КОРОТКИЙ НАРИС
Хірургія одержала свою назву від двох грецьких слів, що означає "рука", і єрусо — "діло". У давнину хірургію розцінювали як рукоділля, вва-жаючи її ремеслом. З роками вона роз¬вивалася, удосконалювалася і перетво-рилася на справжню науку, яка займає одне з чільних місць серед інших медич¬них дисциплін. Ще у стародавньому ма¬нускрипті Сушрути вказується, що "хірургія першаі найкраща зі всіх медич¬них наук, дорогоцінний дарунок неба і вічне джерело слави".
У своїй книзі "Порадник для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі", яка побачила світ близько трьох сторіч тому (1710), професор і незмінний ке¬рівник Московської медико-хірургічної школи (1707—1735) М.Бідлоо вказує, що хірургія — це "предмет, створений досвідом на основі пізнання і вивчення добре складеного людського тіла для відновлення і збереження неприродно зміненого випадковими хворобами тіла і краси його, що досягається прикладан¬ням рук ззовні, застосуванням ліків усе¬редину, а також інструментів".
На його думку, хірургія поділяється на дві частини: теорію і практику. Тео¬рія — є "викладання хірургічне, ви¬кладання історичне про всі хвороби людського тіла, аби пізнати, що таке хвороба, її суть, різноманітність про¬явів і перебіг. Практика — коли те, що ми говоримо, пояснюємо і розуміємо теоретично, робимо руками і інструмен¬тами, і всіма способами, що придатні для вилікування будь-якої хвороби".
Хірургія стара, як і людство. З най¬давніших часів людина мусила давати собі раду у разі пошкоджень, які виникали в неї у боротьбі з супротивником або ди¬кими звірами, повинна була вміти за¬гоювати і зашивати рани, видаляти з них стріли чи кінці списів, управляти ви¬вихи і лікувати переломи. У музеях мож¬на побачити черепи з кам'яної епохи, знайдені під час розкопок у Єгипті, Південно-Західній Европі, Сканди¬навії, Перу, Полінезії, зі слідами тре¬панації, які свідчать про те, що від опе¬рації до смерті минув тривалий час.
У той же час, на думку деяких філо¬софів та істориків (Жан-Жак Руссо, Ріхтер та ін.), людині первіснообщин¬ного ладу не потрібна була медична до-помога. На їх думку, життя первісної людини проходило в повному єднанні з природою, щедрими дарами якої вона користувалася безтурботно, мала добре здоров'я, не знала хвороб і страждань.
Але наукою доведено, що ніякого "зо¬лотого віку" позаду нас не було, і пер¬вісна людина жила важко, повсякчас боролася із ворожими силами природи.
Важкі умови життя, добування їжі спричиняли у первісної людини різні за¬хворювання. На скелетах людей, які жи¬ли в сиву давнину, виявляють ознаки пе¬ренесених хвороб та хірургічних втручань.
Рабовласницький лад характеризу¬вався інтенсивним розвитком виробни¬чих відносин порівняно з первіснооб¬щинним. При цьому з'явилися можли¬вості для розподілу праці і її спеціалі¬зації, виникли різні ремесла, в сус¬пільстві виділилися ремісники-профе¬сіонали, у тому числі й лікарі. З'яв-ляється писемність (клинопис, ієрог¬ліфи), що сприяє появі медичних текстів, творів.
Початкові основи хірургії були за¬кладені лікарями Стародавньої Індії, Єгипту, Китаю, Греції, Риму. У Ста¬родавній Індії були університети і практикувалася шкільна підготовка лікарів. За 100 років до нашої ери в Індії користувалися розпеченим залізом
для припікання нориць. Кровотечі зу¬пиняли за допомогою тугої пов'язки. Індійський метод пластики носа не втра¬тив свого значення й до сьогодні. У Стародавній Індії працювали професі¬онали-хірурги, які добре знали анато¬мію людини. На їх озброєнні було близько 120 сталевих інструментів, вони знали техніку накладання швів за допомогою лляних ниток і волосся, уміли зашивати рани кишечника. Суш-рута використовував для цього чорних мурашок, які схоплювали своїми кліща¬ми край рани, після чого він відрізу¬вав їх тулуби. Метод цей використову¬вали до XI сторіччя.
