Особливості сприймання і розуміння людини людиною

Спілкування, взаємостосунки між людьми — це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність парт¬нерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. При нерозвиненості однієї з цих складових спіл¬кування може стати нерезультативним чи взагалі не відбутися.

Багато хто на рівні здорового глузду вважає, що початок спілкування — перший обмін словами. Але це не так. Спочат¬ку встановлюється своєрідний міст між людьми, що беруть участь у спілкуванні, причому саме на цій стадії складається ставлення до предмета спілкування, перше уявлення співроз¬мовників один про одного. Невербальні комуніканти дають початковий імпульс для прийняття чи неприйняття партнера, хоча він і не завжди відповідає дійсності.

Пізнання і взаємний вплив людей один на одного — обо¬в'язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, ви¬ховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпрету¬ють зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.

Отже, людина виступає щодо партнерів по спілкуванню не тільки як об'єкт і суб'єкт впливу, а й одночасно як суб'єкт піз¬нання. Основними процесами, завдяки яким людина сприй¬має та переробляє інформацію, що надходить від іншої лю¬дини, є сприймання, мислення та уявлення.

Дослідами встановлено, що цілісний образ людини вини¬кає поступово і пов'язано це з просторово-часовими умова¬ми, в яких відображається об'єкт. Наприклад, люди з нормаль¬ним зором в умовах доброї видимості виділяють людину з оточення на відстані двох кілометрів. На відстані одного кі¬лометра видно загальний контур, 700 м — сприймаються ру¬хи рук та ніг, 300 м — голова, овал обличчя, колір одягу, 60 м — розрізняються очі, ніс, пальці. В умовах поганої види¬мості показники сприймання людини на відстані гірші.

Колір елементів верхньої половини фігури визначається раніше, ніж нижньої. Велике значення має ракурс (збоку, звер¬ху), в якому сприймається людина. При сприйманні обличчя напрямок розглядання — зверху вниз, від волосся до губ, тоб¬то верх голови є точкою початку сприймання обличчя.

При описанні зовнішності людини елементи її розподіля¬ються нерівномірно. Так, якщо за 100 % прийняти загальну кількість елементів зовнішності, то відображення фізичних рис (зріст, статура, волосся тощо) становить 82 %, виразні рухи (мі¬міка, жестикуляція) — 14 %, оформлення зовнішності — 4 %.

Окрім власне психофізіологічних чинників, на сприйман¬ня та розуміння людини людиною впливають вікові, статеві, професійні та інші ознаки. Так, з віком при словесному від¬творенні зовнішності збільшується кількість елементів вираз¬них рухів, проте зменшується кількість елементів оформлен¬ня зовнішності. Найбільш точно оцінюється вік однолітків, гірше — молодших, найгірше — старших за віком. Педагоги в першу чергу описують одяг, потім мову, міміку, манеру по¬водитися; художники — відповідно обличчя, зріст, міміку. Чо¬ловіки та жінки приблизно однаково ідентифікують очі лю¬дини, але жінки точніше визначають пропорції обличчя, рот, ніс; чоловіки — брови, овал обличчя, вуха, підборіддя.

Певні закономірності виявляються при сприйманні та ро¬зумінні психічних станів, зокрема, емоційних. Так, найбільш точно ідентифікуються подив, відраза; гірше — горе, гнів, по¬зитивні емоції.

Але найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу. Виділяють такі механізми:

1. Фізіогномічна редукція — судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (ви¬разу обличчя, статури, ходи, постави тощо).

У кожній національній культурі існує безліч фізіогномічних уявлень та прикмет. Добре відомо, що означає, напри¬клад, тверде підборіддя, високе чоло, вузькі губи. Існує фіксо¬ваний набір прикмет і щодо інших частин обличчя (очей, брів, вух). Дослідами О. Бодальова встановлена наявність та-ких стереотипів сприймання: люди з квадратним підборіддям мають сильну волю, з високим чолом — розумні, з жорстким волоссям — непокірного характеру, повні люди — добродуш¬ні, люди низького зросту відзначаються властолюбством, енергією, бажанням командувати, гарні люди — нерозумні й самолюбиві, тонкі губи — ознака потайливості, постійно напіввідкритий рот — невеликого розуму.Наскільки такі уявлення справедливі? Відомо, що фізіогномісти часом дають дуже точну характеристику людині, яку во¬ни короткочасно спостерігають. Але є й інший погляд — не можна жорстко пов'язувати окрему деталь зовнішності з харак¬тером, це обов'язково призведе до помилки. Істина полягає в тому, що зовнішність, звичайно, відображає деякі внутрішні особливості, і у цьому немає нічого ненаукового чи ідеалістич¬ного (будова скелетно-м'язової системи визначає конституцію, яка, у свою чергу, впливає на манеру поведінки і характер). Відповідно, механізм фізіогномічної редукції може бути корис¬ним, якщо не вимагати від нього надто багато — абсолютної точності та надійності.

