Йоган Гердер і Вільгем Гегель як представники німецької соціологічної думки.

План

1.Вступ.

2.Георг Вільгем Гегель (1770-1831 рр.).

3.Йоган Готфрід Герде (1744-1803 рр.).

4.Висновок.

1. На початку ХІХ ст. філософія історії втрачає своє домінуюче становище в розвитку суспільного знання.

Історія – вища сфера порівняно з природою де абсолютний розум (дух) само пізнає себе.

2. Ще один яскравий представник філософії історії – німецький філософ Георг Вільгем Гегель (1770-1831 рр.).

Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці „Філософія історії (1837 р.)” Гегель розглядає історію як „прогрес духу і усвідомленні свободи” де свобода є свободою духу мислення й інтелектуальною свободою особистості.

Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість, насправді, абсолютний дух детермінує. У цілому ж філософія історії Гегеля на відміну від вищерозглянутих концепцій не містить соціологічного аналізу історії суспільних явищ стоїть осторонь теорій суспільного прогресу. Віко Кондорсе, Гердера, які предметом дослідження брали суспільство і людину, а не абсолют, а в своїх узагальненнях виходили із соціально-культурних факторів.

У ХVІІ ст. з'являється нова наука, названа класичною політичною економією.

За Гегелем всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому лише історія тих народів, які у свій час виступали ступенями усвідомлення духу свободи становить епоху всесвітньої історії.

3. Свою концепцію всесвітньої історії як закономірного, єдиного, взаємопов’язаного, цілісного процесу, Герде викладає у праці „Ідеї до філософії історії людства” (1784-1792 рр.). Він розглядає історію суспільства як закономірне продовження розвитку природи.

Земля – це частина космічної системи, органічного світу.

Людина само породжується природою, є вершиною, вінцем природи.

Людство – біологічний вид, а закони його розвитку такі ж природні, які закони природи. Тому основними елементами соціального прогресу є зовнішні і внутрішні фактори.

Розвиток здібностей людини залежить від інших людей від суспільства в цілому та його культури.

Як зазначають спеціалісти, за своїм змістом, структурою, принципами наведена праця Гердера наближається до соціологічних творів О.Конта, Г.Спенсера та інших і займає „серединне” місце між філософією історії та соціологією, перші обробки якої містили в собі елементи філософсько-історичного аналізу.