Організаційні форми навчання
Зміст навчання, його ціль і завдання, методи навчання реалізуються у формах навчання. В дидактиці форма означає спосіб організації навчання. Вона являє собою побудову способів спілкування вихователя і вихованців по перше спланованому порядку. Кожна з організаційних форм характеризується своєю структурою принципом впорядкованості її елементів. Наприклад, для семінарського заняття як форми навчання характерні такі ознаки: дидактична ціль, задача, об’єм роботи, запитання для роздумів, місце проведення. Основною формою навчання на сьогодні є класно-урочна система, одиницею якої являється урок. У своєму історичному розвитку класно-урочна система пройшла тяжкий і довгий шлях. Вона прийшла на зміну індивідуальному навчанню, яке панувало у школах середньовіччя.
Сутність індивідуального навчання заключалася в тому, що вчитель проводив заняття з одним учнем або у себе вдома, або у домі учня. Позитивними якостями цього навчання можна назвати такі:
- високий рівень самостійності;
- можливість регулювати темп роботи;
- ефективність про оволодінні поглибленими знаннями, уміннями і навичками;
- організація систематичного контролю і можливість підібрати диференційовані завдання.
Негативні якості є:
- учні не спілкуються один з одним;
- не вчать позитивного ідеалу;
- потребуються великі матеріальні затрати.
На сьогоднішній день індивідуальне навчання використовується у вигляді репетиторства, доповнюючи колективне навчання, а також рекомендується окремим учням за медичними показниками.
В скорому часі на зміну індивідуальному навчанню прийшло індивідуально-групове. Групи не були постійного складу, діти були не одного віку і рівня знань. В школах такого типу матеріал зазубрювали тому, що вчитель вимагав точного повторення матеріалу.
В 20-30 рр. XVI століття, коли стали розвиватися міста, торгівля промисловість, виникли початки класно-урочної системи.
Першим розробив важливі питання класно-урочної системи великий чеський учений – педагог Я.А. Коменський. Разом з тим він висвітлив ряд правил; якими користуємося і сьогодні, учня приймаються до школи раз в рік; діляться на класи з постійним складом учнів; класні заняття повинні проводитися щоденно по 4-6 годин з перервами між ними; вчитель повинен працювати з усім класом. Великий внесок у розвиток класно-урочної системи приніс відомий педагог і психолог ХІХ століття К.Д. Ушинський.
На початку ХХ ст. була зроблена спроба відмовитися від класно-урочної системи. Американська вчителька з міста Дальтона Елен Пракхерст запропонувала свій план, суть якого полягала в тому, що замість класів уроки проходили в лабораторії. Вчитель давав індивідуальні завдання, допомагав кожному учневі, якщо було потрібно.
Другою формою яка виникла в другій половині ХІХ ст. в США, був так званий метод проектів. Основою цього методу була формула “навчання за засобами праці”. З’явились тематичні центри, в яких навчання поєднувалося з трудовою діяльністю.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. були відомі і такі форми навчання, як Мангеймська, запроваджена в Германії І.А. Зикингером.
Він поділяв усіх дітей на 4 групи:
- основні класи для дітей з середніми здібностями – навчання 8 років;
- класи для мало здібних дітей – навчання 4 роки;
- допоміжні класи для розумово-відсталих дітей – навчання 4 роки;
- класи для талановитих – навчання 6 років.
В американській школі використовувалася і така форма, як план Грампа, який відводив 40% часу на навчання учнів в великих групах (100-150 чоловік); 20% - в малих групах (10-15 чоловік); 40% - на самостійну роботу.
Практично ні одна з цих форм не прижилася в школі і залишилася основною формою класно-урочна система.
Позитивними якостями класно-урочної системи як форми навчання являється чітка впорядкованість навчального процесу, емоції викладача, зміст викладання нового навчального матеріалу з самостійною роботою учнів.
Негативні сторони уроку як форми навчання – неможливість повідомляти учням одночасно різну інформацію, рівність до середнього учня, труднощі у індивідуальному підході.
До уроку як форми організації навчання ставляться дидактичні, виховні і організаційні вимоги.
Дидактичні вимоги пропонують:
- визначення освітніх завдань уроку і його складових елементів, місце конкретного уроку в системі других занять;
- визначення оптимального складу змісту уроку з вимогами навчальної програми, цілями уроку і рівнем розвитку учня;
- вибір раціональних методів, прийомів, засобів навчання, які забезпечують пізнавальну активність учнів.
Виховні вимоги до уроку пропонують:
- наявність виховного завдання уроку;
- формування наукового світобачення;
- високих моральних і естетичних смаків, забезпечення зв’язку навчання з практикою і з життям;
- формування і розвиток у учнів пізнавальних інтересів, позитивних мотивів навчання, навичок самостійної роботи.Організаційні вимоги до уроку пропонують наявність продуманого плану уроку; організаційну чіткість його проведення; раціональне використання засобів навчання.
