Гострі шлунково-кишкові захворювання молодняку раннього віку та їх профілактика

Сучасні досягнення мікробіології, епізоотології, імунології і паразитології свідчать про те, що незаразні хвороби і диспепс токсичної форми можуть спричинити ендогенний дисбактеріоз та інфекційні хвороби: ешеріхіоз, сальмонельоз, анаеробну ентеротоксемію, стрептококоз, кандидамікоз, розвиток рота -, корона — і парвовірусної інфекції з ознаками діареї.

Ендогенний дисбактеріоз характеризується зміною співвідношення між окремими групами мікроорганізмів: замість корисних молочнокислих, грампозитивних бактерій (лактобактерії, ацидофільні, ентерококи, біфідобактерії та ін.) збільшується кількість гнильних бактерій — грамнегативних ешеріхій, вульгарного протею, анаеробів, синьогнійної палички, дріжджоподібних та інших представників умовно-патогенної мікрофлори. При дисбактеріозі насамперед зменшується кількість лактобактерій, біфідобактерій та аеробних спороутворюючих бактерій, які характеризуються високою антагоністичною активністю щодо патогенної і гнильної мікрофлори, здатністю створювати у кишечнику кисле середовище, накопичувати ферменти, синтезувати амінокислоти, вітаміни та інші корисні для організму біологічно активні речовини. На місці локалізації корисної мікрофлори в тонкому і в товстому кишечнику заселяються нерідко умовно-патогенними чи патогенними мікроорганізмами. Останні вступають у нові незвичні асоціації, особливо часто з рота-, корона- і парвовірусами та найпростішими — криптоспоридіями.

Зазначені інфекційні хвороби відзначаються певною стаціонарністю, перебігом у формі ензоотії, в результаті пасажування через сприйнятливий організм тварин, вірулентність умовно-патогенних мікроорганізмів зростає.

Ешеріхіоз (колібактеріоз, білий пронос) — найрозповсюдженіша інфекційна хвороба молодняку раннього віку, переважно молозивного періоду, перебіг якої супроводжується профузний проносом, важкою інтоксикацією та зневодненням організму. На сьогодні відомо більше 250 сероваріантів ешеріхій, проте патогенними є ентеротоксигенні ешеріхії із специфічними адгезивними антигенами К99, К88, 987Р, F41, Att 25 та ін. (Головко А.М., 1996). Патогенну дію на організм справляють термолабільні і термостабільні токсини, некротоксин, гемолізин, фібринолізин.

Термолабільний ентеротоксин зв’язується з гангліозидами GM1, розташованими на внутрішньому боці плазматичної мембрани еритроцита, що призводить до гіперсекреції клітинами крипт кишечника ізотонічної рідини з високим вмістом у ній іонів натрію, бікарбонату і хлору та пригніченням їх реабсорбції в кишечнику. Це спричиняє діарею, порушення водно-сольового і кислотно-лужного балансу. Зв’язавшись через рецептор з ентероцитами, термостабільний ентеротоксин активує гунілатциклазу, що обумовлює надмірне виділення рідини у просвіт кишечника і у тварин усугубляє діарею.

Септичні форми E.coli здатні проникати в кров’яне русло макроорганізму і навіть у головний мозок та спричиняти бактеріємію або сепсис незалежно від стану здоров’я тварин. Основним фактором вірулентності септичних ешеріхій є термостабільний ендотоксин, який пригнічує фагоцитиоз, спричиняє запальні процеси, сильний токсикоз, зниження температури тіла, ослаблення серцевої діяльності, діарею.

Найчастіше ешеріхіоз проявляється в ентеротоксичній формі у телят віком 1-3 дні, інколи уражаючи до 80 % тварин, у старшому віці — як змішана форма інфекції(Зароза В.Г., 1995).

