Оновлення змісту виховного процесу в умовах розбудови національної школи
«Педагогічна система кожної історичної епохи, — пи¬ше академік М. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардиналь¬ні зміни в житті суспільства вносять відповідні коректи¬ви у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українській державі».
В Україні, як і в інших країнах світу, історично скла¬лася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка врахо¬вує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя укра¬їнського суспільства і процес розбудови незалежної держа¬ви. В її основі — український виховний ідеал.
Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в узагальненій формі. Вона об'єктивно відо¬бражає вимоги конкретного суспільства, що визначають¬ся рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відно¬син. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання. Наголошуючи на важливо¬сті визначення мети і завдань виховання, К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаю¬чи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому, ввіряючи ви¬хованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це пи¬тання ясної й категоричної відповіді».
«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської осо¬би, до якої ми повинні прагнути».
Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи ви¬ховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості).
Поняття «національне виховання» охоплює всі зазна¬чені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як за¬гального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історич¬ну національно-державну форму і спрямоване на форму¬вання громадянина конкретної держави, яка не може бу¬ти безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховно¬го процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, тра¬дицій, звичаїв, мови, культури, формування власної гід¬ності й" через пізнання власної історико-культурної спад¬щини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кож¬ного з них з українською нацією, її державою, перекона¬тися, що саме українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.
Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання молодому поколінню соціального дос¬віду, багатства духовної культури народу, його націо¬нальної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, мо¬ральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фі¬зичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.
«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царині освіти — навчально-виховного процесу — це пере¬дусім перехід до віри в інші ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. Ідеал — це вічний, досконалий, але недосяжний взірець. Він є стимулом для особистої і грома¬дянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює мо¬ральні устої, підтримує сумління. Сила ідеалу — нездолан¬на, а тому «ідеалісти» легко переносять труднощі буден¬ного життя».
Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя.Його формування залежить від виховання, умов жит¬тя і діяльності людини, від особливостей власного досві¬ду. Ідеали школярів різного віку різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальне¬ності, тобто чи ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей, узагальнених в одному образі. Ді¬євість ідеалу — ступінь впливу на поведінку та особи¬стість учня.
Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка («Виховний іде¬ал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі ідеалу націо¬нального виховання, яким його бачить автор, — загально¬людські та національні цінності, що е духовним надбан¬ням народу. До загальнолюдських цінностей належить мо¬ральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси. Водночас людина народжується і живе в конкрет¬ному національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою, культурою, звичаями. Саме звідси, з поход¬ження людини, починається усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г. Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох голов¬них цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. Нація — ре¬альна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В педагогічному зна¬ченні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протистав¬лення Г. Ващенком українського національного вихован¬ня, з одного боку, більшовицькій моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого — націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до людини.
Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має вдосконалюватися. «Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо раху¬ватися не лише з нашими традиціями, а й з тими завдан¬нями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні ослаблювати.
Процес державотворення в Україні, загальна демокра¬тизація і гуманізація суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу. «Але одне оче¬видно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від історично сформованих ви¬ховних поглядів у найближчому майбутньому нам потрі¬бен буде не мрійник, не емоційна та самозосереджена іс¬тота, а практичний ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий, цілеспрямований, з глибокою вірою у вартості, яким служить. Не все в цій характеристиці уз¬годжується з українською виховною традицією. А це оз¬начає, що вона повинна зазнати уточнень».
Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільно¬го життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина пе¬редбачає формування людини з активною громадянською позицією, почуттям обов'язку й відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духов¬ні цінності. Виконання ролі громадського діяча означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах школи особистість слід готувати й до ролі сім'я¬нина, майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Ко¬жен учень як товариш повинен уміти розуміти іншу лю¬дину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися та ін.
Народна педагогіка про мету виховання
Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом.
Життя прожити — не поле перейти.
Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.
Усебічний розвиток людини, що є головною метою ви¬ховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємоза¬лежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.
Завдання розумового виховання
1. Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання учні засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена, назви, дати, понят¬тя, зв'язки і залежності між ними, відображені в прави¬лах, законах, закономірностях і формулах.
2. Формування наукового світогляду та національної самосвідомості на базі засвоєння системи знань і соціаль¬ного досвіду. Про методику цього напряму виховної робо¬ти йтиметься далі.
3. Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематиза¬ція) у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках і самостійної роботи.4. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім інтелектуальних вмінь (загальних та спе¬ціальних), вміння раціонально організувати час розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя тощо.
Завдання морального виховання
1. Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.
2. Виховання моральних почуттів, які виражають за¬пити, оцінки, відношення, спрямованість духовного роз¬витку особистості.
3. Вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізовувалися б у будь-якій ситуації та умовах.
Вирішення цих завдань спрямоване на формування моральної свідомості як одного з аспектів суспільної сві¬домості, що регулює моральний бік діяльності людини.
Завдання трудового виховання
1. Психологічна підготовка особистості до праці —
формування прагнення сумлінно і відповідально працюва¬ти, усвідомлення соціальної значущості праці як необхід¬ного обов'язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.
2. Практична підготовка до праці — озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про за¬гальні основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності, виховання основ тру¬дової культури.
3. Підготовка школярів до свідомого вибору профе¬сії — виховна робота Інколи, спрямована на те, щоб допо¬могти молодій людині обрати життєвий шлях.
Завдання естетичного виховання
1. Формування естетичних понять, поглядів і переко¬нань — виховання в молодого покоління розуміння пре¬красного, любові до нього, вміння давати правильну есте¬тичну оцінку фактам, явищам, процесам.
2. Виховання естетичних почуттів — особливих почут¬тів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрас¬не в навколишній дійсності та в мистецтві. Наявність та¬ких почуттів є ознакою розвинутого естетичного сприй¬няття, істотним критерієм естетичної культури людини.
3. Виховання потреби і здатності створювати прекрас¬не в житті та мистецтві — розвиток творчих здібностей ді¬тей, опанування ними певного обсягу знань і практичних навичок у галузі музики і співу, образотворчого мистец¬тва, залучення їх до різних видів художньої самодіяльно¬сті, а головне — привчити школярів будь-яку роботу ви¬конувати красиво.
Завдання фізичного виховання
1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою і спортом.
2. Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для
цього прикладними видами спорту.
3. Підготовка до фізичної праці, виховання працездат¬ності.
Зміст і методику виховної роботи з реалізації завдань розглянуто в наступних розділах.
Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконую¬чи свою особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими складовими. На¬приклад, розумове виховання тісно пов'язане з моральним вихованням, оскільки моральність формується на основі світогляду й самосвідомості. Успіх естетичного виховання також зумовлений рівнем розумового виховання, тому що воно сприяє виробленню оцінних суджень, вихованню сма¬ків, розумінню мистецтва. Без розумового виховання не¬можлива належна трудова підготовка, що потребує певно¬го рівня мислення. Розумове виховання позначається і на фізичному розвитку особистості; знання нею основ фізіо¬логії та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності орга¬нізму допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров'я.
Простежується зв'язок естетичного і морального ви¬ховання. Прекрасне як предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття, наприклад, роль краси рідної природи у вихованні любові до Бать¬ківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання школярів. Вихован¬ню любові до праці допомагає чіткість її організації, злагодженість і ритмічність дій, раціональна організа¬ція робочого місця, естетичний вигляд виробу як ре¬зультату такої праці. Існує тісний зв'язок і між естетич¬ним та фізичним вихованням. Здоров'я, належний фі¬зичний розвиток, красива постава впливають на есте¬тичний розвиток людини.
Про зв'язок фізичного виховання з розумовим та есте¬тичним вже йшлося. Воно тісно пов'язане також з трудо¬вим вихованням, оскільки полегшує виконання трудових операцій і процесів. Фізичне виховання сприяє здійснен¬ню моральних вчинків, докладанню вольових зусиль, вия¬ву моральної стійкості й витривалості.Провідні завдання виховання школярів визначені пріо¬ритетними напрямами реформування виховання, визначе¬ними Державною національною програмою «Освіта» («Ук¬раїна XXI століття»). До них належать: формування націо¬нальної свідомості, любові до рідної землі, народу, бажан¬ня працювати задля держави, готовності захищати її; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пова¬ги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого на¬роду; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлен¬ня до культури, звичаїв, традицій українців та представ¬ників інших націй, які проживають на території України; виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей; формування творчої, працелюбної особистості, ви¬ховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцін¬ного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміц¬нення їх здоров'я; виховання поваги до Конституції, зако¬нодавства України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свобо¬ди, правами людини та її громадянською відповідальніс¬тю; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для її самореалізації; формування у дітей і молоді вмінь між особистісного спіл¬кування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.
