Педагогічні погляди Т.Г. Шевченка
Тарас Григорович Шевченко (1814—1861) не залишив якихось праць з педагогіки, але його геніальні поетичні й прозові твори наси¬чені проблемами навчання і виховання, вони несуть молоді вихов¬ний потенціал, спрямований на плекання національної свідомості, патріотизму, духовного збагачення особистості; його бентежить ду¬ховна байдужість, змирення з рабським станом свого народу,
Страшно впасти у кайдани.
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі...
Уся творчість Т. Шевченка пронизана ідеєю незалежності України, любові до неї, відданості своєму народу, злагоди в суспільстві:
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Сенсом його життя було служіння рідному народу, Батьків¬щині. Своїм геніальним талантом він намагався виховати і в читачів такої ж сили почуття любові й відданості їм:
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу. Що проклену святого Бога, За неї душу погублю!
Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми української школи. Т.Г. Шевченко глибоко знав стан народної освіти. У ряді поетичних творів ("Наймичка", "І мерт¬вим, і живим..."), повістях "Близнецы", "Княгиня", "Прогулка с удовольствием й не без морали", "Щоденнику" та ін.) він запо¬чаткував педагогічні ідеї, які значно вплинули на формування педагогічної думки в Україні.
Перш за все просвітитель обстоював право свого поневолено¬го народу на рідну школу, яка є засобом поліпшення життя на¬роду, його пробудження й усвідомлення свого рабського стану. Народна школа, на думку Т.Г. Шевченка, має бути доступною для всіх дітей. У ній діти мають одержувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа має задовольняти по¬треби свого народу і діяти на засадах народності.
Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, спра¬ву якого вважає найвищою мірою благородною і серйозною. На¬родний учитель самовіддано служить людям, своїй батьківщині. Саме таким педагогом був для Шевченка І.П. Котляревський, змальований ним у повісті "Близнецы". На противагу йому поет у ряді своїх творів описує бездарних і обмежених учителів, які своєю нікчемністю не могли сприяти розвитку учнів. Частина з них були садистами, знущалися над дітьми. Так, дяк Совгиря "бьет, бывало, а самому лежать велит, да не кричать, а не борзяся й явственно читать пятую заповедь. Настоящий спартанец".
Народний вчитель має бути доброю, високоморальною люди¬ною, носієм духовності свого народу.
Т.Г. Шевченко розвінчує політику царизму, який дбав не про освіту, а про затемнення народу. Робилося це тим, що шкіл було дуже мало, більша частина дітей не охоплювалася навчанням. А ті діти, яким випала доля навчатися, набували примітивних знань, бо вчилися здебільшого у церковно-приходських школах мало¬грамотними дячками.
Засуджує поет й освіту дворянської молоді. В інститутах шляхетних дівчат, кадетських корпусах у дітей вбивалися їхні задатки, кращі людські якості, одержані від природи та батьків. Освіта в них була збідненою, основна увага приділялася вироб¬ленню дворянських манер та моралі. У своєму знаменитому "Щоденнику" поет записав свої враження, які виніс від відвідання Нижньоновгородського інституту шляхетних дівчат. Він обу¬рюється низьким рівнем естетичної культури в навчальному закладі, а з приводу безграмотності кращого випускника кадет¬ського корпусу 22 жовтня 1857 р. залишив такий запис: "Что же посредственньїе й худшие воспитанники, если лучший из них безграмотний й вдобавок пьяница? Проклятие вам, человекоубий-цьі — кадетские корпуса!"
Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до зне¬доленого українського народу. Досягається це шляхом вивчен¬ня історії своєї батьківщини, безпосереднім життям з народом, боротьбою за його щастя.
Т. Шевченко засуджує українське панство та інтелігенцію, які зрадили свій народ, плазували перед царатом, аби здобути нові привілеї, і ще нещадніше пригноблювати своїх "братів незрящих гречкосіїв". Появі та зростанню таких "земляків" сприяла колонізаторська політика царату в Україні, серцевиною якої була денаціоналізація української школи, русифікація населення. Поет картає інтелігенцію за прояви національного нігілізму, що при¬звело її до повного душевного спустошення, спідлення.
Засуджуючи колоніальну політику в галузі освіти в Україні, Т. Шевченко закликав не до відрубності вітчизняної інколи, а обстоював всебічну широку освіту української молоді.
Не дуріте самі себе,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
І свого не цурайтесь.У повчальному посланні "І мертвим, і живим..." Т. Шевченко звертається до земляків-інтелігентів, аби останні схаменулися і обстоювали народні права, служили трудовому люду. Він засте¬рігає, що тих, хто зрікся свого народу, його історії, культури, мови, чекає зневага і осуд. Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають,
Чужі люди проганяють.
Поет показує, що шлях до національного відродження проля¬гає через усвідомлення своєї історії, національної гідності.
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу.
Та читайте
Од слова до слова.
Не минайте ані титли
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини ? Яких батьків?