Серед інших захворювань, викликаних бактеріальними інфекціями у ранньому віці тварин нерідко діагностують анаеробну ентеротоксемію. Хвороба супроводжується кривавим проносом, характеризується короткочасним підвищенням температури тіла і високою летальністю. Загибель настає на 2-3-й день. Збудником хвороби є патогенні серотипи Cl.perfringens, яких поділяють на 6 типів: А, В, С, Д, Е, F. Морфологічно вони ідентичні, але різні за антигенними властивостями, що зумовлює специфіку клінічного прояву хвороби.

Крім зазначених, новонароджений молодняк може мати хвороби із симптомами діареї за наявності в господарствах таких специфічних інфекцій, як сальмонельоз, лептоспіроз, капілобактеріоз, хвороба Ауескі. Ці хвороби характерні для тварин різного віку.

Ознаки найпоширеніших гострих шлунково-кишкових захворювань новонароджених телят раннього віку наведену в таблиці 16.5. Дані таблиці засвідчують, що неодмінним симптомом прояву гострих шлунково-кишкових захворювань молодняку є діарея, а, крім того — порушення водно-сольового та кислотно-лужного балансу.

Стрептококоз (диплококоз) досить широко розповсюджена хвороба молодняку всіх видів сільськогосподарських тварин. Особливо чутливі до захворювання телята і ягнята 3-7-денного віку. Захворювання супроводжується явищами сепсису, ураженням суглобів, запаленням легень і травного каналу.

Збудником хвороби є стрептодиплокок (Streptococcus lanceolatus), який має форму кока, а здебільшого диплокока. Найчастіше захворювання спостерігається в період масових отелів і окотів, при затримці послідів та розвитку гнійних ендометритів і маститів.Перебіг хвороби буває надгострий, гострий, підгострий та хронічний. У новонароджених тварин переважає надгострий і гострий перебіг хвороби, коли інкубаційний період триває 1-2 доби і закінчується загибеллю тварини. За надгострого і гострого перебігу хвороби патогенні стрептококи через слизові оболонки швидко проникають у лімфу і кров, пригнічують фагоцитоз i спричиняють септицемію, яка супроводжується явищами гарячки, підвищенням температури тіла до 40-42°С, відмовою від корму, важким диханням, кон’юнктивітом, розвитком діареї. Екзотоксини збудника руйнують епітелій кровоносних судин, а це призводить до крововиливів у серозних та слизових оболонках.

Табл. 16.5. Основні ознаки деяких хвороб новонароджених телят різного віку (Левченко В.І., Заярнюк В.П., 1997)

При підгострому та хронічному перебігу хвороби спостерігається запалення суглобів, в наслідок чого тварина кульгає. У разі несвоєчасного лікування тварина гине через 2-3 доби. При патрозтині — ознаки пневмонії.

Ураження кишечнику, особливо у ягнят і поросят, супроводжується проносом. Фекалії пінисті, з домішками слизу та крові. Тварини швидко слабнуть, зневоднюється організм, очі западають і тварина гине на 2-3-тю добу. За умови своєчасного лікування настає одужання, а запізніле призводить до розвитку гострого сепсису з ураженням органів дихання, травлення та суглобів.

У разі гострого перебігу стрептококоз необхідно диференціювати від колібактеріозу, анаеробної дизентерії, пастерельозу та сальмонельозу. Важливою патологоанатомічною ознакою для стрептококозу є збільшення у 2-3 рази розміру селезінки в наслідок гіпопластичних змін і ущільнення її паренхіми до “каучукової” консистенції. Проте в усіх випадках підставою для остаточного діагнозу є результати бактеріологічного дослідження з виділенням та ідентифікацією чистої культури збудника відповідної хвороби.Ветеринару особливу увагу слід приділяти сальмонельозній інфекції поширеної у багатьох країнах, до токсину якої досить чутлива людина, особливо діти.

Сальмонельоз (Salmonellosis, паратиф) — це одна з найнебезпечніших інфекційних хвороб молодняку сільськогосподарських, домашніх і диких видів тварин та птиці, що характеризується септицемією, токсемією, ураженням шлунково-кишкового тракту та органів дихання, а у кобил, корів і овець — абортами.

