Аналіз стану здоров’я дітей та жінок в Україні

Якщо йдеться про здоров’я дітей та жінок репродуктивного віку, то проблематично розпочати аналіз із якоїсь певної вікової категорії. Доведено, що хвора жінка репродуктивного віку не може народити абсолютно здорову дитину, а хвора новонароджена дівчинка у майбутньому з великою ймовірністю буде мати проблеми з репродуктивним здоров’ям.

Однак за даними вітчизняних і зарубіжних авторів, найбільш вразливим щодо захворюваності є підлітковий вік. Аналіз стану соматичного здоров’я підлітків свідчить про його негативні тенденції. За останні роки (1991–2000) загальна захворюваність дівчат віком 15–17 років зросла в 1,7 раза, у тому числі на окремі нозології: хвороби сечостатевої системи — у 4,6; розлади менструальної функції — у 4,5; запальні захворювання придатків матки — у 4,6 раза [3].

Експерти ВООЗ наголошують, що більшість хвороб у цей період може спричинити порушення репродуктивного здоров’я у майбутньому.

Низький рівень соматичного здоров’я жінок у період до настання вагітності має наслідки під час вагітності та пологів. Нині у кожної третьої вагітної спостерігаються прояви анемії, у кожної шостої — хвороби сечостатевої системи, у кожної п’ятнадцятої — хвороби системи кровообігу [1, 3].Такий стан соматичного здоров’я вагітних призводить до зростання ускладнень пологів, загрози материнських і плодово-малюкових втрат. Ці втрати, особливо плодово-малюкові, значною мірою зумовлені також високим відсотком (5–8 %) передчасних пологів.

Аналізуючи статистичні дані стосовно перинатальних втрат та смертності дітей першого року життя слід зазначити, що рівні та структура перинатальної, неонатальної та малюкової смертності протягом 1991–2004 рр. мали різні величини. Так, найвищий показник малюкової смертності мав місце у 1995 р. — 14,7 на 1000 народжених живими.

Перинатальна смертність протягом 1995–1997 рр. сягала 12 на 1000 народжених живими і мертвими. Рівень неонатальної та ранньої неонатальної смертності був найвищим у 1997 р. — 7,7 і 5,6 на 1000 народжених живими відповідно.

Високим був також показник материнської смертності — на початку 90-х рр. він становив 39,7–32,4 випадки на 100 тисяч народжених живими.

Вивчаючи структуру малюкової та материнської смертності за статистичними даними та даними спеціальних реєстрів, ми дійшли висновку, що за останні 25–30 років вона суттєво змінилася. Якщо чверть століття тому малюки першого року життя помирали головним чином від хвороб органів дихання та інфекційних захворювань, то на початку ХХІ ст. переважають малюкові втрати від станів, що виникли в перинатальний період та внаслідок вроджених вад.

За результатами вивчення вікової структури померлих на першому році життя встановлено, що 50–60 % із них гине протягом першого місяця життя, у так званий неонатальний період. У ранній неонатальний період (0–6 днів) новонароджені гинуть у 60–70 % випадків від асфіксії та інших гіпоксичних станів. Ця сама причина зумовлює високі показники мертвонароджуваності.

Змінилася також структура материнської смертності. Якщо в першій половині 90-х рр. під час вагітності, пологів та в післяпологовий період жінки помирали від ускладнень соматичних захворювань, так званої екстрагенітальної патології (ЕГП) (33,8 %), абортів (19,2 %), кровотеч (16,4 %) та гестозів (9,4 %), то в останні роки рівень втрати жінок внаслідок абортів та кровотеч суттєво знизився. Спостерігається також певне зменшення материнської смертності, пов’язаної з ЕГП.

