Історія розвитку сестринської справи в Україні
Тема:
Історія розвитку сестринської справи в Україні. Організація шпиталів у Запорізькій Січі. Догляд за хворими, пораненими в монастирях. Андрій Крупинський засновник медичної освіти в Україні. Положення про медичну освіту. Система підготовки медичних сестер в Україні сьогодні, спеціалізація.
План
1.Історія розвитку с/с в Україні.
а) організація шпиталів у Запорізькій Січі.
б) догляд за хворими, пораненими в монастирях.
2.Андрій Крупинський.
3.Положення про медичну освіту.
4.Система підготовки м/с в Україні сьогодні, спеціалізація.
Історія розвитку сестринської справи в Україні
За багато віків до утворення Київської Русі цікаві пам'ят¬ки культури, в тому числі й медицини, залишили по собі скіфи, що населяли Крим, південні землі між Дніпром і Дунаєм і мали торгові і культурні зв'язки з греками (про них згадують Геро¬дот і Гіппократ). Скіфам були відомі цілющі властивості багатьох рослин, вони володіли деякими прийомами лікування різних хвороб, могли робити навіть трепанації. Під час розкопок Чортомлинського кургану, недалеко від Керчі, знайдено золоті і срібні вази із зображенням скіфів, які надають медичну допо¬могу (перев'язування нижньої кінцівки, виривання зуба). Деякі скіфи були обізнані з медициною античних греків, мали ме¬дичну практику в Афінах.
У IX ст. формується східнослов'янська держава Київська Русь з центром у Києві. За князювання Володимира Святославовича, а потім його сина Ярослава Мудрого. Київська Русь підноситься до рівня передових держав тогочасної Європи.
Виникнення сестринської справи в Україні, як і у всій Європі, нерозривно пов'язане з прийняттям та становленням християнства, створенням монастирів, при яких були лікарні, подорожні доми, які поєднували функції готелю, лікарні та амбулаторії для мандрівників, що направлялися до святих місць а Потребували медичної допомоги.
Одна з перших згадок про створення стаціонарної ліку¬вальної установи у Київській Русі відноситься до X століття, коли княгиня Ольга організувала лікарню , де догляд за хво¬рими був доручений жінкам. Літописець Нестор у своєму зна¬менитому "Житии Феодосия Печерского" згадує про створен¬ня монастирської лікарні в Києві на рубежі третьої та четвер¬тої чверті XI століття. Згодом подібні лікарні були створені в Переяславі, Вишгороді та Чернігові.
Видатним медиком, першою в світі жінкою, яка просла¬вилася своїми медичними знаннями була внучка Володимира Мономаха, дочка Мстислава -Євпраксія Мстиславівна. Вона видала грецькою мовою трактати "Аліма" та "Мазі", де було зібрано і систематизовано знання з тогочасної медицини, і, крім опису хвороб та засобів їх лікування, дано поради щодо гігієни, зокрема, гігієни жінки та дитини.
Медична допомога у козацькому війську
Історія України XVI—XVII ст. характери¬зується запеклою боротьбою українського на¬роду за свою національну самобутність, велику і почесну роль у якій відіграли українські козаки. Медичну допомогу пораненим і хворим воїнам-козакам подавали здебільшого народні ціли¬телі. Та й самі козаки володіли певними прийо¬мами само- і взаємодопомоги: вміли пускати кров, виривати зуби, накладати лещата при пе¬реломах тощо.
Однак було б невірно думати, що в козаць¬кому війську не подавалася ніяка кваліфікована медична допомога. У війську Б.Хмельницького, наприклад, майже в кожній сотні були цируль¬ники, при полках — лікарі. З історичних дже¬рел відомі імена лікарів Лук'яна Салтицького, Мартина Родомського, Івана Гладкого, Матвія Таборовського та ін.
У XVI ст. для поранених козаків створюють¬ся шпиталі в монастирях, найбільші з них — у Трахтемирівському та Межигірському. Лікува¬ли в них обізнані в медицині ченці.
З козацького скарбу вносилися вклади на лікування у шпиталях поранених. Б.Хмельниць¬кий навіть подарував Межигірському монасти¬рю містечко Вишгород на знак вдячності за по¬дання допомоги пораненим воякам його війська.
Велику підтримку мали шпиталі з боку ук¬раїнських православних братств, які почали ство¬рюватися з середини XV ст. У 1591 р. Львівське братство заклало великий шпиталь у Львові. У 1629 р. було відкрито шпиталь у Києві. В XVII ст. при багатьох українських військових полках були свої шпиталі.
Варто згадати і про своєрідну діяльність цехів цирульників, які почали з'являтися у XV ст. Такі
цехи були у Львові, Києві, Луцьку, Кам'янці-Подільському та інших містах України. Крім го¬ління, тут навчали подавати медичну допомогу, особливо при травмах, пораненнях, переломах кісток, кровотечах. Без перебільшення можна сказати, що цирульники, попри критичного став¬лення до них з боку дипломованих лікарів, відіграли неабияку роль у поданні хірургічної допомоги, особливо пораненим у війнах.
У XVIII ст. після створення медико-хірургічних шкіл при великих шпиталях, а також відкриття медико-хірургічних академій в С.-Пе¬тербурзі і Москві медична допомога у військах в організаційному і професійному плані набула нового значення і була піднесена на значно ви¬щий якісний рівень.Імператриця Австрії Марія Терезія з метою поліпшення медичної опіки над населенням, розвитку медичної освіти і науки у королівстві Галичина та Лодомирія декретом від 22 грудня 1772 року призначила доктора медицини Андрея Крупинського крайовим протомедиком Галичини. Йому було до¬ручено створити на західноукраїнських землях систему медичної служби і медичної освіти.