Хвороба має соціальне значення. Летальність молодняку — від 20 до 80%. На сьогодні відомо близько 2500 сероваріантів збудника, що належать до роду Salmonella. При цьому окремі види сальмонел адаптувались до різних видів тварин і здатні викликати захворювання. Так, сальмонельоз у телят найчастіше викликають S.dublin та S.enteritidis у поросят — S.choleraesuis і S.typhisuis, у ягнят — S.abortusovis, у лошат — S.abortusequi, у курей — S.pullorum-gallinarum, спільним для всіх видів тварин є так званий блукаючий тип сальмонели — S.typhimurium.

Патогенні сальмонели, на відміну від ешеріхій і стрето-диплококів, у зовнішньому середовищі можуть зберігатися до 1 року і більше. Так само довго вони зберігаються у кишечнику тварин — бактеріоносіїв час від часу виділяючись із калом і сечею. Відбувається контамінування збудником тваринницьких приміщень та молока і молочних продуктів. На початку спалаху інфекції хворіють ослаблені тварини та молодняк, а після підвищення вірулентності збудника заражаються і гинуть здорові тварини.

Стаціонарність хвороби та неблагополучних пунктів пояснюється тривалим сальмонелоносійством материнського організму, порушенням зоогігієнічних ветеринарно-санітарних правил догляду, утримання та годівлі тварин. Після проникнення в кишечник патогенні сальмонели швидко розмножуються, накопичується токсин, що призводить до крупозно-дифтеритичного запалення клубкового та товстого відділу кишок, а з проникненням у кров розвиваються септицемія, токсемія, уражається серцево-судинна система, спостерігається крововиливи, токсико — дистрофічні процеси в паренхіматозних органах.

У телят, поросят, ягнят до 30-денного віку перебіг хвороби здебільшого гострий і починається у віці 5-10 днів. Інкубаційний період — від 5 до 8 діб. За гострого перебігу різко підвищується температура тіла — до 41-42°С і тримається до загибелі, тобто 5-7 діб. У хворих тварин спостерігаються пригнічений стан, втрата апетиту, профузний пронос з неприємним запахом. Для поросят характерним є те, що на 2-4 добу захворювання з’являється синьо-червоне забарвлення шкіри в ділянці підгруддя, черева та вух.У телят і поросят старше місячного віку перебіг сальмонельозу набуває підгострого і хронічного характеру, гарячка стає переміжною, а проноси чергуються із запорами. Тривалість хвороби — 1-2 місяці, відмічаються ентерити і пневмонії. Хворі тварини відстають у рості і розвитку, погано набирають масу, більшість із них гине або їх вибраковують. Отже, при сальмонельозі виражений лікувальний ефект можна отримати на початку гострого чи підгострого перебігу хвороби при комплексному застосуванні антимікробних препаратів і з врахуванням чутливості до них виділених патогенних мікроорганізмів.

Традиційні методи лікування хворих тварин із застосуванням антибіотиків, сульфаніламідних та хіміотерапевтичних препаратів призводить до зменшення в кишечнику кількостіне лише патогенних ентеробактерій, а й представників нормофлори, особливо молочнокислих та біфідобактерій.

Враховуючи викладене і виходячи з етіопатогенетичної спрямованості терапії при інфекційних захворюваннях, нами разом з науковими співробітниками ІМВ НАН України (Резник С.Р., Сорокулова І.Б., В’юницька В.О., Смирнов В.В.,1992) розроблено і впроваджено у виробництво новий профілактичний лікувальний препарат споролакт (ТУУ 46.15.057.94), до складу якого ввійшли в однакових об’ємах нормальні спороутворюючі бактерії Вас.Subtilis, Bac.Lichenifarmis i лактобактерії — Lactobacillus fermentum (Роспатент за №2035186).

Споролакт є високоефективним засобом для профілактики і лікування гострих кишкових інфекцій, а також дисбактеріозів різної етіології. Найбільший клінічний ефект проявляється в ранні строки лікування (3-7 днів). Характерно, що за протимікробною активністю до музейних і польових штамів тест культур споролакт перевершив бактерин-СЛ, біоспорин і лактобактерин. Відмічено також позитивний вплив пробіотика при терапії телят з експериментальним дисбактеріозом.