Ким? За що закуті?
Ця порада Т.Г. Шевченка як ніколи актуальна й у наші дні, коли відбувається процес духовного відродження та відновлен¬ня суверенної України.
Визначальну роль у вихованні патріотизму, любові до рідного народу, формування самосвідомості, на думку Т. Шевченка, має рідна мова. Вона є невмирущим виразником народних ідеалів, духовного збагачення.
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Як їх почує...
Ставши охоронцем рідної мови, Т.Г. Шевченко закликав зро¬зуміти, пізнати таїни рідної мови, бо людина без любові до мате¬ринської мови не може бути вірною ні своєму народові, ні державі.
Поруч з правдивою історією свого народу, рідною мовою, які мають займати провідне місце в рідній школі, поет високо цінить народну пісню. На народній пісні зріс геній Т.Г. Шевченка. Пісня для нього була невмирущим джерелом духовності народу, його історією, долею. У поетичній формі він відізвався про неї:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де люди, наша слава,
Слава України.
Без золота, без каміню,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
Велику роль у вихованні дітей Т.Г. Шевченко надавав ма¬тері. Поет глибоко знав, як із благоговінням оспівана у фольк¬лорі жінка-мати ("Па сонці тепло, а біля матері добре", "Нема у світі цвіту яскравішого над маківочки, нема і роду ріднішого над матіночки", "Немає у світі такого краму, щоб купити маму" тощо). У поемі "Наймичка" Т.Г. Шевченко виявив себе співцем материнства, зворушливо розкривав силу материнської любові:
Дитя моє!
...Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
Змальовуючи страждання матері-наймички, поет захоплюється святими материнськими почуттями, її подвижницькою працею і відданістю дітям, чим започаткував в українській педагогіці культ жінки-матері. У пізніших поезіях цю ідею він висловив так:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
... І перед нею помолюся,
мов перед образом святим...
Поета турбував стан жіночої освіти, коли більшість дівчат із селянських родин взагалі не вчилися, а дівчат-дворянок у привілейованих закладах вчили тільки світських манер, не розвивали їхній розум, духовність. Т.Г. Шевченко як гуманіст обстоює рівність хлопців і дівчат у навчанні, стоїть за надання жінці повноцінної освіти.
Високу оцінку надає поет родинному вихованню. У трудовій сім'ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно бага¬тими. Сім'ї мають створюватися на підставі любові, спільна пра¬ця є основою життя дорослих і дітей. Тому поет вчить молодь, особливо дівчат, обачливості у коханні, застерігає від спокус, зра¬ди. Йому болить доля матерів-одиначок, дітей-безбатченків ("Кате¬рина", "Наймичка"). Твори Т.Г. Шевченка з цього циклу — це стогін народу над сплюндрованою долею, ствердження краси і величі українців засобами викриття їх катів різних мастей...
Захоплюючись вихованням дітей у селянських сім'ях, поет засуджує його у дворянських родинах ("Прогулка с удовольствием й не без морали", "Близнецы" та інші твори). У них часто матері відмовляються від згодування своїх дітей, а робить це наймана жінка:
І не знають, як ті діти
У них виростають,
Бо матері там немає,
А мамку наймають.
Ці жінки не виконують материнських обов'язків і в наступні роки повністю усуваються від виховання своїх дітей:
"Зачем они детей родят, зти амфибии, зти бездушньїе автоматы? С какой целью они выходят замуж, зти мертвые красавицы? Чтобы сделать карьеру, как выражается моя кузина; а дети — зто уже необходимое следствие карьеры, й ничего больше. Бедные бездушные матери! Вы свой долг, свою священную обязанность передаєте наемнице гувернантке й, еще хуже, деревенской неграмотной бабе. Й диво ли после зтого, что порода хорошеньких кукол у нас не переводится? Да й будет ли когда-нибудь конец зтой породе? Едва ли, — она страшно живуча на нашей тучной заматерелой почве".
В останні роки свого життя Т. Шевченко намагався бути ко¬рисним рідній школі. Він радісно зустрів звістку про відкриття в Україні недільних шкіл і для них написав "Букварь южнорусскій"(СПб., 1861), який посідав одне з провідних місць в історії освіти і культури України."Буквар южнорусскій" має такі розділи: азбука, склади, циф¬ри, лічба, текстовий матеріал, на якому вчаться читати. Його спра¬ведливо можна вважати новаторським, бо він значно відрізняється від букварів того часу (Шейковського, Гаццука, Золотова), що на¬цілювали дітей на вивчення незрозумілих складів, назв, букв, і заохочує учнів до свідомого читання, осмислення прочитаного. Буквар містив фольклорні твори: приказки та прислів'я, народні думи, на яких Т.Г. Шевченко прагнув формувати юні душі май¬бутніх освічених співвітчизників.
Велика виховна сила Шевченкових творів є невичерпним джерелом у вихованні нових національне свідомих поколінь української молоді.