Поняття та структура політичної сфери суспільства. Політичне життя
Суспільство є багатошаровою та багаторівневою системою, яка виявляється через певні, відносно автономні сфери. Але вони настільки взаємопов'язані та підпорядковані одна одній, що говорити про їх самостійність можна лише в контексті системного аналізу. (Нагадаємо, що згідно з його методологією систему спочатку умовно "розбивають" на підсистеми, аби розібратися з їх внутрішньою структурою та функціями, а потім знову "збирають" докупи з метою встановлення системних зв'язків між зазначеними підсистемами.)
Оскільки суспільство, або суспільна сфера, є дуже складною системою, цілком зрозуміло, що різні дослідники виокремлюють ці підсфери по-різному.
Автор запропонував би зробити дослідницький наголос на соціально-економічній, політичній та духовній сферах.
Соціально-економічну сферу можна було б розглянути як матеріально-виробничий базис суспільства, що "прошитий" соціально-економічними відносинами (через відносини власності та обміну матеріальними ресурсами).
Духовну сферу, напевно, можна було б розглянути в контексті функціонування суспільної свідомості, морально-етичних норм, традицій, вірувань, політичної культури, суспільної психології, а політичну сферу — як підсистему суспільного життя, що пов'язана з політичною організацією суспільства в контексті відносин влади та суспільного управління.
Це коротко. Якщо ж говорити про поняття детальніше, то під політичною сферою суспільства розумітимемо інтегральну, матричну сукупність політичних структур, відносин, діяльності та свідомості, що впливають на напрями розвитку суспільства, процеси управління й реалізуються під час виборювання, володіння та утримування контролю над владою.
Останнє (функціональне) тлумачення стосується поняття політичних відносин. А під політичними інститутами розумітимемо сукупність їх державних (законодавчих, виконавчих, судових органів, армії, поліції тощо) і територіально-самоврядних та громадських компонентів (партій, рухів, суспільно-політичних організацій, об’єднань тощо).
Задля кращого розуміння структурно-функціональної побудови політичної сфери суспільства розглянемо рис. 7.
Зрозуміло, що всі компоненти та складові політичної сфери суспільства тісно взаємопов’язані й взаємно детермінують їх функціонування. Наприклад, політичні відносини громадянина з державою багато в чому залежать від правового поля та
Рис. 7. Структурно-функціональна схема політичної сфери суспільства
реальної практики функціонування державних інститутів, які реалізують функції державної влади. А скажімо, політична діяльність, її характер і спрямованість тісно пов'язані з рівнем політичної свідомості.
Політична сфера акумулює в собі все, що стосується політики: політичні структури, політичні відносини, політичну діяльність, політичну свідомість і т. ін.
Динаміка функціонування політичної сфери найповніше характеризується через політичне життя суспільства.
Політичне життя — частина суспільного життя, пов'язана з конкретно-історичною, свідомою, предметною та цілеспрямованою політичною діяльністю людей щодо виявлення, узгодження та реалізації їхніх соціально-політичних інтересів у процесі формування та реалізації політичної влади в суспільстві.
Надто складно? Спробуємо дещо спростити, використавши поняття змісту політичного життя, пов'язавши його з процесами встановлення та функціонування влади, реалізації притаманних їй функцій, відносин між різними суб'єктами політики.
Під останніми, нагадаємо, ми домовилися розуміти політичні структури, зокрема суспільно-політичні об'єднання, партії, лідерів, пересічних громадян та ін.
Політичне життя — річ різноманітна й різновекторна, бо кожен із компонентів політичної сфери суспільства (див. рис. 7) у різні моменти розвитку може мати й має неоднакову динаміку змін.
Проте, намагаючись раціоналізувати та структурувати навіть такі складні об'єкти дослідження, спробуємо класифікувати політичне життя за різними принципами.
Політичне життя детермінується (визначається) насамперед економічними та соціальними чинниками (табл. 3).
Скажімо, у XX ст. чітко виявлялися два види організації економічної сфери: ринкова та командна економіка. Відповідно до економічного базису будувалося й політичне життя, хоча абсолютизувати тезу ортодоксального марксиста В. Леніна "Політика — концентрована економіка" та ідеї прихильників теорії економічного детермінізму Д. Лернера, У. Ростоу, М. Ліпсета, Р. Дала навряд чи доцільно.
