Грибкові захворювання шкіри
Грибкові захворювання належать до групи інфекційних. По¬ширені вони на всіх континентах. Збудники грибкових захворю¬вань — патогенні грибки різних видів. Джерелом захворювань є хвора людина чи хвора тварина, зараження може відбуватися при безпосередньому контакті, а також через предмети особистого ко¬ристування.
До ураження патогенними грибками особливо схильні люди у яких діагностується:
— порушення імунної системи організму (імунодефіцитний стан);
— порушення вуглеводного обміну (цукровий діабет);
— захворювання залоз внутрішньої секреції;
— порушення цілісності шкірного покриву;
— мацерація шкіри в результаті підвищеної вологості;
— прийом антибіотиків широкого спектра дії;
— недотримання правил особистої гігієни.
Грибки можуть уражувати всі шари шкіри, а також її придат¬ки: волосся і нігті. Залежно від цього розрізняють шість видів грибкових захворювань.
Класифікація грибкових захворювань
І. Кератомікози:
— різнобарвний лишай (висівкоподібний).
ІІ. Дерматомікози:
— пахова епідермофітія;
— епідермофітія стоп;
— мікроспорія гладенької шкіри;
— руброфітія гладенької шкіри.
ІІІ. Трихомікози:
— мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай);
— трихофітія волосистої частини голови.
IV. Оніхомікози.
V. Кандидомікози.
VI. Ураження, викликані плісеневими грибками.
Пахова епідермофітія описана в 1860 р. Збудник — Epider-mophytum floccosum. Частіше хворіють чоловіки і люди з надлиш¬ковою масою тіла.
Типова локалізація — шкіра пахових і міжсідничної складок, під молочними залозами, рідше — пахвові ямки.
Вогнища ураження являють собою чітко обмежені яскраво-ро¬жеві запальні плями округлої форми, межі плям — у вигляді ва¬лика яскравішого кольору. У центрі плям шкіра лущиться. Суб'єктивно — сверблячка у вогнищах ураження.
Епідермофітія стоп уперше описана в 1890 р. Збудниками є грибки родів Epidermophyton, Trichophyton. Захворювання має хро¬нічний перебіг.
Уражується шкіра склепіння стоп, міжпальцьових складок, можуть уражатися нігтьові пластинки.
Епідермофітія стоп може проявлятися у вигляді лущення, попрілостей і тріщин шкіри міжпальцьових проміжків, висипан¬ня пухирців з товстим роговим покриттям. Вміст пухирців — про¬зора рідина. При приєднанні вторинної інфекції вміст стає гній¬ним. Прориваючись, пухирці утворюють ерозії, оточені валиком з відшарованого епідермісу.
Суб'єктивно — сверблячка, нестерпна у вогнищах ураження.
Мікроспорія гладенької шкіри.
Збудник — Microsporum canis. Основне джерело зараження — хворі на мікро¬спорію кошенята, рідше дорослі кішки і собаки. У 85% випадків людина заража¬ється при безпосередньому контакті з хворою твариною, і значно рідше (5-8% випадків) зараження відбувається при контакті з людиною.
Клінічна картина: на гладенькій шкірі різних ділянок тіла з'являються поодино¬кі чи множинні рожеві плями, що лущать¬ся, оточені валиками застійно-червоного кольору. На поверхні валика з'являються дрібні пухирці і лусочки. Од¬на пляма може розмішуватися в іншій (концентричні кола). У 85-90% випадків у клієнта уражується пушкове волосся. Суб'єктивно — можна спостерігати незначну сверблячку на місцях висипань.
Руброфітія гладенької шкіри. Клінічні зміни з'являються у складках шкіри і можуть поширюватися на прилеглі ділянки шкі¬ри. Вони різноманітні, можуть являти собою рожеві плями з дріб¬ними вузликами і кірочками на поверхні, відмітна риса — фестон¬часті обриси.
