Теорія і практика сімейного виховання

Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза¬ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим¬ки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш¬ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до¬помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на¬бути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших ді¬тей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикома¬нія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асо¬ціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Склад¬ність цього завдання в тому, що воно вирішується, як пра¬вило, через добре поставлене в духовно-моральному аспек¬ті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; ово¬лодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Велику увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до лю¬дей; піклування про молодших і старших, співчуття і ми¬лосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлен¬ня до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родово¬ду, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла¬ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро¬дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять¬ся не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін¬тересами суспільства, формується свідомий громадянин.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру¬дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів¬праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна¬чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль¬них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе¬рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звер¬таючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводите¬ся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої дум¬ки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помі¬чаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пия¬чите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Мака¬ренко наводить приклади таких видів негативного автори¬тету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у ді¬тей брехливості, жорстокості, агресивності; .авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відста¬ні від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «ав¬торитет чванства», коли батьки вихваляються своєю ви¬нятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опо¬нентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кож¬не мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «автори¬тет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьо¬му поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум¬лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб¬лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере¬кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно¬го поєднання виховного впливу першовихователів — бать¬ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни¬ків — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо¬ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно¬го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову¬ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне¬важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо¬діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив¬ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по¬гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не¬повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро¬ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу¬чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов¬ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді¬ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе¬ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни¬ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте¬ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма¬ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не¬задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та¬ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по¬стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до¬ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра¬во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста¬новила 31% , у тому числі серед неповних сімей — 44, сі¬мей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од¬нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загаль¬ної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур¬сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать¬ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе¬реноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються вия¬вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей.

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на Законі України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:— вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

— приймати рішення щодо участі дитини в інновацій¬ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

— обирати і бути обраними до органів управління ос¬вітою з питань навчання і виховання дітей;

— звертатися до відповідних органів управління освіти за допомогою;

— захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

— забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання тощо.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогти¬ся того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через пе¬дагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спо¬сіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навичків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводять Із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямо¬вують передусім на підвищення їх психолога-педагогічно¬го рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи виховання.

Із сім'ями педагогічне пасивними працюють переваж¬но індивідуально, домагаючись розуміння батьками хиб¬ності своєї поведінки, пробудження почуття відповідаль¬ності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебуду¬вати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, ба¬жання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорю¬ють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усу¬нення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї гру¬пи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі на¬слідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильно¬сті їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї ро¬бить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині біль¬ше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня без¬посередня участь у житті дитини важливіша, ніж маши¬на, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У та¬ких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження ди¬тини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дру¬жити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати поради.

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати ви¬значення кожному членові сім'ї його обов'язків, контро¬лювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дити¬ни, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, ін¬тересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлен¬ня до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.

4. Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуван¬ням індивідуальних і вікових характеристик) обговорюва¬ти з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне ли¬хо і сумнівний “кайф” надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

5. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популя¬ризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пі¬сенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).6. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, умін¬ня обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу жит¬тя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовина¬ми, алкоголем тощо.

7. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, інши¬ми виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого поко¬ління.

8. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовніш¬ні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речо¬вин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, актив¬ності тощо).

9. Бути готовими і рішучими до консультацій з педа¬гогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рі¬шень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя ди¬тини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

Види й методи роботи з батьками учнів

У роботі з батьками учнів використовують різноманітні види й методи. Наводимо основні з них.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлен¬ня до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківсь¬кого виховання, дати поради і домовитися про єдині ви¬моги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких уч¬нів слід передусім встановити тісний контакт, проте відві¬дувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне оз¬найомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, об¬говорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подо¬лання, залучення батьків до участі в роботі школи, вив¬чення досвіду виховання в сім'ї та ін. Перш ніж відвіда¬ти родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний жур¬нал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без оз¬найомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекоменду¬вати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлін¬ної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого по¬чатку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систе¬матичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до за¬хисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про ді¬тей починають з позитивних сторін їх характеру і поведін¬ки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої суджен¬ня про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наво¬дячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків, розробити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про вза¬ємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:

1.Прізвище, ім'я учня, клас. 2. Склад сім'ї. 3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться — де саме). 4. Матеріальне забезпечення сім'ї. 5. Квартирні умови. 6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, біб¬ліотеки та ін.). 7. Режим дня школяра. 8. Чи облаштовано робоче місце учня? 9. Хто і як здійснює контроль за ви¬конанням режиму? 10. Трудове виховання в сім'ї. 11. Хто з членів сім'ї допомагає учневі? 12. Які заходи заохочен¬ня й покарання вживають до дитини.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчи¬тель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педаго¬гічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для бать¬ків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцен¬тування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, не¬приязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екс¬курсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькітрудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В од¬них школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготов¬ки очолює батьківський комітет і комісія з питань педа¬гогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, до¬повіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак во¬ни працюють диференційовано. Хоч би якою була програ¬ма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей І поговорити з директором, його заступниками, учи¬телями, класними керівниками, шкільним лікарем, орга¬нами дитячого самоврядування.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх про¬ведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; забезпечує явку батьків на збо¬ри. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запро¬шення додому, їх оформляють самі учні.

У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рі¬шеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорю¬ють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або нав¬чальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику, їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на кон¬кретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з пи¬тань сімейного виховання.