У цей же час у Індії було заборонено розтин трупів людей, а також тварин. Лікарі відточували свою хірургічну май¬стерність на дошках, вкритих воском, на соковитих рослинах та овочах.
Стародавні євреї вважали за великий гріх навіть торкатися трупа. На жаль, про єврейську медицину того часу суди¬ти важко, бо стародавні євреї не зали¬шили по собі жодної медичної книги.
Як можна судити з досліджень мумій і папірусів, за 1000 років до нашої ери стародавні єгиптяни уміли виконувати ампутацію, розкривати черепну порож¬нину і проводити інші складні втручан¬ня, застосовуючи при цьому для зне-болення настій кореня мандрагори чи індійських конопель.
Не меншого розвитку досягла хірур¬гія у Стародавньому Китаї. Низка по¬ложень китайської медицини зберігала¬ся тривалий час, а методи голковколю¬вання і досі не втратили значення.
Стародавні асирійц,і, вавілонці відзначалися високим рівнем культури, медицини, в тому числі й хірургії.Хірурги того часу вже проводили складні операції, за успішне виконан¬ня яких вони отримували високу вина¬городу. Щоправда, за негативні на¬слідки їх вони каралися. У папірусах того часу писалося: "Якщо лікар вико¬нує у кого-небудь серйозну операцію бронзовим ножем і спричинить хворо¬му смерть, якщо він, знімаючи у кого-небудь катаракту, пошкодить око, то він карається відрізуванням руки".
Солідні наукові праці з медицини (в тому числі й хірургічні) знайдено в Ста¬родавній Греції. Авторитет грецьких учених був непохитним у всіх країнах світу протягом багатьох сторіч.
Незважаючи на заборону розтину трупів (з релігійних переконань, а та¬кож через відразу), хірургія у Греції до¬сягла великого розвитку.
Говорячи про хірургію стародавніх греків, ми не можемо не назвати відо¬мого лікаря того часу Гіппократа (мал.1). Не маючи точних відомостей про анатомію і фізіологію людини, Гіппократ емпірично заклав початкові основи наукової хірургії. Він розробив раціональні для того часу методи ліку¬вання ран, переломів, описав правець, виділив сепсис, вправляв вивихи тощо. Перед виконанням операції Гіппократ вимагав від лікарів скрупу-льозної чистоти, ретельного гоління операційного поля. Підчас проведен¬ня оперативних втручань він застосову¬вав переварену і профільтровану воду, чисте полотно, губки, сухе листя, вино, галун і солі міді. При переломах виконував іммобілізацію за допомогою шин, витягання. Оперував Гіппократ інструментами з міді, бо сталі у той час греки не знали.
Наскільки серйозно ставився Гіппо¬крат до лікарської діяльності, свідчить один із його афоризмів: "Vita brevis, ars longa, tempus praeceps, experi-mentum periculosum, judicium difficile" ("Життя коротке, мистецтво довге, час скороминучий, досвід небезпечний, рішення тяжке").
Між цим афоризмом та пізнішим висловлюванням школи Асклепіада (126—56 p. до н.е.), що мистецтво ко¬ротке, а життя довге, є велика різни¬ця. З того наукового нігілізму учень Асклепіада Тессалус робить висновок, що медицину можна вивчити за 6 міс. Тож не дивно, що випускників цієї школи називали "ослами Тессалуса".
