Пятаков Г.Л. - керівник уряду УРСР у 1918-1919 роках
Народився 19 серпня 1890 р. в селищі при Мар’ївському цукровому заводі Черкаського повіту Київської губернії у родині управляючого заводом, інженера-технолога Л. Пятакова, який мав звання особистого дворянина, успадковане дітьми. Учнем реального училища брав участь у революційних подіях 1905—07 рр. Приєднався до анархістів. Був двічі виключений з училища за участь у революційному учнівському русі.
У 1907—10 рр. — студент економічного факультету Петербурзького університету. Вивчав марксистську літературу, економіку, статистику, філософію. 1910 р. вступив у студентську соціал-демократичну організацію. За участь у студентських заворушеннях виключено з університету і вислано до Києва. У 1912 р. відновив діяльність Київського комітету РСДРП і очолив його. Поділяв погляди меншовиків-партійців. Знову заарештовано за революційну роботу, цього разу приєднався до більшовиків. У 1914 р. разом із Є. Бош заслано до Іркутської губернії. У тому ж році втік із заслання до Швейцарії.
Разом з В. Леніним редагував журнал «Коммунист». В Україні — з березня 1917 р. Поринув у роботу Київського комітету РСДРП, у квітні — очолив комітет. Під час обговорення у Київській губернській партійній організації «Квітневих тез» В. Леніна висунув власну платформу, яка заперечувала необхідність соціалістичного перевороту. Висловлювався за доцільність здійснення програми-мінімум РСДРП, а також за підтримку більшовиками Тимчасового уряду. На VII Всеросійській конференції РСДРП(б) виступив проти позиції В. Леніна з національного питання і висунув гасло «Геть кордони!». Виступав проти скликання Українського національного конгресу, за передачу влади радам робітничих, солдатських і селянських делегатів. Входив до складу Комітету захисту революції і був членом виконкому, а з вересня — головою Київської ради робітничих депутатів. У жовтні призначено головою Військово-революційного комітету.
На початку листопада відкликаний до Петрограда з мандатом націоналізації й налагодження роботи Державного банку, незабаром його головний комісар. Під час мирних переговорів у м. Брест-Литовський (нині Брест, Білорусія) входив до фракції «лівих комуністів», які були проти укладення договору РСФРР з Німеччиною.
Після підписання Брестського миру виїхав в Україну воювати з австро-німецькими окупантами. Виступив одним з ініціаторів організації КП(б)У, яка мала «боротися за революційне об’єднання України з Росією на засадах пролетарського централізму в межах Російської Радянської Соціалістичної республіки». Входив до складу оргбюро щодо скликання I з’їзду КП(б)У. На з’їзді обрано секретарем ЦК КП(б)У. Призначено членом Закордонного бюро ЦК КП(б)У, на яке покладалися завдання організації допомоги з Росії місцевим підпільним партійним організаціям. Одночасно входив до складу Центрального військово-революційного комітету, утвореного на з’їзді для організації повстанського руху. Був головним організатором невдалого антигетьманського повстання у серпні 1918 р.
Напередодні нового антигетьманського повстання восени 1918 р. увійшов до реввійськради Групи військ курського напрямку, яка мала організувати наступ радянських військ на Україну. Після появи Директорії Г. Пятакова відкликали з реввійськради і призначили головою Тимчасового робітничо-селянського уряду України, сформованого у Курську для політичного прикриття наступу російських військ. Керівництво урядом Г. Пятаков поєднував із завідуванням відділами закордонних справ і фінансів (строки перебування на цих посадах невідомі).
Спочатку уряд діяв нелегально, а 28 листопада був легалізований у м. Суджа (нині Курської обл., РФ). Чимало зусиль Г. Пятаков доклав для узгодження волюнтаристської політики центрального керівництва у Москві з умовами, що складалися на окупованій частині України. Йому вдалося покінчити з багатовладдям численних місцевих і російських політичних та військових органів (Центрального військово-революційного комітету, Курського губвиконкому, Орловського військового округу), яке паралізувало діяльність уряду. Однак повноваження Г. Пятакова фактично зводилися до налагодження виконання рішень центральних партійних органів. Зокрема, він проводив переговори з Москвою про фінансування уряду, про склад Військової ради України, про кандидатуру редактора для урядової газети. Законодавчі акти Тимчасового робітничо-селянського уряду України віддзеркалювали закони уряду РСФРР.
Головну увагу Г. Пятаков зосередив на військово-політичних питаннях, оскільки його уряд не мав ані власної армії, ані політичної підтримки населення. Йшлося насамперед про формування збройних сил і апарату влади в центрі й на місцях; проведення переговорів про нейтралітет з Німеччиною; організацію агітаційно-пропагандистської роботи серед населення України і в німецьких військах, які втратили окупаційний статус, але ще залишалися в Україні, на чому наполягала Антанта.Одними з перших актів уряду стали декрети про Військову раду України, якій підпорядковувалися усі радянські збройні сили; про військовий відділ в уряді; про Український фронт; про організацію Української червоної армії, про політичні відділи та інститут військових комісарів; про військові трибунали в армії.
