Загальна характеристика епохи середньовіччя. система середньовічних шкіл

У 476 році, ослаблена внутрішніми суперечностями рабовла¬сницького ладу, перестала існувати Римська Імперія, яка занепа¬ла під тиском варварських племен. В історії Європи розпочався новин етап історичного розвитку, який умовно називається Сере¬дньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодаль¬не суспільство, в якому політична влада належала світським і ду¬ховним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали ре¬лігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.

Епоха феодалізму успадкувала від Римської Імперії христи¬янську релігію в її західному різновиді, що відома з 1054 р. під назвою "католицизм". Християнська церква стала головною іде¬ологічною силою європейського феодалізму. Весь розвиток куль¬тури та освіти Середньовіччя відбувався в світлі релігійної дум¬ки католицизму. Середньовічна церква категорично заперечувала майже всю спадщину античного світу в галузі культури.

Учені-церковники Середньовіччя, відомі в історії під назвою "схоластів" (від слова "схола", тобто "школа"), - це професори, що прославилися своїми вченими богословськими творами. Вони прикладали всі свої таланти та знання до того, щоб узгодити вчення та канони церкви з тими випадковими уривками наукових відомостей, які їм пощастило знайти в перекладах праць велико¬го філософа давнини Аристотеля.

Усі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церк¬ви. Церква ж і визначала програми навчання і обирала склад учнів. Школи були трьох типів: монастирські, які відкривалися при мо¬настирях для хлопчиків, що готувалися до релігійної діяльності (так звані "внутрішні школі”), та для синів світських феодалів “зовнішні школи"), єпископські чи кафедральні, що відкривалися при єпископських резиденціях і також поділялися на дві категорії; церковно-приходські школи, які утримувалися повітовими священиками.

Повітові та "зовнішні" монастирські і єпископські школи від¬відували хлопчики віком від 7 до 15 років, де їх навчали читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував особисте певне завдання. Точ¬но встановленого строку навчання і навчальних програм не існу¬вало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчи¬лися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику (додавання, віднімання, множення ). Книжки були рукописні і перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому доводилося навчатися не тільки складати літери в слова, а й розмірковувати, яка літера до якого слова відноситься. Навчання проводилось катехізичним способом (запитань і відповідей). Уч¬ні заучували відповіді па запитання, що ставив учитель, не розу¬міючи їхнього змісту.

Нерозуміння вихователями особливостей дитячої психіки, відсутність елементарних методичних знань у вчителів призво¬дили до того, що навчальний матеріал вони "втовкмачували" в голови учнів за допомогою різок та інших форм покарань.

Дещо ширшим був зміст навчання у "внутрішніх" школах. Від своїх служителів церква вимагала не так вже й багато: знати молитви, вміти читати латиною Євангеліє (навіть і не розуміючи змісту прочитаного), знати процес проходження церковних риту¬алів. " .

У своїх школах церква не могла обійтися без деяких елемен¬тів світської освіти, яку феодальне суспільство успадкувало від Давнього Світу. Пристосувавши їх до своїх потреб, церква стала мимовільною їхньою хранителькою. Античні дисципліни, що ви¬кладалися в церковних школах, називались "сім вільних мис¬тецтв". Під ними розумілися: граматика, риторика, діалектика (так званий "тривіум" - три шляхи знань, чи перша ступінь на¬вчання) та арифметика, геометрія, астрономія, музика (так званий "квадривіум" - чотири шляхи знань, чи друга ступінь навчання). Але "вільні мистецтва” Середньовіччя були лише віддаленою подобою того, що викладалося в античних школах.На межі Х1-ХІ1 ст. церковні школи перестали задовольняти потреби суспільства в освічених людях. У цей період відбуваєть¬ся швидкий ріст та розвиток середньовічних міст. З часом міста почали відчувати велику потребу в освічених людях, які вміли б укладати будь-які торгівельні домовленості, працювати в органах місцевого самоврядування, складати різні ділові папери. Ця по¬треба викликала до життя нові типи шкіл, головною особливістю яких було те, чю вони створювалися приватними особами, тобто не утримувалися за рахунок церкви. Міські купці і ремісники бу¬ли невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття сіюїх (гільдійських і цехових) шкіл, в яких навчання дітей прово¬дилось би їх рідною мовою і допомагало б їм надалі у торгівельних справах та розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські початкові, які утримувались коштом міського самоврядування (магістрату). У цих школах учні вчилися читати, писати, лічити та знайомилися з основами релігійних знань. Викладачів цих шкіл називали магістрами. Існували вони коштами, які вносилися учнями у вигляді платні за навчання. З цього часу освіченість перестала бути привілеєм вузького кола представників церкви.