Щоб визначити спільні сторони уроку необхідна їх класифікація.
В дидактиці існують різні підходи до класифікації уроків:
- за способом проведення – урок – лекція, кіноурок, урок практичних завдань; урок – бесіда;
- за характером пізнавальної діяльності – урок первинного закріплення; урок освітніх понять і термінів;
- за ступенем самостійності – урок самостійної роботи, урок роботи педагога з групою.
Найбільш відомою в наш час є класифікація уроків за дидактичними цілями і місцем уроків в їх спільній системі.
В поєднанні з даною класифікацією виділяють такі типи уроків:
- урок оволодіння новими знаннями;
- урок формування умінь і навичок;
- урок повторення і закріплення;
- контрольно-перевірочний урок;
- комбінований урок;
- урок систематизації і узагальнення знань, умінь і навичок.
Урок має певну будову (структуру).
В поняття “структура” входять три ознаки: з яких елементів складається урок; послідовність, в якій ці елементи включаються в урок; взаємозв’язок цих елементів.
В уроках виділяють такі спільні структурні елементи: організація учнів до уроку, перевірка засвоєння навчального матеріалу, оголошення теми і завдання уроку, пояснення, закріплення, повторення, домашнє завдання.
Дидактичними цілями уроку є вивчення навчального матеріалу, формування знань, їх закріплення, перевірка.
Дидактична структура є необхідною для всіх типів уроків. Вона може бути наступною: актуалізації попередніх знань; формування нових понять і способів діяльності; формування умінь, навиків, розумових і практичних явищ.
Логіко-психологічна структура виходить з характеру процесу творчої пізнавальної діяльності учнів і може включати виникнення проблемної ситуації і поставлення певної проблеми.
Наведемо приклад комбінованого уроку, який має таку структуру:
Організація знань умінь, навиків; мотивація вивченого; вивчення нового матеріалу, його розуміння, осмислення; первинне закріплення знань; засвоєння знань; умінь і навиків, самостійна робота по творчому засвоєнню знань; перевірка результатів праці; підсумок уроку, домашнє завдання.
В даний час використовуються нестандартні уроки. Це інтегрований урок, коли матеріал декількох тем вивчається одним блоком; міжпредметний урок, коли об’єднується матеріал декількох родинних предметів; урок – ессе, театральний урок, урок – конкурс; урок – суд, урок – екскурсі.
Ефективність використання різних форм навчання виділяється в багатьох випадках способами організації навчальної діяльності учнів. Виділяють три способи: індивідуальна, групова, колективна робота учнів на уроці.
Індивідуальна робота на уроці передбачає виконання завдань самостійно кожним учнем на рівні його навчальних можливостей. Це форма роботи використовується і в умовах програмового і комп’ютерного навчання.
Фронтально робота передбачає виконання всіма учнями одного і того ж завдання.
Групова робота – це такий спосіб організації навчальних занять, при яких ставляться певні завдання групі з 5-7 чоловік.
Основні вимоги до форм організації навчання:
- виховні – єдність видів виховання спільної культури учнів; формування працелюбності, відповідальності; вироблення навиків до систематичної праці;
- дидактичні – реалізація принципів навчання; чітке визначення цілей і завдань вивчення; вміла організація навчальної роботи; визначення структури заняття;
- психологічні – результат психологічних особливостей учнів, їх реальних можливостей; стимулювання позитивних відношень учнів до навчально-пізнавальної діяльності, формування позитивної мотивації учнів. Важливий і настрій педагога, який потребує зібраності, самоконтролю, уваги, спілкування з групою;
- гігієнічні – не допускати стомлення учнів; попереджувати одноманітність учнівській роботі, монотонність пояснення.
У форму організації навчання входять такі форми, як лекції, семінари, практикуми, консультації, факультативи, самостійна робота, курсові і дипломні проекти, навчальна практика.
Основна дидактична ціль лекції – сформувати орієнтаційну основу для подальшого засвоєння навчального матеріалу. В лекції реалізуються дві функції – методологічна і організаційна. Перша вводить студентів в науку в цілому, додає навчальному курсу концептуальність; друга пов’язує всі інші форми навчальних занять, які логічно слідкують за нею, опираються на неї змістовно і тематично.
Лекція складається з трьох основних етапів:
- вхідна частина. Формування цілей і завдань лекції. Коротка характеристика проблеми. Показ складу питання. Список літератури;
- виклад. Докази, факти, аналіз понять, демонстрація слайдів. Характеристика різних точок зору. Зв’язок з практикою. Область використання одержаних знань;
- закінчення. Формування основного висновку. Настанова для самостійної роботи. Методичні поради, відповіді і запитання.Лекція буде повноцінною, якщо будуть виконані такі умови:
- правильно спланований зміст лекції;
- знайдені точні засоби, які можуть довести зміст матеріалу до учнів;
- забезпечення чіткого контакту з аудиторією.
