Становлення багатопартійності в сучасній Україні
Зміст.
1. Політичні партії та їх класифікація.
2. Історія становлення багатопартійності в Україні
3. Провідні принципи у партійній політиці
1. Політичні партії та їх класифікація.
Політична партія — це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верст¬ви, верств, яка виражає їхні інтереси.
Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої про¬грамні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляю¬чи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.
Статус та особливості діяльності політичних партій регла¬ментовано Конституцією України та Законом України "Про об'єднання громадян". Для визначення особливостей функ¬ціонування партій у суспільстві та їх впливу на формування органів державної влади і місцевого самоврядування перед¬бачено ухвалити Закон "Про політичні партії".
Згідно зі ст. 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та гро¬мадські організації для здійснення і захисту своїх прав і сво¬бод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, вста¬новлених законом в інтересах національної безпеки та гро¬мадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вира¬женню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами Укра¬їни.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про об'єднання гро¬мадян", політичною партією називається об'єднання грома¬дян - прихильників певної загальнонаціональної програми громадського розвитку, для яких головною ціллю є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоуправління і представництво в їх складі.
У сучасних суспільствах політичні партії виконують важ¬ливі соціально значущі функції:
— виявлення, формулювання та обгрунтування (політич¬не відображення) інтересів суспільних груп;
— активізація та об'єднання великих суспільних груп;
— формування ідеології та політичних доктрин;
— участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;
— участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;
— участь у здійсненні державної влади;
— формування громадської думки;
— політичне виховання всього суспільства або його частини;
— рекрутування й соціалізація нових членів партії;
— підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.
Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то й класифікувати їх можна за різними підставами.
Такий поділ певною мірою умовний, одначе можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій. За класовою визначеніс¬тю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціа¬лістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу нале¬жать і відповідні прошарки інтелігенції. За ставленням до сус¬пільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), рефор¬містські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. За ставлен¬ням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій у полі¬тиці не існує). За формами і методами правління: ліберальні, де¬мократичні, диктаторські. За принципами організації та членст¬ва: кадрові та масові За місцем у системі влади: легальні та неле¬гальні За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналіс¬тичні, анархістські та ін. За віросповіданням: християнські, му¬сульманські. Називають іще партії прагматичні (виборчі), парла¬ментські, харизматично-вождистські та ін.
За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії, в Україні. Такими критеріями можуть бути: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спряму¬ванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: націо¬нально-радикальні, національно-демократичні, загальнодемок¬ратичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.Залежно від багатьох обставин, а надто від характеру на¬явного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система. Враховуючи підходи різних авторів, можна виокремити типи партійних систем:
— однопартійна, коли в країні е одна правляча партія, а діяльність інших не допускається;
— домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за під¬сумками виборів незмінне залишається при владі протягом десятків років;
— двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінне внаслідок виборів самостій¬но здійснюють владу;
— трипартійна, яку ще називають двохзполовинною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформува¬ти уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в пар¬ламенті;
— чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її;
— партійна система обмеженого, чи поміркованого, плю¬ралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між пар¬тіями;
— партійна система крайнього, або поляризованого, плю¬ралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, дво¬сторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного кон¬флікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне роз¬межування між ними;
— атомізована партійна система, про яку говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку чис¬ла партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій — де¬сять, двадцять чи більше вже не має великого значення. Кож¬на з названих партійних систем відображає конкретний стан і особливості того чи іншого суспільства.
Ще донедавна партійну систему України можна було б ква¬ліфікувати як типово атомізовану. І справді, політичних партій нараховувалось чотири десятки, але жодна з них не ма¬ла ані того рівня чисельності, що дозволив би утворити дієві партійні організації на місцях, ані того рівня популярності, що давав можливість бодай половині потенційних виборців знати партії і розрізняти їх між собою, ані того рівня впливовості, що дозволяв би партійним фракціям у парламенті чи у місцевих представницьких органах впливати на формування уряду чи ви¬конавчих структур на місцях.
Атомізована система ніколи не буває стабільною і ніколи не залишається сталою протягом тривалого часу. Вона з часом трансформується у стабільніші системи. Прогресивним варіантом такої трансформації є еволюція атомізованої партійної системи до системи поляризованого плюра¬лізму або інших стабільніших систем. А регресивним варіантом є скочування атомізованої анархії до однопартійних чи гегемоністських систем, або встановлення військових диктатур.