Причина? Динамічний економічний розвиток цілого ряду країн, де існували авторитарні режими (Бразилія, Іран, Ірак, Іспанія, Корея, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія, Чилі).
Таблиця З Типологія політичного життя
Параметр оцінкиТип політичного життя
Сфера охопленняВнутрішньополітичне
Зовнішньополітичне
Структурні межіПарламентське
Адміністративне
Судове
Місцевого самоврядування
Партійне
Суспільно-політичне
Рівень свідомостіЗагальносуспільне
Групове (етносу, класу тощо)
Індивідуальне
Політичні відносиниДержавне
Групове (організації)Індивідуальне (громадянина)
Форма організаціїОрганізоване
Стихійне
Звідси — поява прихильників теорії, що підтверджує тезу про сприяння авторитаризму стійкому економічному розвитку. До них належать С. Хантінгтон, Р. Гастіл, Г. О'Доннел, X. Лінц та ін.
Отже, рівень економічного розвитку не завжди і не зовсім визначає політичний розвиток, зокрема рівень демократизації суспільства.
Постає цілком логічне запитання, що спонукає до пошуків інших чинників впливу на політичне життя.
Хто шукає, той завжди знаходить. Але де саме?
Насамперед у соціокультурній сфері, що визначається діяльністю соціальних спільнот — етносів, класів, соціальних груп, окремих індивідів.
Політологія є наукою, що орієнтується насамперед на практику. Отже, говоритимемо не про політичне життя взагалі, а спробуймо виокремити особливості політичного життя XX ст. на відміну від попередніх століть.
1. Стало можливим державно-політичними засобами регулювати динаміку економічного життя.
2. Широкого розвитку набула демократія, що сприяє приходу до влади політичних партій, які відбивають інтереси більшості громадян.
3. Розмиваються міжкласові та соціальні кордони, посилюються тенденції глобалізації суспільного життя в розвинених країнах та етнічно-державної консолідації в нових незалежних державах.
4. Поширюються масові рухи, що сприяють задоволенню загальнолюдських екологічних, етнічних, конфесійних, групових та інших інтересів мас.
5. Зростає інтенсивність комунікативних зв'язків між людьми різних країн, що сприяє розвитку світового політичного життя, і т. ін.
Що ж до конкретної країни, то метою її політичного життя можна було б назвати стабілізацію суспільного життя, цілісність, єдність, соціальну структуризацію, плюралізм, відбиття специфіки політичного часу, простору, політичну активність та ін.
Література:
1.Волкова Н. Ф. Популизм и консерватизм. — М., 1992.
2.Воронкова В. Г. Политическая антропология: Постмодернистская парадигма власти // Збірн. наук, праць Запорізької держ. інж. акад. — Запоріжжя, 1998.
3.Воронин В., Тышковский А., Филиппов А. Организационно-психологическая модель проведения групповой дискуссии // Психол. журн. — 1990. — Т. 11, № 2.
4.Выдрин Д. Очерки практической политологии. — К., 1991.
5.Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. — К., 1994.
6.Вятр Е. Социология политических отношений. — М., 1979.
7.Гаджиев К. С. Политическая наука. — М., 1995.
8.Гаевский Б. Философия политики. — К., 1993.
9.Гарбузов В. Н. Консерватизм: понятие и типология: Исторический обзор // ПОЛИС. — 1995. — № 4.
10.Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М., 1990.
11.Гелбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. — М., 1969.
12.Гоббс Т. Философские основания учения о гражданине. — М., 1974.
13.Головатий М. Ф. Соціологія політики. — К., 2003.
14.Головатий М. Ф. Політична психологія. — К., 2001.
15.Головатий М. Ф. Мистецтво політичної діяльності. — К., 2002.
16.Голуб А. П. Світоглядні парадигми Київської Русі: феномен двовір'я. — К., 1994.
17.Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. — К., 1999.
18.Горфункель А. X. Гуманизм и натурфилософия итальянского возрождения. — М., 1977.
19.Грамши А. Искусство и политика. — М., 1991.
Гурне Б. Держав