Після завоювання Греції римляна¬ми починається занепад грецької куль¬тури і економіки. Центром науки у цей час стає Рим. Розвиток медицини тут пов'язаний з іменами Цельса (25 p. до
Н.Є.—50 р.н.е.) і Галена (130—210 p. н.е.) Хоча Цельс не був професійним лікарем, у його працях знаходимо опис перев'язування судин, визначення чо¬тирьох ознак запалення ("Notae verae inflammationis sunt quatuor: rubor et tumor, cum calore et dolore"): є чотири ознаки справжнього запалення — по¬червоніння та опух з жаром і болем.
Гален зупиняв кровотечу за допомо¬гою не лише перев'язування судини шовковими нитками чи струною, але й скручування. Він першим вивчив ме-ханізм утворення кісткового мозоля.
Галенові належать анатомічні атла¬си, написані на підставі секції мавп і свиней і лише випадково — людських трупів. Отож не дивно, що в них бага-то неточностей.
Недостатній розвиток у цей час ана¬томії часто пояснюють ворожим став¬ленням церкви до розтину трупів лю¬дей. Однак це не відповідає історичній правді. Професор Московського уні¬верситету Л.Мороховіц у своїй праці "Історія і співвідношеня медичних знань" писав: "Заборона робити розтин трупів стосувалася лише монахів. Світським людям папи не забороняли виконувати секції, на що вказують ста¬тути багатьох університетів".
Мікеланджело Буонарроті у монас¬тирі св. Духу у Флоренції з дозволу на¬стоятеля мав спеціальне приміщення для трупів.
У Франції 1367 p. було дозволено робити секцію трупів страчених людей.
Середні віки в Европі характеризу¬ються занепадом науки. У той час най¬більшого розвитку здобула арабська ме¬дицина. На жаль, релігійні забобони арабів заважали розвиткові оператив¬ної хірургії. Багато досягнень стародав¬ньої культури, в тому числі й хірургії, було забуто.
Видатними представниками арабсь¬кої школи були Абулькасем (початок XII ст.) і Ібн-Сіна (980—1037), що відо¬мий у Европі як Авіценна. Перший наголошував на ролі повітря у зараженні ран, широко використовував примітив¬ний "мурашиний" шов кишок; як кро¬воспинний засіб застосовував розпечене залізо, відзначав значення вина як знезаражувального засобу.
Ібн-Сіна написав багато праць з ме¬дицини, серед яких найбільшою попу¬лярністю користувався його "Канон лікарської науки". Він залишив чис-ленні праці з різних галузей знань: філо-софії, математики, фізики, астро-номії, хімії та ін. Був великим ученим, і його ім'я справедливо може бути по-ставлене поряд з такими корифеями науки, як Гіппократ і Гален.
У середні віки в країнах Західної Європи розвиток медицини і хірургії почався в Італії і Франції, дещо пізніше — в Англії і Німеччині. Важливим кро¬ком щодо цього було відкриття універ¬ситетів у Падуї, Салерно, Кембріджі і Оксфорді (XIII ст.), Празі, Відні, Кра¬кові (XIV ст.), Лейпцігу (XV ст.).У той час офіційна університетська наука визнавала лише внутрішню медицину. Хірургія ^більшості універ¬ситетів не викладалася. Лікарі, які за-кінчували навчання, повинні були при¬сягти, що не будуть займатися хірур-гією. Нею займалися цирульники і пра¬цівники лазень без будь-якої спеціаль-ної підготовки. Рівень хірургії Дуже знизився — до рівня ремесла, займа-
лися лише кровопусканням, прикла¬данням банок, видаленням зубів, став¬ленням клізми, розтином гнояків. У той же час серед цирульників було ба¬гато талановитих людей, які самі удос¬коналювалися і згодом із цеху цируль¬ників переходили в цех хірургів. Най¬повніше узагальнення досвіду серед¬ньовічної хірургії у XVI ст. дав родона¬чальник хірургії того часу Амбруаз Паре, який сам був вихідцем із військо¬вих цирульників.