Звідки беруться фізіогномічні уявлення? Ми не набуваємо їх у процесі накопичення особистого досвіду (наприклад, не виміряємо висоту чола та не співставляємо її з інтелектом), а дістаємо вже готовими із соціального оточення. Це не на¬ше особисте надбання, а продукт колективної творчості. Під¬твердженням цього є той факт, що фізіогномічні уявлення в різних культурах значною мірою відрізняються. Наприклад, у в'єтнамській культурі великий рот корелює з високим інтелек¬том, причому це стосується лише чоловіків. Слід враховувати, що «ключі» однієї культури можуть бути непридатними для ін¬шої. Цим пояснюється недиференційованість сприймання й запам'ятовування людей іншої расової приналежності: зов-нішність їх здається нам дуже подібною, аж до ілюзії повної ідентичності.

Отже, придатний чи ні механізм фізіогномічної редукції для спілкування? Однозначної відповіді на це запитання не¬має. Він дуже простий і зручний, але призводить до непоро¬зуміння, якщо неправильно застосовується і не доповнюється іншими, більш складними та точними ознаками.

2. Соціальна категоризация та порівняння — це роз¬поділ людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом. Така процедура може бути досить простою (наприклад, «старий — молодий», «бідний — багатий») або ж складною (наприклад, «розумний — дурний», «порядний — непорядний»). Вона ду¬же важлива, бо людина з невизначеним соціальним статусом зазнає труднощів у спілкуванні, відчуває самотність; ідентифі¬куючи себе з певною соціальною групою, ми сприймаємо її права, обов'язки, привілеї. Виникає відчуття «Ми» (моя група) на відміну від «Вони» (їх група), причому в міжгруповому спілкуванні «Ми» частіше переоцінюються, а «Вони» — недо¬оцінюються.

Із зазначеного можна зробити важливий висновок: наше розуміння людей завжди певною мірою неточне та упередже¬не, бо якщо «Ми» не дає хоча б маленької переваги, то потер¬пає самооцінка. Ця тенденція виявляється як в оцінках, уяв¬леннях, судженнях, так і в зовнішній поведінці, причому вона посилюється в умовах змагання, особливо з невизначеними критеріями. При оцінці результатів більш упередженими ви¬являються ті, що програють чи мають нижчий статус. Отже, в умовах соціальної несправедливості різко зменшується віро¬гідність неупереджених оцінок, терпимості та взаєморозумін¬ня між людьми, що належать до різних груп, причому психо-логічно найбільше страждають ті, що не мають ніяких благ та привілеїв.

3. Стереотипізація — розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного пе¬ренесення на неї типових для даної групи характеристик. Термін запропонований американським журналістом О. Ліпманом для визначення штампів та кліше («фіксованих карти¬нок у голові») в людському спілкуванні.

Існує багато визначень стереотипів. Найбільш коротке з них — «усі вони такі». При цьому не має значення, хто це кон¬кретно та які вони насправді: усі професори неуважні, усі анг¬лійці — стримані, усі жінки — непостійні. Приклади можна продовжувати. Характерно, що при цьому всі знають — на¬справді це не так, об'єднувати всіх одним штампом — велике спрощення і огрубления дійсності. Але стереотипи все ж існу¬ють, бо вони виконують свою функцію — просто й швидко категоризувати індивіда.

Грубість, схематизм, ворожість по суті своїй не притаман¬ні стереотипізації, а виникають як наслідок соціальних умов. Стереотипи необхідні для психологічної регуляції міжособистісної взаємодії, без них людина «потонула» б у хаосі інформації, що надходить. Отже, необхідно боротися не з стерео¬типами як такими, а лише з найбільш хибними та небезпеч¬ними з них. Дестереотипізація потрібна у міжетнічних, міжнаціональних, а також міжгрупових стосунках, бо багато психологічних труднощів виникає саме в цих сферах і вони призводять до тяжких наслідків.

Усі вищезазначені механізми розуміння людини людиною діють в умовах міжгрупового спілкування. При міжособистіс-ному — взаєморозуміння реалізується за рахунок інших ме¬ханізмів, провідними серед яких є:

1. Атрибуція — розуміння іншої людини шляхом припи¬сування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власно¬го життєвого досвіду та здорового глузду. Як працює атрибу¬тивний механізм?

