Навчання і виховання у Стародавній Греції. Система спартання, виховання

Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, по берегах Мар¬мурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовлас¬ницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада. У XII—VII ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувся розклад первіснообщинного ладу і з'явилося патріархальне рабовласництво, яке у VIII—VI ст. до н. е. склало основу економічного і політичного життя суспільства. Розвинуло¬ся товарно-грошове господарство, яке зосередилось у рабо¬власницьких містах-державах (полісах). Найбільшими серед них виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за па¬нування в Стародавній Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431—404 рр. до н. е. Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. е. підпали під владу Македонії. У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу Римської імперії.

Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до н.е. Можна виділити такі періоди її розвитку:

Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. е.);

Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.);

Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.);

Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).

Формуванню елліністичної культури сприяло значною мірою поширення грецької системи освіти. На першому етапі учні вчились читати, писати, рахувати, займалися гімнастикою і музикою. Наступний етап був пов'язаний з вивченням іноземних мов, математики, астрономії, теорії музики. Вищим ступенем освіти вважалося вивчення філо¬софії і риторики.

У Давній Греції, що складалося з невеликих рабовласницьких міст-держав, найоригінальні ня існувала в Спарті — головному місті Лаконії і в Афінах – головному місті Аттики. Спільним в обох системах було те, що вони призначалися для виховання заможного повноправного населення в дусі зневажливого ставлення до фізичної праці й до людей праці (неповноправного населення і рабів).

У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізич¬но розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна — захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народ¬ження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лосха) і повертали батькам лише здорових дітей. З се¬ми років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони пе¬ребували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод і спеку. Вони спали на земляній підлозі на твердій підстилці, отри¬мували на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Май¬же весь час їх тренували в бігу, стрибках, метанні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони розважалися військо¬вими іграми, вчилися співати і грати на музичних інстру¬ментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях). З 15-річного віку юнаки мали право носити зброю і брали участь у криптіях. Після кожного року нав¬чання проводилися публічні випробування — агони.

Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приді¬лялося мало уваги. Усі зусилля були спрямовані на вихо¬вання беззаперечного послуху, витривалості та вміння до¬лати труднощі й незгоди. Дорослі, які відвідували агели, проводили з вихованцями бесіди про державні закони і по¬рядки, про стійкість і мужність їхніх предків, моральні якості спартіатів.

Юнаків 18—20 років об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з до¬рослими жінками під час воєнних походів чоловіків три¬мати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Рабів у Спарті, як і в усій Давній Греції, вважали *зна-1 ряддям, що вміє говорити». Вони були позбавлені всіх прав, у тому числі й на освіту.

Афінська система виховання дещо відрізнялася від 1 спартанської. Тут виховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховав була гармонійно розвинена особистість.

До семи років хлопчики і дівчатка виховувались сім'ї. Відтак хлопчики навчалися в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчат було досить обмеженим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого І в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях).

Школи були платними, а тому не для всіх доступні. Нав¬чання дітей із заможних родин полягало у поєднанні ро¬зумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізичнї праця вважалась обов'язковою тільки для рабів.Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від гр. «дидаско» — навчаю). Уч¬нів до школи та додому супроводжували раби — педаго¬ги. У школах граматистів навчали писати, читати та лі¬чити; писали на воскових дощечках паличкою (стилем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кі¬фаристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчи¬ли співати, грати на музичних інструментах, декламува¬ти уривки з «Одіссеї», «Еллади» та інших художніх творів.

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибів підлітки та юнаки 14—15 років нав¬чалися п'ятиборства (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плавання.

Юнаки 17—18 років з родин найзаможніших аристо¬кратів виховувались у гімнасіях (гімназіях), в яких вони вивчали філософію, політику, літературу та займалися гімнастикою. Юнаки 18—20 років готувалися до вій¬ськової служби (вивчали зброю, морську справу, фортифі¬кацію, військові статути, закони держави).

З IV ст. до н.е. (з часу походів Александра Македонсь¬кого) до І ст. н.е. грецька культура поширилася на вели¬чезній території. Цей період грецької історії називають епохою еллінізму. Нові умови життя справили величезний вплив на виховання і навчання. Освіта стає громадською справою, особливе службове становище посідає вчитель. Шкільні будівлі утримують правителі й багаті меценати. У школах починають вчитися й дівчата. З'являються сис¬тематичні навчальні плани. АлександрійськІ вчені вста¬новлюють новий зміст освіти, тобто завершений на певно¬му рівні. Кожен учень мав певне місце в школі, а кращих з них преміювали. Змінилися й методи навчання, з'я¬вляється письмове приладдя і практика записування лек¬цій. Створюються підручники та правила термінології. Ви¬ховне значення мали свята, дні спогадів про визначні події, екскурсії до місць видатних подій.

Система освіти в цей час складалася з таких ланок: елементарна школа грамоти (7—12 років), граматична школа (12—15 років), гімнасії (15—18 років), ефебії (18— 19 років), філософська школа (20—22 роки).

Грецька школа еллінського періоду стала зразком для середньовічної Європи, адже цей тип виховання був за¬гальним, не прив'язаним до певного державного ладу, кас¬ти, класу.