Місце історичної науки в новій науці глобалістиці
Зараз, мабуть, немає іншої проблеми суспільного розвитку, яка привертала б таку пильну увагу учених-економістів, політологів, соціологів, культурологів, екологів – як проблема глобалізації. Вона стала предметом серйозних наукових досліджень, жарких дискусій і зіткнення думок. Одне з таких досліджень – “ХХ1 – століття глобальних викликів і відповідей” виконане в 1997 – 2001 рр. Горбачов – Фондом. В його рамках проведено близько 30 конференцій, семінарів, круглих столів, дискусій в багатьох країнах світу за участю найбільших вчених і суспільних діячів. Основні підсумки дослідження опубліковані в книзі: “Грані глобалізації: важкі питання сучасного розвитку” [1]. Виходить велика кількість монографій присвячених цим процесам, ще більша кількість статей. Серед цього різноманіття хочеться виділити роботи: Ю.В.Яковца “Глобалізація і взаємодія цивілізацій”[2]. Автор розкриває сутність, причини і наслідки глобалізації, формування четвертого покоління локальних цивілізацій, досліджує тенденції динаміки чисельності населення цивілізацій, пов'язані з цим екологічні проблеми; спільну роботу В. В. Олєньєва і А.П. Федотова “Глобалістика на порозі ХХ1 століття”. В статті йде мова про глобалістику як про науку. В ній на науковій основі розглядаються питання стійкого розвитку суспільства, проблеми ноосфери і основи світогляду в умовах визрівання нового світу, що виходить за межі антропогенних можливостей Землі [3]. Надзвичайно цікавим представляється цикл статей що вийшли в журналі “Світова економіка і міжнародні відносини” які присвячені впливу процесів глобалізації на світові цивілізації [4, 5, 6].
Виник великий розкид думок в оцінці глобалізації – від апологетики до повного заперечення прогресивної ролі цього процесу в долях людства, трактування його просто як прагнення укріпити і увічнити панування декількох країн, перш за все США, в сучасному світі. Позитивні оцінки переважають в наукових і суспільних кругах розвинених країн, хоча і тут вчені займають зважені і критичні позиції. Відмінності в оцінках пов'язані з дисциплінарним аспектом глобалізації. В одних випадках підкреслюється і навіть абсолютизується значення економічних, в інших – політичних, в третіх - соціокультурних чинників в системі змінних відносин між народами і явно недооцінюється або навіть ігнорується роль інших сторін глобалізації.[10,11]
У моєму розумінні, основні імпульси глобалізації дійсно йдуть від економіки. Але, звичайно ж, украй важливі також соціальні аспекти глобалізації, її прояви в політиці і культурі, у всій системі міжнародних відносин. І саме тут сильніше за все виражені її негативні сторони і суперечності.
Глобалістика стала свого роду відповіддю на виклики сучасного світу, в якому глобалізація одна з не передбачуваних по своїх результатах тенденцій.
Звертаючись до історії виникнення глобалистики як науки, нам не минути парадоксу: сама ідея глобального розвитку людства - стара як світ (у певному значенні світ завжди був “глобальним”, а людська історія – “всесвітньою”), але інституалізація глобалістики як самостійного наукового напряму відбулося на рубежі 60 – 70 років. Глобалістика вивчає глобальні проблеми – проблеми, що зачіпають в тій або іншій мірі всю планету, впливаючи на долю всього людства в цілому (демографічне зростання, виснаження природних ресурсів, екологія, ядерна зброя і т.д.). Для їх вирішення потрібні зусилля всієї світової спільноти. Глобалістика аналізує ці проблеми, використовуючи різні науки (природничі, технічні, гуманітарні), синтезуючи їх підходи і узагальнюючи одержані результати. Висновки глобалістики, звичайно, мають не тільки практичну, але і теоретичну значущість, оскільки допомагають осмислити специфіку сучасного суспільства, культури і людини. Але в першу чергу вони направлені на вироблення стратегії виживання людства. Не випадково знаменитий доклад колективу вчених під керівництвом Д. Медоуза “Межі зростання”[7], що ознаменував народження глобалістики, якраз і ставив за мету спрогнозувати віддалені наслідки різних тенденцій сучасності, що призводять до граничних навантажень антропогенного характеру, і визначити можливі шляхи подолання виникаючих труднощів.