Звичайно ми маємо справу з трьома видами інформації:знання про людину, поведінку якої ми хочемо пояснити;

знання про ситуацію, в якій вона вчинила певну дію, вела се¬бе певним чином; наш власний досвід соціальної поведінки та соціальних контактів. Коли ми достатньо знаємо про су¬б'єкт і обставини, в яких він опинився, атрибуція («припису¬вання») зводиться до мінімуму, а наше пояснення його пове¬дінки буде більш точним. Коли ж ми мало або нічого не знає¬мо про людину та зовнішні обставини, то використовуємо власні, нехай і обмежені знання, досвід і таким чином, фан¬тазуючи, можемо пояснити що завгодно, і без ніяких трудно¬щів. Ми з легкістю пояснюємо собі та іншим, чому одні одру¬жуються, а інші — розлучаються, чому один вступає до інсти¬туту, а другий іде працювати, чому так, а не інакше поводяться американці, японці, навіть аборигени в басейні річки Амазон¬ки. Суб'єктивних труднощів це не викликає, але слід врахову¬вати, що чим менша доля об'єктивної інформації, тим суттє¬віші помилки. У історії є безліч прикладів, коли мандрівники у чужих краях отримували від своїх дій результат, протилеж¬ний очікуваному, користуючись атрибутивними механізмами. Головна їх функція — зняти чи зменшити невизначеність у спілкуванні, але не слід при цьому бути надто впевненим у безпомилковості своїх суджень.

2. Децентрація — це психологічна здатність відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» ін¬шої людини. Вона необхідна у тих випадках, коли об'єктив¬ної інформації достатньо і немає принципової необхідності апелювати до суб'єктивного досвіду. Децентрація і атрибуція певним чином протилежні за характером; у першому випад¬ку ми ніби відмовляємося від власної позиції, наближаємося до позиції партнера, дивимося на світ його очима, у друго¬му — навпаки.

Люди зі зниженою здатністю до децентрації називаються егоцентриками (від «Ego» — «Я»); увесь світ існує ніби тільки заради них, а вони знаходяться в його центрі. Чому це стає можливим? Причини тут можуть бути різними, але найімовір¬ніше — психологічними. Авторитарність виховання, офіційні стосунки між старшими та молодшими (у тому числі між батьками та дітьми), пригнічення нестандартних підходів і точок зору призводять до стандартизації особистості та не¬вміння розуміти іншу, не схожу на нас людину. Тільки моя думка і моя поведінка — справедлива, усі інші — хибні. Від егоцентриків страждають не тільки оточуючі, але й вони са¬мі, їх чекає самотність, нерозуміння.

3. Емпатія — розуміння іншої людини без слів, на чуттє¬вому рівні, завдяки проникненню в її внутрішній світ. Люди¬ну не можна повністю зрозуміти тільки на рівні раціонально¬го, бо й вона сама не завжди себе розуміє. Багато чого взагалі не можна пояснити словами, але ми несемо в собі безліч не-вербальної інформації, яка може бути більш промовиста й важлива, ніж словесна, але потребує високої емпатійності. Ви¬сока емпатійність — перевага сучасної людини, вона немов¬би додатковий зір та слух; низька — бездушність, байдужість, холодність. Така людина не може відгукнутися на почуття іншої, порадіти з чужої радості чи опечалитися чужим смут¬ком. Вона припускається помилок у стосунках з людьми, бо цілковито довіряється тільки собі, а цього недостатньо. Вихо¬дячи тільки з власних, актуальних для себе станів, вона не бе¬ре до уваги спонукання та емоційні стани партнера.

Чому сучасним людям бракує емпатійності? Відповідь при¬близно така ж, як у попередньому випадку. Теперішнє сус¬пільство більшою мірою сприяє формуванню раціонального, розсудливого, придушуючи все безпосереднє, емоційне. Це починається майже з перших днів життя: у сім'ї діти недоот-римують материнського тепла й ніжності, у школі всі прояви емоційності та оригінальності вважаються недоцільними. Для суспільства в цілому характерно пригнічення спонтанного, ім¬пульсивного, щирого; у повазі люди, які керуються у своїй по¬ведінці рефлексією (розумом, словом, логічними зв'язками).

