЦК УСДРП, вважаючи вимоги Антанти неприйнятними, ухвалив відкликати своїх представників з Директорії та уряду. В. Чехівський заявив про демісію, С. Петлюра – про тимчасовий вихід із партії. Проте В. Чехівський не полишив політичного життя і став одним із організаторів Трудового конгресу в Кам’янці-Подільському, на який 21–22 березня 1919 р. зібралися представники селянства, військових, робітників і частина членів київського Трудового конгресу від кількох губерній. У зв’язку з назріванням урядової кризи фракції УСДРП та УПСР виступили солідарно. До обраної конгресом Трудової ради увійшли представники УПСР (центральної течії), УСДРП та УСДРП (незалежних). Утворений конгресом Комітет охорони республіки доручили очолити В. Чехівському. У 1920 р. останній став одним з лідерів новоствореної Української комуністичної партії (незалежних).
Паралельно з партійною роботою В. Чехівський займався церковними справами: із жовтня 1921 р. був радником митрополита УАПЦ В. Липківського, очолював ідеологічну комісію автокефальної церкви, виступав як проповідник Всеукраїнської православної церковної ради і організатор пасторських курсів у Києві. У 1920-х рр. працював в історико-філологічному відділі ВУАН, обіймав професорські посади у Київських медичному та політехнічному інститутах і на соціально-економічних курсах.
Його перу належать численні богословські та науково-історичні праці: «Киевский митрополит Гавриил Банулеско-Бодони» (1905), «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми» (1922 та 1947), статті у журналах «Україна» та «Церква і життя». Характеризуючи В. Чехівського як державного діяча, О. Шульгін писав: «На чолі Міністерства стояла на початку 1919 року попросту свята по вдачі людина. В. Чехівський – щирий українець і добра людина». Вболіваючи за долю Батьківщини, він не емігрував. 29 липня 1929 р. його заарештували у справі «Союзу визволення України», начебто як члена бюро цієї організації. 19 квітня 1930 р. засудили на смерть, потім вирок замінили на 10 років ув’язнення на Соловках. У 1936 р. термін ув’язнення подовжили ще на 20 років і заслали у табори без права листування. 3 листопада 1937 р. В. Чехівського розстріляли за вироком трійки УНКВС Ленінградської області.