Понад два тисячоліття, до періоду раннього капіталізму, хірургія грунту¬валася на емпіричних основах. Капіта¬лістичний суспільний лад, який посту¬пово зруйнував феодалізм, створив кращі умови для культурного процесу. У XVI ст., яке в історії називається пе¬ріодом Відродження, слабне влада цер¬кви, зменшується її вплив на науку. В той час здійснюється низка відкриттів, які мають величезне значення для роз¬витку медицини взагалі і хірургії, зок¬рема. Працями Леонардо да Вінчі і Андрія Везалія закладено основи ана¬томії. Гарвей (1628 p.) відкриває кро¬вообіг, Левенгук — мікроскоп. Відо¬мим у XVI ст. був французький хірург Амбруаз Паре (1517-1541).
Амбруаз Паре у 20 років працював уже військовим хірургом. Буаучидуже спосте¬режливим, він зробив важливі відкриття. Коли в одній із битв у 1537 p. не виста¬чило олії, якою звичайно заливали рани, він використав для цього суміш жовтків, трояндової олії і терпентину. Після безсонної ночі, проведеної біля ліжка хворих, він з подивом зауважив, що загальний стан пацієнтів і вигляд ран кращі, ніж у тих поранених, яким рани обробляли гарячою олією. Це дало йому можливість дійти висновку, що гаряча олія негативно впливає на процес гоєння ран і що цей метод не повинен використовуватися. У по¬дальшій роботі, у 1552 p., для зупинки кровотечі, замість припікання залізом кровоточивих судин, Амбруаз Паре за¬стосував їх перев'язування, яке з часів Цельса було зовсім забуте.
Неоднозначною фігурою був Пара-цельс. Це видатний учений, який об'їздив увесь світ і набув великого практичного досвіду, беручи участь у війнах. Запропонував лікувати рани в'яжучими засобами, а для поліпшен¬ня загального стану хворого викорис¬товував різні напої.
Попри незаперечні наукові і рево¬люційні якості Парацельса, у його по-глядах знаходимо багато марновірств і забобонів. Так, за його тлумаченням, людським організмом керує астральне тіло, яке міститься в шлунку і мозку. Парацельс був у постійному конфлікті з професорами і владою, викладав не латинською, а німецькою мовою, ви¬мушено мандрував по всій Європі, ніде довго не затримуючись. Особливо ре¬тельно вивчав він хімію, вишукуючи щораз нові хімічні препарати для ліку¬вання хвороб. Про фантастичність його пошуків свідчать пропоновані ним ліки — мазь та вино для обробки ран. До складу мазі повинен був уходити сма¬лець з жиру повішених, а вино повин¬но було варитись із глистами.
Позитивним аспектом діяльності Парацельса було те, що він почав ви-вчати професійні хвороби робітників, вніс багато нового в розуміння перебігу ранового процесу.
У Росії певний вплив на розвиток ме¬дицини і особливо хірургії мали реформи Петра І. Сам Петро І цікавився хірургією. Він завжди носив із собою хірургічні інструменти. Не будучи лікарем, а тільки любителем-хірургом, сам робив розрізи, череворозтин, видаляв зуби.
За наказе»! Петра І від 25 травня 1706 p., за річкою Яузою був збудований гос¬піталь, який став першою медичною школою, або медико-хірургічним учи¬лищем, у Росії. Тут уперше почали викладати медицину й хірургію.
У 1755 p. з ініціативи М.Ломоносо-ва (1711—1765) було відкрито Мос-ковський університет, якому судилося відіграти видатну роль у розвитку не тільки російської, а й світової науки. За проектом М. Ломоносова, до скла¬ду Московського університету входив і медичний факультет — "для умноження в России российских хирургов й докто-ров, которьк очень мало".
За статутом медичний факультет Московського університету мав пра¬во присвоювати ступінь доктора ме¬дицини. Вперше такий вчений ступінь одержав у 1794р. вихованець Київсь¬кої академії Хома Борсук-Мойсеєв.