4. Особистісна ідентифікація — розуміння іншої люди¬ни шляхом ототожнення себе з нею. Механізм цей починає працювати досить рано, і перший об'єкт, з яким ідентифікує себе дитина, — батьки. Особистісна ідентифікація дуже важ¬лива для нормального психічного розвитку людини на всіх вікових етапах, але особливо — у підлітковому та юнацькому віці (з однолітками, літературними героями тощо). Її пригні¬чення (приміром, «не бери прикладу з поганого героя») нега¬тивно відбивається на психічному розвитку. Можливість іден¬тифікації немовби відкриває двері у світ людей і емоційних людських контактів, інакше ми лишаємося «по той бік две¬рей» — зі своєю самітністю та егоцентризмом.Отже, існує два типи сприймання та розуміння людини людиною: міжгрупові і міжособистісні. Вони можуть допов¬нювати і взаємозаміняти один одного, але між ними є і прин¬ципова різниця. Міжособистісні механізми більш тонкі, гнуч¬кі, індивідуальні, в еволюційному смислі це більш пізні утво¬рення. Свобода в «користуванні» ними досягається шляхом кропіткої внутрішньої роботи, часом — болісних пошуків. Міжгрупові механізми консервативні та стійкі, вони співвід¬носяться з етнічними цінностями суспільства, визначаються соціальним та культурним контекстом, їх освоєння — процес пасивний, автоматичний.

Вивчаючи процеси соціального сприймання, психологи дійшли висновку, що на нього впливають, окрім вищезазначе¬них, інші чинники психологічної природи. Дамо їх коротку характеристику.

«Ефект ореолу» — вплив загального враження про люди¬ну на сприйняття і оцінку окремих властивостей її особис¬тості. Якщо загальне враження про людину сприятливе, то її позитивні якості переоцінюються, а негативні — не поміча¬ються або ж виправдовуються. І навпаки, якщо загальне вра¬ження про людину негативне, то навіть позитивні вчинки трактуються упереджено.

«Ефект первісності» (послідовності) — при оцінці не¬знайомця домінує перше враження, усі інші отримані відо¬мості накладаються на цю інформацію.

«Ефект поблажливості» — надлишок позитивного став¬лення при сприйманні іншої людини; спостерігається у тих випадках, коли суб'єкт дістає значну емоційну підтримку з бо¬ку оточуючих (наприклад, захоплення «зіркою» естради).

«Бар'єри темпераменту та характеру» — виникають при взаємодії індивідів з різними типами нервової системи чи різними характерами. Наприклад, людина з високою реак¬тивністю починає діалог без думки про можливу сварку, але раптом, у відповідь на досить нейтральні слова, бурхливо обу¬рюється і припиняє розмову; її партнер не розуміє такої реак-ції, ображається і в подальшому буде уникати контактів. Такі ж наслідки можливі при неврахуванні особливостей характеру.

«Бар'єр поганого настрою» — виявляється у небажанні індивіда спілкуватися або ж в індукції свого настрою на ото¬чуючих. Не випадково вважається, що вихована людина не по¬винна показувати стороннім свої негативні переживання. Це не тільки знижує працездатність, а й відштовхує людей, фор¬мує про такого співрозмовника стійке негативне враження.

«Бар'єр негативних емоцій» — породжується пережи¬ваннями гніву, страху, презирства, відрази тощо; це завжди ре¬зультат нереалізованих актуальних потреб, який заважає пра¬вильно сприймати та оцінювати ситуацію та її учасників.

Значний вплив на сприймання іншої людини чинить са¬мооцінка сприймаючого суб'єкта. Кожна людина співвідно¬сить інформацію про іншого з уявленнями про саму себе, причому підсвідоме прагне зберегти існуючу думку про себе. Якщо ж ця думка може бути спростована, виникає стан три-вожності і сприймання змінюється таким чином, щоб загроз¬ливі сигнали не надходили. Такі підсвідомі процеси дістали назву «перцептивного захисту». Якщо, наприклад, ставлення до людини у групі не відповідає її завищеній самооцінці, во¬на починає неадекватно сприймати оточуючих, а справедли¬ву критику вважає наклепом.

Таким чином, можна зробити висновок, що сприймання й розуміння іншої людини — дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості су¬б'єкта сприймання. При цьому потрібно пам'ятати, що, незва¬жаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізич¬ного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, — це зав¬жди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації. Він має велике значення для працівника правоохоронних орга¬нів, оскільки його професійна діяльність завжди спрямована на пізнання соціальних явищ, яке здійснюється у процесі і за допомогою спілкування.

Література

1. Бодалев А. А Восприятие и понимание человека человеком. — М, 1982.

2. Брикман Р, Кершнер Р. Гений общения: пособие по психологиче¬ской самозащите. — С.-Пб., 1997.

3. Дерябо С. Гроссмейстер общения. — М., 1997.

4. Зарайский Д. А Управлять чужим поведением. — Дубна, 1997.

5. Кабрин В. И. Транскоммуникация и личностное развитие. — Томск, 1992.

6. Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движе¬ние. — М.,1996.

7. Хохелъ С. Целостное восприятие личности и методы определения ее типа. — К., 1992.

8. Экман П. Психология лжи. — К., 1999.