Вихованню дітей та зацікавленню до виховання батьків сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відпові¬дей, на які запрошують працівників правоохоронних ор¬ганів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем

Для педагогічної пропаганди серед батьків використо¬вують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учите¬лями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання тощо.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної ро¬боти, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі “за круглим столом”, батьківські ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд філь¬мів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, вис¬тавки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, деко¬ративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи пе¬дагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поко¬лінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зу¬стрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем вихован¬ня); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» — досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім'ї Нікітіних; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукці¬он ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газе¬ти, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обгово¬рення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні дові¬ри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків віді¬грає їх самоосвіта — читання науково-популярної літера¬тури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і те¬лепередачі.

Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління

Для успішного виховання підростаючого важливо, щоб його оточувала атмосфера поваги до мораль¬них норм поведінки, щоб діти бачили нетерпиме ставлення батьків до поганого, аморального, бачили, що у виховному процесі в школі, крім педагогів, беруть участь батьки, громадські організації, правоохоронні ор¬гани та інші державні установи.Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати робо¬тою гуртків за інтересами, адже серед них е люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які вияв¬ляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічне занедбаних учнів. Батьки мо¬жуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій, обладнанні школи, допомоги в профорієнтаційній роботі, у ке¬рівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнання приладів і наочності.

Для з'ясування можливості залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями на батьківсь¬ких зборах класу пропонують невеличку анкету: «Чим би Ви могли допомогти школі? Яку позакласну виховну ро¬боту Ви хотіли б вести в школі? Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети. Починаючи пра¬цювати з батьками учнів, класний керівник виявляє най¬активніших, серед яких намічає кандидатів до класного гуртка, яких визначає громадянська свідомість, ініціатива, які мають організаторсь¬кі здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять ді¬тей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні класний керівник зна¬йомить з типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Оби¬рають голову батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи: педагогізацію батьків, культурно-ма¬сову, спортивно-оздоровчу роботу, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу.

У роботі з батьківським комітетом класу педагог пови¬нен виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу, свого колективу.

Аналогічні функції (але вже в масштабах школи) ви¬конує загальношкільний батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, заготівлі палива, організації літнього відпочин¬ку дітей, їх харчування та ін.

Школи повинні підтримувати тісні зв'язки з підприєм¬ствами, які надають їм допомогу в зміцненні матеріаль¬ної бази, оснащенні навчальних кабінетів обладнанням, апаратурою, комп'ютерною технікою, проведенні ремон¬ту тощо. Однак спонсорська діяльність підприємств цим не обмежується, їх працівники керують гуртками в школі, організовують екскурсії учнів на підприємство, допо¬магають педагогічному колективу у профорієнтаційній ро¬боті, організації виробничої практики. Підприємства не¬рідко навіть резервують робочі місця для випускників школи. Виховна роль взаємозв'язків школи і трудового колективу підприємства ще й у тому, що учні прилучають¬ся до стосунків, які існують у дорослому колективі, а це є найкращою формою ознайомлення дітей та підлітків з нормами і умовами життя суспільства, підготовки їх до самостійної трудової діяльності. Школа, у свою чергу, до¬помагає підприємству в підготовці та святкуванні урочи¬стих подій, організації концертів художньої самодіяльно¬сті, підвищенні педагогічної культури працівників тощо.

Значну виховну роботу з учнівською молоддю прово¬дить Служба у справах неповнолітніх, до складу якої вхо¬дять народні депутати, педагоги, представники громадсь¬ких організацій, органів міліції, юстиції. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопорушень неповно¬літніх, забезпечення нормальних умов для їх виховання, охорону їхніх прав.

Педагогічні колективи шкіл повинні підтримувати тіс¬ні контакти з кримінальною міліцією у справах неповно¬літніх. Така спільна діяльність передбачає попередження правопорушень неповнолітніми; виявлення, припинення умов, що призводять до правопорушень неповнолітні¬ми; виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; виявлення осіб, які займаються виготовлен¬ням та поширенням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, статеву розпусту та ін.

Залучення громадськості до виховної роботи з учнями потребує від школи координування всіх її виховних впли¬вів. Тому педагогічний колектив повинен знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підпри¬ємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, ор¬ганізовувати педагогічне навчання представників гро¬мадськості, які залучаються до безпосередньої виховної ро¬боти зі школярами.

Згідно зі ст. 35 Конституції України, «церква і релі¬гійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа— від церкви», що визначає світський характерУ Декларації Генеральної Асамблеї 00Н від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне вихо¬вання дітей здійснюють батьки в «рамках родини» відпо¬відно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії «в місцях для цієї мети пристосованих». Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації мають право..- створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовую¬чи для цього приміщення, що їм належать...»

Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, на розвиток людських цивілізацій, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: «Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними» (Сократ); «Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває ре¬лігію, той підриває водночас І основи суспільства» (Платон); «Віра, релігія і моральність — необхідні підпори уся¬кого добробуту і ладу» (Вашінгтон).

Церква є педагогічною установою — колективною ін¬станцією, що ставить за мету виховання, вдосконалення людського життя.

Значний вплив релігії на виховання дітей у сім'ї пояс¬нюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарно-атеїстичного ре¬жиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у ви¬хованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфе¬рі, було завдано. «Церква використовує кожну нагоду, — зазначає М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям — про необхід¬ність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною ат¬мосферою, в якій діти зростають і розвиваються».

Релігія використовує такі засоби виховного впливу: бо¬гослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпу¬щення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддавався анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна орга¬нізація релігійної діяльності: регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.