Ознайомлення дітей з державними символами України та національними символами і оберегами

Кожна держава має свою символіку, пов’язану х її історією. Має їх і Україна. Вихователь дошкільного закладу не може прищепити інтерес до історичного минулого своєї країни, якщо сам не буде знати.

Українська національна символіка веде свій початок з Київської Русі. Українська етнічна символіка є своєрідним відображенням самобутності національної культури на всьому терені історичного розвитку, за всіх суспільних формацій. Її праобрази були тотемні знаки.

До державних символів належить герб, прапор, гімн.

Герб – це знак, своєрідний ключ до історії сім’ї міста, національного утворення держави. Це пам’ятка духовної культури. В гербі у вигляді знаків втілюються реальні події, суспільні явища, ідеологія та світосприймання.

Ранньофеодальна держава Київська Русь користувалась особистою символікою князів – знакам Рюриковичів, якому російський історик М.М.Карамзін дав назву „тризуб”. Багато фахівців – істориків, археологів, нумізматів висловлювали свій погляд на тризуб. Одні вважали його зображенням церковного світильника, корогви, церковного порлату, якоря; інші – голуба чи особливого символу влади – держави; тасама, дволезої сокири; ще інші дотримувалися думки, що це – зображення верхівки скіпетра. Безперечним залишається одне: тризуб – родовий знак князів з династії Рюриковичів. Він був державним знаком Київської Русі за часів Володимира Святого. Є й інші пояснення символічного зображення тризуба.

Серед київських богів Перуна, Хорса та інших знаходимо і Трояна, або Триглава. Український письменник, лауреат Шевченківської премії Валерій Шевчук висловлював припущення, що князівський знак-тризуб є символом міста Києва, яке виникло на трьох пагорбах – Старокиївському, Щекавиці, Хоревиці.

Серед усіх гербів найуживанішим в історії України був тризуб. Відзнаку у формі тризуба використовували українські частини у складі австрійської армії – Українські січові стрільці – під час першої світової війни, як державний герб Української Народної Республіки золотий тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року малою радою у Коростені; зображення Центральною Радою 22 березня 1918 року у форму великого і малого герба з відповідним орнаментальним облямуванням. Автором проектів був художник В.Кричевський. обидва герби являли собою тризуб, оточений вінком з листя, який мав символізувати багатство краю.

Символіку із зображенням тризуба у 20-40 рр. ХХ ст.. використовували різні політичні угруповання Західної України; тризуб із середнім зубом у формі хреста – релігійні угрупування. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939 року Сеймом Карпатської України, що проголосив самостійність цього регіону.

Золотий тризуб на блакитному тлі затверджений Верховною Радою України у 1991 році як державний знак – герб самостійної незалежної держави України.

Число „три” завжди вважалося казковим, чарівним. У народних казках йдеться про трьох богатирів, три бажання, які виконують чарівники, три дороги, що лягають перед казковими героями. Отже, у тризубі відображено триєдність життя. Це Батько-Мати-Дитя. Вони символізують собою Силу-Мудрість-Любов. Таке пояснення буде доступне дитині, а глибші корені історії вона вивчить уже в школі.

Прапор – це символ державності та національної незалежності.

У проекті Конституції УНР 1920 року записано: „Державними барвами Української держави є барва синя і жовта... Прапор військової фльоти є синій-жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синьо-жовтим.

Вибір кольорів зумовлюється такими міркуваннями: символом України є чисте небо – символ миру (синій колір) та пшеничне поле – символ достатку (жовтий колір).

Нині жовто-блакитний прапор незалежної України. Як пояснити дітям дошкільного віку символічне значення кольорів ? Жовтий колір – це колір пшеничної ниви, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі, це колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б хліб. Це символ достатку українського народу.

Блакитний, синій колір – це колір ясного, чистого, мирного неба. Це колір води, без якої не дозрів би хліб. І ще – це колір миру.

Гімн – це урочистий музичний твір на вірші програмного характеру. Це символ державної єдності, який виражає ідеологічні устої держави, її принципи, історію та програмні цілі на майбутнє.

З гімну починають урочисті збори, свята, надзвичайні масові події, гімном їх і закінчують. Дітям слід пояснити, що це хвалебна пісня своїй Батьківщині в якій народ висловлює побажання бути вільним, щасливим, жити в достатку.

ІІ. Українські національні оберегиДо українських національних символів – оберегів належать вінок та рушник. Українські дівчатка влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята надягали вінки. Вінок у багатьох народів (зокрема в українців) – це дівоча прикраса з живих або штучних квітів, колосків, кольорового пір’я. Був обов’язковим у вбранні нареченої на весіллі, а також у деяких інших звичаях та обрядах (гадання на Купала, коронування на обжинках), як символ українських народних пісень.