Семінарське заняття дає учням можливість розвивати продуктивне мислення, володіти уміннями точно і доказано виражати свої думки на мові конкретної науки, вести дискусію діалог. Для семінару характерний безпосередній зв’язок між педагогами і учнями, атмосфера взаєморозуміння. Особливістю семінару є те, що він проводиться за поданим планом. Критерії оцінювання семінарського заняття:
- цілеспрямованість – подання проблеми, зв’язок з практикою;
- планування;
- організація роботи – вміння викликати і підтримувати дискусію;
- стиль проведення занять – пропозиція вирішення гострих питань;
- взаємовідносини педагога і учнів, учнів між собою;
- керування групою – спілкування з учасниками семінару;
- закінчення – кваліфікаційний, змістовний висновок.
Практикум – це форма зв’язку теорії з практикою, яка служить для закріплення знань шляхом включення учнів в рішення різного типу навчально-пізнавальних завдань. Ця форма роботи використовується після вивчення великих розділів навчального курсу.
Способом керування навчальної діяльності учнів при проведенні практикуму служить інструкція, яка за певними правилами послідовно виділяє діяльність учнів.
В проміжку відведеного на практикум часу викладач складає план роботи, доповнюючи інструкції і настанови у навчальних посібниках і підручниках.
Практикум сприяє розвитку високого рівня самостійності учнів їх творчих відносин до виконання завдання.
Зовнішньою формою, яка служить для поглиблення і вирішення науково-теоретичних знань, розвиток творчої здібності, є факультативи. За дидактичними цілями виділяють такі види факультативів: з глибшим вивченням навчальних предметів; з ціллю одержання професії; з вивченням додаткових дисциплін; міжпредметні факультативи.
Факультативи поділяються на теоретичні і практичні. Кожний з них має свою структуру. Теоретичний включає основні теми, теоретичну і практичну значимість розгляду запитань, склад проблемної ситуації і її рішення, обговорення результатів пошук тих чи інших положень.
Практичні факультативи служать формуванню навичок і умінь пошукового характеру з ціллю поглиблення знань. Структура їх така:
- постановка завдання;
- основа актуального і практичного значення;
- конкретизація результатів роботи, їх обговорення і підведення висновків. На факультативах в залежності від дидактичних цілей і логіки навчального предмету використовуються оглядові і загальні лекції. Оглядові лекції ознайомлюють учнів з напрямком теми чи курсу в цілому. Вона має проблемно-пошуковий, пошуково-інформаційний характер. Завжди після такої лекції проводиться семінар, де детально обговорюються проблеми, поставлені в лекції.
Оглядові лекції, як правило, використовуються для систематичності знань матеріалів великих об’ємів.
До теоретичних факультативів відносяться такі форми навчання, як навчально-теоретична і навчально-практична конференція. Ціль першої підведення підсумків по факультативі і ознайомлення учнів з досягненнями науки. Ціль другої – ознайомлення учасників конференції з результатами пошукової роботи.
До індивідуальної роботи навчального процесу відносяться педагогічна практика, виконання курсових і дипломних робіт.
Педагогічна практика складає певний процент для навчання творчого взаємозв’язку між вузом і підприємством.
Практику проводять на тих підприємствах, куди спеціалісти будуть направлені на роботу.
Дипломні і курсові роботи, реферати виконуються відносно навчального плану.
Дипломна робота по структурі нагадує кандидатську дисертацію. До неї входять: вступ, де розкривається актуальність теми, об’єкт, предмет роботи; в першому розділі розкриваю теоретична частина; в другому розділі проводиться пошуково-практичне посвідчення роботи з прикладом, а також з використанням малюнків, таблиць, діаграм; закінчення, яке повинне складатися з висновків.
Дипломною роботою керує викладач високої кваліфікації; її захист, проводиться на державному екзамені.
За аналогією пишуть курсові роботи і реферати, які узагальнюють вузьку тему і розкривають її ширше, ніж у підручнику. Роль викладача при написанні дипломних і курсових робіт велика. Вони дають настанови по виконанню робіт, повідомляє перспективні теми курсових і дипломних робіт, проводить консультації, допомагає у виборі літератури, визначає пошуково-експериментальну частину.
Консультації призначені для показання учням педагогічно-образної допомоги в їх самостійній роботі по кожній дисципліні навчального плану. Взагалі консультації проводяться по мірі необхідності після лекцій перед семінарськими і практичними заняттями, в період підготовки до екзаменів, заліків. Запитання, які даються на консультації можна поділити на такі групи:
- визначені проблемами в знаннях, неправильно сформованими способами діяльності;- націлення на одержання додаткової інформації розширення границі навчального курсу;
- проблемні і орієнтаційні на обговорення, вияснення точки зору учнів.
Консультації можуть проводитися в індивідуальному порядку чи для групи в залежності від цілей, які ставляться викладачем.
В даний час, коли значення самостійної і індивідуальної роботи студентів зростає, роль консультації збільшується.