У своїх меморіалах від 30 травня та 30 серпня 1773 року Андрей Крупинський з болем і гіркотою констатував, що че¬рез відсутність дипломованих акушерок під час пологів часто помирають матері зі своїми немовлятами. Тому першочерговим завданням він вважав відкриття у королівстві медичних на¬вчальних закладів. На його клопотання губернатор граф Ан¬тоні Перген 20 березня 1773 року видав розпорядження, згідно з яким у Львові почалось читання лекцій з усіх галузей медичної науки для осіб, що займалися лікарською, акушерською та аптекарською практикою, але не мали дипломів.
Урочисте відкриття Львівського акушерського колегіуму Одбулося 1 жовтня 1773 року. Цей день ознаменував зарод¬ження середньої медичної освіти на західноукраїнських зем¬лях. Навчання в колегіумі було безкоштовним. Більш того, слу¬хачі перебували на повному утриманні землевласників, які ске¬рували їх на навчання. З губернаторського фонду вони одержували по одному гульдену на тиждень. Слухачами коле¬гіуму могли стати фізично здорові, морально стійкі особи обох статей віком від 21 до 30 років. Звичайно, підбирали інтелекту¬ально розвинених, які відзначалися милосердям та любов'ю до акушерської справи.
За статутом навчання в колегіумі тривало один - три роки. При колегіумі діяли курси прискореної підготовки акушерок. Це сприяло значному поліпшенню акушерської допомоги в королівстві.
При такій системі освіти відчувалась гостра нестача се¬реднього медичного персоналу. Не дивлячись на це, багато з них не мало роботи, або займалось приватною практикою. На цей час дрібні лікувальні установи взагалі працювали без се¬реднього медичного персоналу, а у великих - на одного ліка¬ря припадав лише один середній медичний працівник. У зв'яз¬ку з цим їхні умови праці були вкрай важкими, а платня мізер¬ною. В клініках єдиного в Західній Україні медичного факультету Львівського університету медичними сестрами пра¬цювали переважно монашки, які недостатньо володіли навіть найелементарнішими навичками догляду за хворими.
Приблизно на цей період припадає відкриття перших на¬вчальних закладів для підготовки медичних сестер у Західній Україні. Перша школа медичних сестер була створена лише у 1895 році при загальній лікарні у Львові. Вона була організована і фінансувалась крайовим відділом здоров'я спільно з товариством Червоного Хреста. Навчання в школі в різні періоди часу тривало від 2 до 6-7 місяців.
При одержанні диплома випускниці медсестринської шко¬ли давали урочисту обіцянку такого змісту: "Клянуся і обіцяю вірно служити ідеям Червоного Хреста, дотримуватися вимог професійної етики, виконувати свої обов'язки добросовісно, не ухилятись від догляду за різного роду хворими і сприяти по¬ширенню принципів охорони здоров'я населення і особистої гігієни народу на території моєї діяльності".
Друга школа для підготовки медичних сестер була відкрита у Львові в грудні 1937 року і носила назву "Приватна школа догляду за хворими". Школа була власністю Товариства імені Христової дитини і готувала медичних сестер для дитячих установ. Навчання було платним. Сюди приймали жінок у віці 18-25 років. Підготовка тривала 2,5 роки. Зі школи виходили грамотні, за тогочасними мірками, медичні сестри по догляду за грудними та хворими дітьми. Після закінчення навчання вони йшли працювати в дитячі лікарні, а частково - в дитячі консультації і багаті сім'ї, щоб доглядати за новонародженими та, хворими дітьми.
Паралельно з реорганізаціями в практичній охороні здо¬ров'я проводились відповідні зміни в системі медичної освіти. Львівська фельдшерсько-акушерська школа, яка була створе¬на в грудні 1939 року на базі Львівської державної акушерсь¬кої школи, в січні 1940 року розпочала підготовку медичних працівників за трьома спеціальностями: фельдшер, акушерка (три роки) та медсестра (два роки). Усього в школі навчалося 109 чоловік. У червні 1941 року відбувся перший випуск аку¬шерської групи.
Після Кримської війни з новою активністю звертається увага на підготовку медичних кадрів середньої ланки. Із середини XIX століття почали діяти фельдшерські школи в Києві та Харкові. У 1870 році в Києві відкрито військову фельдшерську школу, а в 1877 році - курси медичних сестер. Але забезпеченість медичною допомогою населення залишалась на низько¬му рівні.Українська дер¬жава відчула потребу опрацювання законодавчої бази та пере¬будови в галузі освіти. Згідно з розробленою 1992 року Дер¬жавною національною програмою "Українська освіта в XXI столітті" взято курс на створення власної системи національ¬ної освіти. У цьому ж році Верховна Рада схвалила "Закон про освіту", яким передбачено запровадження в Україні неперер¬вної ступеневої вищої освіти чотирьох рівнів. Відповідно до нього спростовано термін "середня спеціальна освіта" та замі¬нено терміном "вища освіта першого рівня". Навчальні закла¬ди, які надають такий рівень освіти, називаються закладами освіти І рівня акредитації. З'являються вищі навчальні заклади нового типу - коледжі, які належать до закладів освіти II рівня акредитації. У цих освітніх закладах студентам надаєть¬ся базова вища освіта та після закінчення - ступінь бакалавра. У закладах III-IV рівнів акредитації надається повна вища ос¬віта на рівні спеціаліста та магістра.
З 1995-1996 років почали відкриватися факультети сест¬ринської справи в медичних університетах та академіях Ук¬раїни.
Використана література:
1.Н.В.Пасєчко. Основи сестринської справи.
2.О.Грандо Визначні імена в історії української медицини.