Глобалістика це відповідь на виклики сучасного світу, серед яких глобалізація одна з не передбачуваних тенденцій. Проблеми поставлені перед новою наукою можуть бути вирішені економістами, соціологами, політологами, демографами лише на підставі історичного аналізу. Завдяки історичним розшукам виникає новий погляд на сучасність і на безперервні процеси що ведуть до неї.Глобальна історія – порівняно новий напрям в історіографії, що швидко завоював популярність серед західних, а останнім часом і серед вітчизняних вчених. По своїх витоках цей напрям досліджень пов'язаний з ідеями холізму, тобто цілісності і взаємопов'язаності історичного процесу і уявленням про світ як “нерозривну єдність”. Виявляються процеси становлення транснаціональних сфер соціального, економічного і політичного життя людей, які володіють власною динамікою розвитку порівняно з племенами, націями і державами. Проте глобалісти підкреслюють, що уявлення про світ як про ціле формується за допомогою локальних культурних призм, які створюють безліч зображень, що відображають різноманітність світових культур[8].
У рамках глобальної історії можна виділити три основні напрями, відмінні (при близьких світогляді і методології) не стільки тематикою, скільки колом проблем і підходами до їх рішення. Це теорія універсального еволюціонізму, тісно пов'язана з ідеями антропології, екології і сінергетики, засновником якої став австрійський філософ Е. Янч, а в Росії – академік Н.Н.Моісеєв. Це ядро сучасної глобалістики – світосистемна теорія, створена великим французьким істориком Ф. Броделем і американським соціологом І.Валлерстайном. Третій з напрямів глобальної історії в даний час виділяється з другого і є свого роду історичною геополітикою – історією світових держав як вузлів глобальної системи політичних відносин [9].
Історію можна визначити як глобальну двояко: предметно і методологічно, тобто як аналіз історичного процесу, який вів і веде до глобалізації світу, що розуміється не як мета, а реально об'єднуючий в себі історію окремих націй, цивілізацій і епох; і як дисципліну, що включає внесок інших гуманітарних наук, від соціології до антропології. Залишаючись на грунті строго наукового аналізу і не переслідуючи будь яких інших, чужих дослідженню цілей, історія може мати значний побічний “педагогічний ефект”, висвічуючи окремі культури і цивілізації що йдуть шляхом глобалізації, не зливаючись і не змішуючись в ній. Так вимальовувається щось на зразок концентричної глобалізації: від всього людства до цивілізацій, націй і регіонів; глобалізації, яка не має на увазі своєї кульмінації в світовому уряді – мрії мегаутопії, нітрохи не кращій, ніж мікро утопії минулого, а такої глобалізації, яка розуміється як пристосовування один до одного різних елементів, як системна рівновага складових частин (підсистем). Треба розуміти, що якщо це мета, то її можна і не досягти, тому що ми живемо в умовах не просто ризику, а справжньої загрози. Загрози катастрофи, супроводжуючої нас з самого початку ядерної ери, екологічного виклику і надглобалізованого світу, тобто фази, в якій історичний розвиток як би зіткнувся сам з собою.
Наука не знає меж і завжди прагне універсальної істини. Порівняння і зв'язки – домінуючий стиль глобальної історії. Його розумне використання повинне поглибити наше розуміння відмінностей і різноманітності в історії, дати перспективу вченим які досліджують процеси взаємозалежності і інтеграції в глобальному масштабі.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Грани глобализации: трудные вопросы современного развития. – М., 2003.
2. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. – М.: Экономика, 2003.
3. В. В. Оленьев, А. П. Федотов. Глобалистика на пороге ХХ1 века.//Вопросы философии, 2003. №4. – С.18 – 30.
4. Рашковский Е.Б. Ислам в динамике глобальной истории. // Мировая экономика и международные отношения, 2004, №6. – С. 21 – 28.
5. Майданик К. Латиноамериканская цивилизация в глобализирующемся мире.// Мировая экономика и международные отношения, 2003, №5.
6. Лунев К. Индийская цивилизация в глобализирующемся мире.// Мировая экономика и международные отношения, 2003, №3.
7. Лейбин В.М. Римский клуб: хроника докладов.// Философия и общество, 1998, №1. – С.218.
8. Гладкий Ю. Глобалистика трудный путь становления.// Мировая экономика и международные отношения, 1994, №2.
9.Ионов И.Н. основные направления и методология глобальной истории.//Новая и новейшая история, 2003,№1. – С.19.
10. Cафронова Е.И. Глобализация и взгляд на неё из КНР и развивающихся стран.// Проблемы Дальнего Востока, 2003, №6. С.31 - 39.
11.Гао Шуцинь Глобализация: взгляд из Китая.//Азия и Африка сегодня, 2003.,№11. – С. 9 - 10