У Росії протягом першої половини XIX ст. було досягнуто значних успі¬хів у різних галузях науки. У цей пе¬ріод відкрито кілька університетів з медичними факультетами: у Вільно (Вільнюс) —у 1803 p.; у Казані — у 1804 p.; у Юр'єві (Тарту)—у 1814 p.; у Петербурзі — у 1819 p. Медико-хірур-гічні училища в Петербурзі і Москві були перетворені на медико-хірургіч-ні академії. Викладання анатомії і хі¬рургії займало в них почесне місце.
У XVDI ст. світова хірургія зробила значний крок уперед. Велике значен¬ня мало відкриття в Парижі хірур¬гічної академії (1731). З цього часу хірургія почала визнаватися як наука.У XVIII ст. і в першій половині XIX ст. за рівнем розвитку хірургія випередила внутрішню медицину, по-заяк представники цієї спеціальності ще дотримували застарілих догм, у той час як хірурги зрозуміли велике значення патологоанатомічних дослі¬джень для операційної техніки і ви-користовували методи досліджень, застосовувані в терапевтичній клініці
Настає XIX ст., а з ним і інтен¬сивний розвиток капіталізму. На ос¬нові наукових відкриттів і винаходів відбувається швидкий прогрес у про-мисловості. Одночасно успішно роз¬вивається й біологічна наука, яка створює базу для медицини.
Здавалося б, є всі умови для швид¬кого розвитку теоретичної і прак-тичної хірургії. І все-таки цього не сталося. Існували три серйозні пе¬решкоди цьому. Це відсутність ме¬тодів боротьби з болем, невміння хі¬рургів запобігати рановій інфекції, спиняти кровотечу і поповнювати втрачену кров. Все це призвело до того, що наслідки хірургічних втру¬чань у першій половині XIX ст. були значно гіршими, ніж у другій поло¬вині XVin ст. Зумовлювалося це низ¬кою причин: лікарні були переповне¬ні, панувала неймовірна недбалість, а лікування більше шкодило, аніж до-помогало хворим. У хірургічних від¬діленнях лютували бешиха, септичне і гнильне зараження, у пологових бу¬динках помирали сотні жінок від піс¬ляпологової гарячки. У Відні в одній із клінік протягом певного періоду померли від зараження всі породіллі. Хірурги не мили рук перед опера¬ціями, акушери — перед прийманням пологів. Робили це тільки після них. Загальна післяопераційна смертність доходила до 80 %.
Ці жахливі наслідки оперативних втручань пояснюються передусім пов¬ним незнанням бактеріології і основ антисептики і асептики.
Перелом щодо цього настав лише після відкриття Луї Пастером і впро-вадження у 1867 p. англійським хі¬рургом Джозефом Лістером (мал. 2) обгрунтованої системи заходів, спря¬мованих на запобігання інфекційним ускладненням ран. Останньому і на¬лежить честь відкриття антисептики.
Наприкінці ХК ст. поряд із анти¬септикою Бергманом і Шіммельбу-шем у хірургічну практику було вве¬дено асептичний метод, спрямований на запобігання проникненню інфекції в рану.
Подальший розвиток хірургії по¬в'язаний із упровадженням у хірур-гічну практику інгаляційного наркозу.
У 1800р. англійський хімік Деві для знеболення різних маніпуляцій і опе¬рацій запропонував використовувати винайдений ним газ — закис азоту ("ве-селящий" газ). Але потрібно було лише 40 років, аби англійський зубний лікар Уельс почав застосовувати його під час екстракції зубів. Невдачі, які супро¬воджували ці маніпуляції, призвели до психічного розладу, і Уельс зрештою на¬клав на себе руки. Це сталося у 1848 p. Щасливішим виявився другий зубний лікар—американець Мортон. З його іменем зв'язано використання ефірно¬го наркозу.
16 жовтня 1846 p. Дж.Уоррен, про¬відний хірург Массачусетського універ¬ситету, першим у світі виконав опера¬цію з видалення пухлини на шиї під ефірним наркозом.