Суб'єктивно — болісна сверблячка на місці ураження.
Мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай)
вперше описана в 1843 р. Збудник — Microsporum ferrugineum.
Джерело захворювання — хвора на мікроспорію людина. Зара¬ження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через його предмети особистої гігієни.
Клінічна картина: на волосистій частині голови виникають вогнища облисіння округлої форми, що можуть бути поодино¬кими, множинними, можуть зливатися. Волосини у вогнищах обламуються на висоті 6-8 мм над поверхнею шкіри. Шкіра рожевого кольору лущиться, з'являються пухирці і кірочки. За¬хворювання може супроводжуватися легкою сверблячкою.
Трихофітія волосистої частини голови. Джерело зараження — хвора на трихофітію людина. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через предмети осо¬бистої гігієни. Захворювання частіше спостерігається в дітей шкільного віку.
Вогнища мають нечіткі, розпливчас¬ті межі, слабко виражене запалення на поверхні і лущення у вигляді срібляс¬тих лусочок. Волосся у вогнищах ура¬ження частково обламане на висоті 1-2 мм над поверхнею шкіри. Може бу¬ти легка сверблячка.Оніхомікози. Причиною ураження нігтів можуть бути грибки різних видів. Залежно від цього можуть уражуватись або одиничні нігтьові пластинки (Еру-dermophyton), або всі пластинки на кистях і стопах (Trichophyton rubrum). Процес може починатися з вільного краю (Trichophyton rubrurri) чи з боку нігтьового валика (Candida albicans, плісеневі грибки); нігтьова пластинка різко потовщується, кришиться з краю (Trichophyton rubrum).
При будь-якій зміні нігтьо¬вих пластинок у пацієнта кос¬метик повинен направити його до дерматолога.
Кандидомікози — грибкові захворювання, спричинені гриб¬ками роду Candida. Грибки цьо¬го роду відносять до умовно па¬тогенних організмів. Джерелом інфікування може бути хвора на кандидоз людина.
Клінічні прояви кандидозу різноманітні і залежать від місця прояву. На слизових оболонках — це поверхневі ерозії яскраво-рожевого кольору, покриті нальотом, який нагадує молоко, що скипілося (пліснявка). Шкіра уражується найчастіше навколо природних отворів і в складках, де спостерігається мацерація й відшарування епідермісу у вигляді валика. Ураження шкіри і сли¬зових оболонок супроводжується відчуттям сильного печіння і свербежу. При ураженні нігтя нігтьова пластинка стає коричню¬ватою, горбкуватою, стоншується, може відшаровуватися з віль¬ного краю. Характерним є ураження навколонігтьового валика: він набряклий, набуває застійно-червоного кольору. При натис¬ненні на запалений валик, виділяється крапелька гною.
Ураження, викликані плісеневими грибками вперше описані в 1889 р. Захворювання розвивається на тлі зниження резистентності організму і може проявлятися змінами, схожими на дерматит, екзему, хронічні ви¬разкові ураження.
Діагноз будь-якого грибкового захворювання має бути під¬тверджений лабораторними дослідженнями.
Лікар-дерматолог встановлює остаточний діагноз і призначає відповідне лікування. Косметик повинен мати загальне уявлення про клінічні прояви грибкових захворювань для того, щоб вчас¬но направити клієнта до фахівця, не заразитися самому і не по¬ставити під загрозу зараження інших відвідувачів косметичного салону.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. - М.: Медицина, 1980. - 288 с.
2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законо¬давчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.
3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри лю¬дини. — К.: Здоров'я, 1965. — 304 с.
4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина, 1974. — 224 с.
5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.: Косметика й медицина, 2003. — 224 с.
6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. - 176 с.
7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.
8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. - 416 с.
9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.
10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А. Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.
11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология: Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.
12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Космето¬логия: Теория й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.
13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.
14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd At¬las. - Urban&Shwarzenberg, 1992. - 384 s.