Який варіант найвірогідніший? Сьогодні є не тільки надія, але й підстави стверджувати, що стабілізація партійної системи України пішла прогресивним шляхом трансформації атомізованої системи в систему поляризованого плюралізму. Сучасна партійна система країни є, фактично, перехідною від атомізованої систе¬ми до системи поляризованого плюралізму, навіть ближчою до останньої.
Аргументуємо цю гіпотезу.
Сьогодні в Україні практично склалася ліва опозиція до вла¬ди, репрезентована Компартією, Соцпартією та частково Селян¬ською партією. Ця опозиція майже не репрезентована у вико¬навчих структурах, проте має вагоме представництво у Верховній Раді та практично в усіх місцевих радах.
Права опозиція сьогодні значно слабкіша, ніж ліва. Вона передусім репрезентована УНА, яка була знята Міністерством юстиції з державної реєстрації і, частково, УРП та КУНом. Пра¬ві опоненти, як і ліві, педалюють «антикорупційну» тему. Але, на відміну від лівих, звинувачують владу не в «розвалі єдиного економічного простору», а у «зраді національних інтересів України».
Політичний центр залишається досить аморфним. Його ядро все ще складає позапартійна владна номенклатура, яка не поспі¬шає ділитися важелями влади з політичними партіями. Але і Рух, і НДП, хоч і є поки ще «партіями ілюзії влади», цементують своєю присутністю політичний центр.
2. Історія становлення багатопартійності в Україні.
Історія становлення української багатопартійності має свої особ¬ливості та специфіку. А тому сучасну партійну систему в Україні доцільно розглядати за певними періодами її становлення.Перший період української багатопартійності, опозиційно-переддержавний, хронологічно охоплює відрізок часу од утворення перших сучасних українських партій (осінь 1989 року) до юридичного виз¬нання статусу самостійності України (1 грудня 1991 року). Натоді си¬стема ідеологічного забезпечення всіх партій та їхнє ідейне кредо бу¬ли значною мірою уніфіковані. Самоідентифікація партійних структур у політичному спектрі йшла за периферійними позиціями. Дала себе знати схожість різних політичних сил у підході до проблем державо¬творення, соціально-економічного устрою суспільства, релігійних, культурологічних, екологічних тощо. Програми партій мали загально-декларативні гасла, апелювали до всього народу України, аби не зменшити зону ідеологічного впливу. Якраз цим пояснюється на¬явність у документах різних партій та угруповань великої кількості за¬гальнодемократичних догм.
Якщо спробувати класифікувати загальноукраїнські партії озна¬ченого вище періоду, можна зробити такий висновок: з 11 партій усі, за винятком Комуністичної партії України, вистоювали ідеї парла¬ментської демократії і приватної власності. Щодо державного статусу України, ті ж 10'партій (за винятком КПУ) прямували до суверенітету України — або в системі співдружності, або із самостійницьким стату¬сом. Демократична партія України, Ліберально-демократична партія України, Народна партія України, Об'єднана соціал-демократична партія. Партія демократичного виродження України, Партія Зелених України, Соціально-демократична партія України, Українська респу¬бліканська, Селянсько-демократична та Християнсько-демократична партії були одностайними у боротьбі за суверенітет, демократію, ри¬нок, плюралізм і проти комуністичної ідеології. Саме це, попри різні негативні тенденції, стало головною передумовою спільної діяльності, яка призвела до проголошення незалежної демократичної України. Нові партії були малочисельні, політично наївні, не залучені до ме¬ханізмів державної політики. Між ними почалися розмежування, тер¬тя, протиборство лідерів.
Від часу проголошення самостійної Української держави офор¬млюється якісно нова ситуація в суспільстві. Відтак партійні структури, маючи тільки попередні програми без механізмів їх реалізації, стають неповноцінними суб'єктами політичної системи. У такому стані розпо¬чали свою діяльність політичні партії України на наступному етапі української багатопартійності, який можемо умовно назвати "лояльнодержавним " Хронологічно цей період можна окреслити від грудня 1991 до початку 1993 року.
Після Всеукраїнського референдуму та виборів Президента вия¬вилося, що цільові установки, на основі яких блокувалися провідні політичні сили, і власна політика Президента збіглися. Почався процес "оксамитового" одержавлення партій. Такий процес, з одного боку, спричинив розкол опозиції.