Вважалося, що вінок з живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. Народ вірив, що дівчина, маючи на своїй голові вінок, володіє чарами. А ще вінок на голові і для здоров’я, тому є квіти, які потрібно обов’язково вплести.

До українського віночку вплітали різноманітні квіти, а всього в одному вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка у віночку щось символізувала.

Троянда – кохання; біла лілія – символ чистоти і невинності, вважається квіткою діви Марії; волошка – простота, ніжність4 вереск – самостійність; дзвоник польовий – вдячність; лавр – успіх, слава; мальва – краса, холодність; півонія – довголіття; ромашка – мир, ніжність, кохання; безсмертник – здоров’я роду людському; калина – символ краси та дівочої вроди, символ України.

Рушник – ще один національний оберіг, народний символ України. Все життя українця пов’язане з рушниками.

Хліб-сіль на вишитому рушнику – то висока ознака гостинності народу. Рушник на стіні – нeвід’ємний символ Хатнього інтер’єру; в Україні не було жодної оселі, яку б вони не прикрашали. Гарно оздоблений рушник висів біля ганку на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжку з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, з ним з ним ходили доїти корову, з ним починали обжинки.

Рушником ушановували появу немовлят в родині, одруження дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останню путь, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого.

Жінки ткали рушники в жіночі дні – середу, п’ятницю й суботу. Перший витканий рушник призначався для гостей. Він завжди висів на видному місці. Господиня в знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи в руки, брала кухлик із водою і люб’язно пропонувала свої послуги.

Старі люди говорили: „Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей шанувати”.

ІІІ. Хліб – усьому голова

Хліб належить до особливо шановних символів українського народу. Що ж означає слово хліб ? „Словник української мови дає такі тлумачення цього слова. Хліб – це зерно, яке перемелюють на борошно; хліб – це випечений виріб з борошна, продукт харчування; хліб – це рослина в полі, хлібне поле; хліб – це харчі, прожиток; хліб – це заробіток, як засіб існування. От що значить хліб для людини.

В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику то найвища ознака гостинності народу. А найбільшою святістю вважався хліб на столі.

Існує у народі повір’я, що хліб, потрібно випікати у жіночі дні – середу чи п’ятницю.

З давніх часів батьки привчали дітей своїх традицій – берегти хліб. Ще з молоком матері усвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая святих. „Паляниця мала неодмінно лежати на столі, і ніхто навіть діти, не насмілювалися покласти її догори... немовля разом з материнським молоком уживало хліб: ... їм давали обгорнути в полотняну тканину м’якушку-смоктунця”

Та не тільки хліб випікали у сім’ях. А скільки різних смачних виробів пекли. У неділю і свята з житнього або пшеничного борошна пекли пампушки, пиріжки з сиром, маком, картоплею, ягодами, з прісного тіста випікали коржі і млинці.

На весіллі в урочистій обстановці староста вирізав верхівку короваю й підносив на тарілці молодим, а дітям дарували шишки.

IV. Без верби та калини нема України

Кожний народ, кожна країна має свої рослинні та тваринні символи. В Україні – калина та верба. Та й народне прислів’я дуже влучно закріпило за нашою Вітчизною ці рослини: „Без верби і калини нема України”.

Символ калини неодноразово зустрічається у віршах українських поетів. Оспівав її і Т.Г.Шевченко:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчинка – дитина.

Біля кожної хати на Україні обов’язково ріс кущ калини. Її червоні кетяги прикрашали хату; вони висіли під стріхою, їх клали у вікна між рамами на зиму. Білими квітами калини весною дівчата прикрашали коси. Для українців калина слугувала за ліки. Кожна господиня, обов’язково готувала калинові ліки на довгу зиму. Засушивши її цвіт, ягоди, листя, гілочки , перетирали з медом, цукром. Калиновий чай – то був перший помічник при нежиті. Свіжі ягоди з медом або цукром та вареною водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях.

А дівчата використовували ягоди калини для косметичних справ, соком стиглих ягід протирали обличчя, щоб красиве та рожеве було, адже калина – це символ дівочої краси.Верба – ще один символ нашого народу. Українське село важко уявити без верби. Їх висаджували на городах, біля ставу, річки. У народі кажуть: „Де верба, там і вода”. Тому криниці копали, де росте верба.

Верба – це символ весни, пробудження природи: „зацвіла верба, прийшла весна”. Котики верби – то перші квіти на нашому столі, у нашій оселі.

Неділя перед Великоднем називається Вербною. На цьому тижні не можна сіяти конопель, городини, буряків бо будуть гіркі. У Вербну неділю святять вербу.