У 1847 p. англійським лікарем акуше¬ром-гінекологом Сімпсоном для знебо¬лення пологів було запропоновано ще один анестетичний засіб — хлороформ.
Наприкінці XVIII і на початку XIX ст. було усунено третю перешкоду на шляху розвитку хірургії. Хірурги навчилися бо¬ротися з крововтратою. Цьому сприяло відкриття таємниці крові. У 1909 p. ви¬явлено нову її властивість. Віденський бактеріолог К. Ландштейнер установив, що кров людей за своїми серологічними властивостями поділяється на три групи. Справу, почату Ландштейнером, завер¬шив чеський учений Ян Янський, який виділив IV групу крові.
Після введення в хірургічну практи¬ку асептики і антисептики, знеболен-ня та переливання крові хірургія почи¬нає розвиватися швидкими темпами.
Важливу рсвіьурозвиїкухірургіїу другій половині XIX ст. відіграв М. Пиро-гов (1810—1881; мал.З). Насамперед він відомий як видатний хірург^ засновник воєнно-польової хірургії. Його книга "Початки загальної воєнно-польової хірургії" і сьогодні вважається першо¬класною працею. У ній він наголошує на значенні сортування поранених, ви¬магає іммобілізації травмованих кін¬цівок, застосовує з цією метою гіпсові пов'язки, першим залучає до подання медичної допомоги у воєнний час жінок. Раніше за Луї Пастера він зробив припу¬щення про те, що гнійні ускладнення ран спричинюються живими збудника¬ми, яких він назвав "міазмами". У зв'яз¬ку з цим він створив у клініці спеціальні відділення для хворих, що заражені "госпітальними міазмами".
М. Пирогов започаткував пластику кісток, розробив методи перев'язування судин (його докторська дисертація при¬свячена перев'язуванню черевної аорти при аневризмі в пахвинній ділянці). Великий внесок зробив М. Пирогов у розвиток топографічної анатомії.
З часів М. Пирогова російська хі¬рургія стала на ноги і внесла багато но¬вого, повчального і оригінального в скарбницю світової хірургії.Після смерті М. Пирогова тіло його було забальзамовано, і воно зберігаєть¬ся зараз у спеціальному саркофазі в не¬величкій церковці в селі Вишня Він¬ницької області на території маєтку, де провів свої останні роки великий хірург. У будинку, де жив М. Пирогов, розта¬шований меморіальний музей.
Світова імперіалістична війна при¬звела до застою в розвитку мирної хірургії, підсиливши в той час зацікав¬леність воєнно-польовою. Але час ми-нав. Сьогодні операції на черепі, грудній клітці, легенях, серці є вели¬ким досягненням. Щороку тисячі лю¬дей рятують хірурги від неминучої смерті.
XX ст. дало світові великих учених. Імена Федорова, Оппеля, Спасоку-коцького, Бакулєва, Кера, Кйорте, Тренделенбурга, Лексера, Зауербруха, Більрота, Кохера, братів Мейо, Край-ля та багатьох інших учених пов'язані з великими досягненнями у різних ділян¬ках хірургії.
І хоча багато ще в питаннях і про¬блемах сучасної хірургії вимагає подаль¬шого удосконалення, всебічного ви¬вчення, вже зараз вона досягла такого розвитку, про який наші вчителі і по¬передники могли лише мріяти.
Чому завдячує хірургія останніх років свій бурхливий розвиток? Пе-редусім досягненням у галузі природо¬знавства і техніки. У своєму рухові впе¬ред вона широко використовує нові відкриття в галузях біології, анатомії, фізіології, фармакології, хімії, елект¬роніки та інших наук.
Винятковий вплив на розвиток хірургії має впровадження в хірургічну практику нових методів знеболення, які дають можливість проводити складні втручання з мінімальним ризиком, но¬вої медичної апаратури й інструментів. Сучасний досвідчений хірург це — лікар із широким світоглядом, який поєднує хірургічні знання зі знаннями фарма¬кології, фізіології, терапії, анатомії, біохімії та ін.