Програма виховання — короткий виклад основних положень і ці¬лей діяльності на в чальмо-виховного закладу щодо виховання уч¬нів упродовж усього періоду їх навчання.
Вона ґрунтується на загальній меті виховання і пере¬дусім повинна відображати якості, які необхідно сформу¬вати у школярів, намічені завдання та зміст, що мають бу¬ти реалізовані для досягнення мети.
Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботі з кожною віковою групою (молодший, середній і старший шкільний вік) ставлять конкретні виховні цілі залежно від її особливостей, рівня вихованості дітей, якостей, які тре¬ба сформувати відповідно до загальної мети виховання.
Зміст програми випливає з основних напрямів вихован¬ня всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання). Важливим аспек¬том у складанні та виконанні програми є визначення послі¬довних цілей, які випливають із конкретних завдань та змі¬сту виховання на всіх етапах шкільного навчання.
Цілі виховання можна класифікувати:
а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної якості впродовж усього навчання), етапні (досягнення пев¬ного результату в коротшому періоді — початкові класи або навчальний рік), оперативні (постановка цілі конкрет¬ного виховного заходу чи сукупності виховних заходів, спрямованих на досягнення певного результату);
б) за змістом: постановка цілей щодо формування ок¬ремих якостей особистості (патріотизму, гуманізму, гро¬мадської активності та ін.). Цілі за змістом також реалі¬зуються поетапно. Наприклад, сумлінне ставлення до пра¬ці формується через усвідомлення її цінності в процесі ви¬конання певної роботи.
Орієнтиром для школи у складанні програми вихован¬ня може бути «Орієнтовний зміст виховання в національ¬ній школі», рекомендований Міністерством освіти і науки України. Методичні рекомендації складаються з восьми розділів. Перший — виховання як чинник цілісного фор¬мування особистості. Другий — основні напрями вихован¬ня в національній школі (завдання, які необхідно виріши¬ти в процесі виховання учнів у національній школі та сім'ї). Третій—шостий — характеристики головних особ¬ливостей учнів різного віку, завдання їх виховання та орі¬єнтовні види діяльності й форми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х, 10—11-х класів. Сьомий — реко¬мендації, спрямовані на формування колективу учнів шко¬ли, на розвиток і вдосконалення учнівського самовряду¬вання, організацію змагання, широке розгортання суспіль¬не корисної діяльності. Восьмий розділ — основні умови підвищення ефективності спільної виховної діяльності школи, сім'ї та громадськості, особливості цієї роботи.
Ці рекомендації не є обов'язковими для вчителя чи класного керівника, вихователя, вони мають орієнтовний характер. Успішна робота з рекомендаціями значною мі¬рою залежить від того, наскільки педагог підготовлений до творчого використання практичних порад.
Програма виховання дає змогу уникнути набору випад¬кових виховних заходів у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю програму, слід ура¬ховувати таку систему компонентів духовного світу особи¬стості українця:
1) національну психологію — психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини й державної незалежності, духовної спадщини народу;2) національний характер і темперамент — одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, тала¬новитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і ду¬шевне багатство;
3) національний спосіб мислення — самобутність, зав¬дяки чому із століття в століття відтворюються і розвива¬ються самобутня українська культура і духовність;
4) народну мораль, етику — людяність, доброту, мило¬сердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;
5) народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну їжу;
6) народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності й милосердя;
7) національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо;
8) національний світогляд — систему поглядів, переко¬нань, ідеалів, яка є основою національної духовності;
9) національну ідеологію — ідейне багатство нації, сис¬тему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і пе¬реконань;
10) національну свідомість та самосвідомість — відчут¬тя гордості за належність до української нації.
«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства, — вважає М. Стельмахович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філо¬софією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення націо¬нального виховання через освіту. Термін «едукація» у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення знань, недопущення націо¬нального невігластва.