Більшовики розглядали похід російських військ в Україну не стільки як фронтовий наступ, скільки як військову підтримку політичного наступу. Тому Тимчасовий робітничо-селянський уряд намагався поєднати збройну боротьбу проти військ Директорії з боротьбою політичною. Г. Пятаков доклав багато зусиль до організації агітаційно-пропагандистських закладів і кампаній. Перебуваючи одночасно на посаді завідуючого відділом агітації й пропаганди ЦК КП(б)У і домагаючись монополії у розповсюдженні інформації, він встановив контроль за засобами друку та культурними закладами. Уряд прийняв декрети «Про заснування Українського центрального агентства з постачання та розповсюдження творів друку», про закриття меншовицького друкованого органу — газети «Наш голос» та про підпорядкування діяльності театрів і кінематографу відділові освіти уряду.
Велику увагу Г. Пятаков приділяв проблемі формування органів місцевої влади. На засіданні народних секретарів 6 січня 1919 р. він висунув проект положення «Про організацію робітничо-селянської влади на місцях» і домігся його затвердження. Відповідними положеннями ліквідовувалися органи місцевого самоврядування і утворювалися надзвичайні органи місцевої влади: ревкоми, надзвичайні комісії й комітети бідноти.
Керуючись більшовицькими настановами про початок світової революції, відділ закордонних справ під керівництвом Г. Пятакова намагався організувати «опір контрреволюції в революційному об’єднанні з революційною Росією, робітниками Німеччини та радянськими частинами колишньої Австро-Угорщини». На початку грудня 1918 р. Г. Пятакову і В. Затонському вдалося досягти згоди з представниками Першого армійського гарнізону Німеччини про постачання совдепів і ревкомів зброєю, а також про звільнення території України до кінця грудня 1918 р.
Господарська діяльність уряду визначалася потребами фронту: необхідністю налагодження роботи засобів зв’язку й транспорту, забезпеченням армії. На початку 1919 р. утворено підвідділ військових заготівель при відділі народного господарства Тимчасового робітничо-селянського уряду. Було організовано військово-продовольчий фонд. Для надання медичної допомоги червоноармійцям організовано санітарні частини, проведена мобілізація лікарів. Соціальна діяльність уряду обмежувалася наданням допомоги особам, які постраждали внаслідок репресій гетьманського уряду й Директорії. Було запроваджено декрети про націоналізацію автомобілів, залізниць, великих промислових підприємств, наймання робітників і службовців через біржі праці, введення фіксованих цін на хліб.
На початку 1919 р. виник конфлікт між «правими» і «лівими» комуністами в уряді через надмірний адміністративний тиск Г. Пятакова на осіб, які мали іншу точку зору. Конфлікт переріс у кризу в урядовому керівництві. 16 січня більшість членів уряду проголосувала за звільнення Г. Пятакова від обов’язків голови. Г. Пятаков не погодився, мотивуючи свою позицію тим, що його призначив ЦК РКП(б). ЦК РКП(б), незважаючи на порушення українськими комуністами партійної дисципліни, визнав за доцільне погодитися з ними і врегулювати урядовий конфлікт без відставки всього уряду. Звільнили тільки Г. Пятакова.
Г. Пятаков залишився в уряді на посаді наркома радянської пропаганди. Одночасно він керував аналогічним відділом у ЦК КП(б)У. У липні 1919 р. відбув на фронт. Був членом революційно-військових рад 13-ї, потім — 16-ї та 6-ї армій, комісаром Академії генштабу. З 1921 р. — на господарській роботі, голова правління кам’яновугільної промисловості Донбасу. Тут він теж не спрацювався з українським керівництвом і його відкликали в розпорядження ЦК РКП(б).
З 1923 р. працював у Москві заступником голови ВРНГ СРСР. У 1927 р. — торгпред у Франції. Від 1928 р. — заступник, а з 1929 р. — голова правління Держбанку. В 1930—32 рр. — член президії, потім заступник голови ВРНГ. З 1932 р. — заступник наркома важкої промисловості СРСР.
Поєднував господарську й партійну роботу. На трьох перших з’їздах КП(б)У обирався кандидатом, а на 4—6-й конференціях — членом ЦК КП(б)У. У 1921—23 рр. — кандидат у члени, а в 1930—36 рр. — член ЦК ВКП(б). На ХV з’їзді ВКП(б) виключено із партії за приналежність до троцькістської опозиції, відновлено у вересні 1929 р. 1936 р. знову звинувачено у антипартійній і антирадянській діяльності і виключено з партії. 1937 р. дістав смертний вирок у справі «Паралельного антирадянського партійного центру». Розстріляно 30 січня 1939 р. в Москві.