Наукові дослідження та практичні напрацювання свідчать, що питання збереження репродуктивного здоров’я, зменшення материнських та плодово-малюкових втрат, а тим більше демографічна ситуація виходять далеко за межі медичної галузі і вже давно стали загальнодержавною, міжсекторальною проблемою. Тому з метою їх вирішення було прийнято цілий ряд законодавчих актів, державних, національних, галузевих та регіональних програм [1]: Національна програма “Планування сім’ї” (1995), Національна програма “Діти України” (1996), Цільова комплексна програма генетичного моніторингу (1999), “Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми “Діти України” на період до 2005 року (2001), Національна програма “Репродуктивне здоров’я 2001–2005” тощо.

Ще однією з особливостей стану здоров’я дітей та жінок репродуктивного віку є те, що його незадовільний рівень нашаровується на вкрай несприятливу демографічну ситуацію, яку деякі демографи вважають кризовою [2]. І це підтверджується тим, що сучасний історичний період розвитку України характеризується низьким рівнем народжуваності.

Незважаючи на певне підвищення народжуваності у 2002–2004 рр., темпи відтворення населення залишаються критичними. Сумарний коефіцієнт народжуваності становить 1,2, тоді як навіть для простого відтворення населення необхідно, аби він був не меншим 2,4 дитини на 1 жінку. На Європейському континенті нижчий, ніж в Україні, коефіцієнт сумарної народжуваності реєструється в Чехії та Болгарії.Якщо внесок молодих матерів (до 25 років) у величину сумарної народжуваності у більшості країн Європи знижується, то в Україні цей показник становить 55 % і є одним із найвищих у Європі.

Внаслідок несприятливих змін у процесах народжуваності на мікрорівні не задовольняється потреба в дітях, а на макрорівні — відбувається деформація вікового складу населення, зменшення його демографічного і трудового потенціалу. Кризовий стан дітородної активності населення буде даватися взнаки протягом життя багатьох поколінь не лише на рівні сім’ї, а й усього суспільства, маючи наслідком хвилеподібну майбутню динаміку чисельності населення і його вікових контингентів, що може перетворитися на відчутну перешкоду для сталого розвитку країни.

Тому було прийнято ряд державних документів щодо “стимулювання” народжуваності. Зокрема, це Указ Президента України від 03.01.2002 р. № 5/2002 “Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні”, постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 161-р “Про затвердження Концепції безпечного материнства” та ін.

Відповідні заходи були розроблені та реалізуються також на галузевому рівні. За роки незалежності України були створені та удосконалені такі служби, як планування сім’ї, дитяча та підліткова гінекологія, медико-генетична та дитяча неврологія, неонатологія.

Активно запроваджуються нові медичні та організаційні технології: спільне перебування матері та новонародженої дитини; нові принципи грудного вигодовування; сімейні пологові зали; неонатальні та перинатальні центри; неонатальні тренінгові центри тощо.

Такий комплексний міжсекторальний підхід і впровадження нових медичних та організаційних технологій дали змогу поліпшити рівень здоров’я дітей та жінок і в кінцевому результаті — зменшити плодово-малюкові втрати та знизити материнську смертність.

Проте досягнуті показники залишаються все ж гіршими, ніж в інших країнах Європи [4]. Тому для подальшого покращення стану здоров’я дітей та жінок репродуктивного віку необхідні значні інвестиції, раціональне використання наявних ресурсів та приведення якості надання медичної допомоги у відповідність до стандартів ВООЗ, а головне — потрібно сформувати у населення розуміння необхідності збереження власного здоров’я.

Література

[1] Гойда Н. Г., Жилка Н. Я. Репродуктивне здоров’я (ситуаційний аналіз)// Мед.-соц. проблеми сім’ї. – 2003. – № 2 (8). – С. 3–14.

[2] Демографічна криза в Україні: проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії /За ред. В. Стешенко. – К., 2001.

[3] Моисеенко Р. О. Охрана здоровья матерей и детей в Украине: проблемы и перспективы// Здоровье женщины. – № 3 (15). – С. 8–16.

[4] “Положение детей мира к 2003 году” – доклад UNICEF.