У цей же період формувався тип партійної системи, який мав еле¬менти мультипартійносгі (значна кількість партій) та крайньої поляризованості (представлені крайні полгтичні теології: ліва — соціалістами і комуністами та права — національно-радикальними організаціями, що формувалися в 1992—93 роках).
Наступний етап — передвиборчий — видатний перенесенням центру ваги на підготовку до виборчої кампанії. Це визначило го¬ловні завдання партій: впливати на ухвалення Верховною Радою України оптимального виборчого закону та шукати прийнятні гасла виборчої програми.
Результатом цього стало ухвалення Закону про вибори на мажо¬ритарній основі із застереженням прав політичних партій як суб'єктів виборчої системи (однак за більш складною процедурою висування кандидата у депутати, ніж від груп виборців).
За умов відсутності розгалуженої організаційної структури та до¬статньої кількості підготовлених кандидатів у депутати політичні партії опинилися у досить скрутному становищі напередодні виборів, що проводилися за мажоритарною системою. За результатами виборів (із застереженням щодо значної кількості порушень виборчого зако¬нодавства) можна зробити низку висновків:
— виборці віддали перевагу кандидатові в депутати від політич¬ної партії або політичної команди;
— втім, регіональний характер впливу політичних партій, незбалансованість передвиборчих програм та дій кандидатів не дали змо¬гу створити структуровану правлячу та опозиційну коаліції партій у Верховній Раді України.
Нині Україна заступила на етап "партійної трансформації", що його визначає об'єднавчий процес малочисельних політичних партій у таких ідеологічних та політико-економічних концепціях: комуніс¬тичній та соціалістичній; соціал-демократичній; ліберальній; консер¬вативній.
Остання в силу історичних причин репрезентована до певної міри націонал-демократичною, християнсько-демократичною та різнотиповими концепціями націоналізму (інтегрального націоналізму).
3. Провідні принципи у партійній політиці.Існує потреба переглянути правове регулювання діяльності політичних партій. Сучасна дискусія щодо закону "Про політичні партії" досі триває дещо в замкненому колі. Автори проектів крити¬кують закон "Про об'єднання громадян" і водночас переносять головні принципи цього закону у власні проекти закону "Про політичні партії". Як відомо, розроблені два його проекти: перший — підготовлений фахівцями під керівництвом Міністерства юстиції; другий — представниками ХДПУ. Останню редакцію проекту Міністерства юстиції не оприлюднено, «а проект ХДПУ має низку вад. Зокрема в ньому пропонується закріпити:
— принцип реєстрації-дозволу замість визнаної інформаційної реєстрації;
— контроль за партією через програмні документи, а не через її діяльність;
— детальний опис внутріпартійних норм, що традиційно є про¬блемою самої партії;
— регламентація місця партії в інформаційному просторі через новостворену державну структуру, що порушує загальні принципи свободи, інформації тощо.
Тому актуальні проблеми визначення цивілізованого правового поля на те, щоби ефективно реалізувати партійну політику, зали¬шаються відкриті.
Отже, провідними у партійній політиці є такі принципи:
— реальне перетворення українських партій у партії, які за виз¬наченням є політичною силою, котра представляє та реалізує волю народу через участь у виборах і парламентській діяльності;
— нереєстраційний тип створення політичної партії;
— втрата правового статусу партії за умов порушення Консти¬туції чи законів держави у своїй діяльності та за неучасть у виборах протягом виборчого періоду (5 років);
— державна фінансова підтримка політичних партій, що зале¬жить від їхньої участі (кількість депутатських місць) у парламентській діяльності.
Визнання головних принципів партійної політики має гарантуватися Конституцією, а проблема правового статусу та особливостей функціонування політичних партій — законом "Про по¬літичні партії". У деяких країнах положення про статус політичних партій не внесене до Конституції. У США, наприклад, відсутність цієї норми пояснюється історичним несприйняттям терміну політична пар¬тія в сучасному контексті. Реалізація цих принципів дала б змогу ре¬ально перетворити українські партії на парламентські партії сучасно¬го взірця, котрі виконували б функції важливих інституцій політичної системи, та закласти основи дієвої системи політичного плюралізму як основи демократичного громадянського суспільства.