СИСТЕМА ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ

Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сути¬чки між сусідами-феодалами викликали до життя особливий тип військово-фізичного, лицарського виховання. Лицарство Серед¬ньовіччя не мас жодних спільних рис з тим романтичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря, захисника жіночої гід¬ності, який склався в художній літературі. Жадібні, малоосвічені, жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та військо¬вих пограбувань. Вони з презирством ставилися до всіх видів праці, в тому числі й розумової. Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, в якій "семи вільним мистецтвом" шкільної освіти протиставлялись "сім лицарських доброчинностей'. Саме вони і являли собою зміст виховання та навчання хлопчиків. До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полюван¬ня, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й грати на музич¬них інструментах.

Феодали готувалися до військової служби з дитячих років. Спочатку сини феодалів навчалися умінню їздити верхи та воло¬діти зброєю, а потім вони відряджались до замку свого сеньйора. Там хлопець спочатку виконував обов'язки пажа при господині маєтку (від 7 до 14 років), а потім ставав зброєносцем господаря, беручи участь у військових походах. У віці 18-20 років юнака-феодала посвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під час особливої церемонії, на якій були присутні родина та гості. Але на цьому навчання військовій справі не закінчувалось. Воно продовжувалось і під час війни, і в мирні роки.

ВИНИКНЕННЯ ОСВІТИ ДЛЯ ДІВЧАТ

Виховання та освіта жінок в епоху середньовічного феодаліз¬му мали жорсткий кастовий характер. Дівчата знатного похо¬дження виховувались в сім'ї під наглядом матерів чи спеціальних виховательок. Подекуди їх навчали читанню та письму ченці з найближчого монастиря. Широко практикувалось також віддава¬ти дівчаток із заможних сімей на виховання до жіночих монасти¬рів, де вони знаходилися протягом кількох років.

Багато хто з юних вихованок залишали монастир вже для то¬го, щоб вийти заміж за волею батьків. Тому все навчання в мона¬стирях було підпорядковане підготовці жінки до виконання її ос¬новної функції: бути гідною дружиною, матір'ю, господинею. В монастирі дівчат навчали латинській мові, знайомили з Біблією, привчали до шляхетного поводження в світі. Молоді жінки пови¬нні були навчитися танцювати, вишукано схилятися в реверансі, грати на лютні та клавесині, підтримувати бесіду на визначену тему з двома чи трьома подругами. До змісту навчання входило навіть оволодіння мистецтвом користування віялом. Далі їх зна¬йомили з основними правилами ведення домашнього господарст¬ва. Передбачаючи лихі часи, які можуть спіткати будь-яку з ви¬хованок, дівчат змушували виконувати і так звану "чорну робо¬ту". Вони по черзі працювали на кухні і в пральні, запалювали і чистили світильники, прибирали та мили підлогу. І, нарешті, в монастирі майбутні "зірки" світського суспільства одержували елементарні відомості з історії та географії, викладені досить су¬хо, з міфології, арифметики, теології та латини.

Отже, можна зазначити, що в епоху Середньовіччя освіче¬ність серед жінок-дворянок була розповсюджена набагато шир¬ше, ніж серед чоловіків-лицарів. В деякій мірі це пояснюється тим, що католицька церква намагалася вплинути на світських феодалів через їхніх дружин, які були виховані в монастирях в дусі релігійності. Недарма серед приданого дівчини з сім'ї фео¬дала обов'язково були книги релігійного змісту.