Досліди, проведені на телятах у неблагополучних господарствах, підтвердили, що профілактичне випоювання споролакту новонародженим за 15-20 хв. до першої порції молозива і в наступні 2-3 дні запобігає прояву діареї в 100% випадків. Випоювання пробіотика хворим телятам у дозі 200-300 млрд. мікробних клітин протягом 3-4 днів приводить до їх клінічного видужання в 97,8%.

В останні роки проведені нами разом з доцентом Ужгородського державного університету Бойко Н.В. наукові пошуки завершились створенням нового пробіотика з широким спектром дії — моноспорину — ПК (ТУ У 46.15.275.97). Його основою є культура Bac. Subtilis ВКПМ NB-5225, що характеризується специфічною протиклебсієльозною активністю, а також бактеріостатичним, бактерицидним і фунгіцидним впливом на ряд патогенних та умовно — патогенних мікроорганізмів. Він стимулює фагоцитарну активність моноцитів та нейтрофілів, індукує продукцію ендогенного інтерферону, виявляє антитоксичну дію.

Державним Департаментом ветмедицини України затверджена тимчасова настанова з його застосування у виробництві для профілактики і терапії гострих шлунково-кишкових захворювань молодняку сільськогосподарських тварин і птиці. Нами визначені профілактичні дози моноспорину — ПК: телятам і лошатам перший раз випоюють 1 або 2 дози (10-20 млрд. мікр. кл.), поросятам, ягнятам, хутровим звірям — 0,5-1 дози (5-10 млрд. мікр. кл); птиці 0,1-0,3 дози (1,0-3,3 млрд. мікр. кл). Повторно препарат випоюють через 24-48 годин.

При лікуванні хворих тварин пробіотик задають двічі на день з інтервалом 10-12 годин, протягом 7-12 днів із розрахунку: телятам і лошатам — 6 доз (60 млрд. мікр. кл.), поросятам, ягнятам, хутровим звірям — 3 дози (30 млрд. мікр. кл.), птиці за схемою, наведеною в таблиці 16.6.

16.6. Дози пробіотиків для хворої птиці

Біфідумбактерин ветеринарний є новим пробіотиком, до складу якого входять антагоністично активні біфідобактерії із штамів №1 або №791, а також наповнювачі — лактоза, активоване вугілля і каолін. Одна доза препарату містить 107 мікробних клітин біфідобактерій.

Застосовують препарат для профілактики і лікування дисбактеріозів різної етіології при комплексному лікуванні гострих кишкових інфекцій. Профілактичний і терапевтичний ефект препарату залежить від вмісту в ньому живих біфідобактерій, які мають антагоністичну активність проти ентеропатогенних ешеріхій, сальмонел, клебсієл, протею, стрепто- і стафілококів та інших патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів.

При пероральному введенні тваринам чи птиці біфідобактерії забезпечують швидкий ефект (протягом 3-5 днів) колонізації слизової кишечника, сприяють розвитку в кишечнику корисних лактобактерій, ешеріхій, стрептококів, що дозволяє відновити природній мікробіоциноз у шлунково-кишковому тракті.Як показали результати науково-виробничих дослідів, проведені на телятах, поросятах та птиці, високий рівень біфідобактерій у складі нормофлори запобігає розвитку дисбактеріозу, забезпечує створення нормального мікробіоцинозу кишечника, нормалізує функцію щлунково-кишкового тракту, підвищує неспецифічну резистентність організму тварин, сприяє кращому росту і розвитку організму тварин.

Для профілактики і лікування кишкових інфекцій препарат дають тваринам, змішуючи з кормом, або з водою. Попередньо вміст флакона чи пакета у відповідності з дозами, вказаними на етикетці, розчиняють кип’яченою водою кімнатної температури. Виготовлену суспензію біфідумбактерину випоюють тваринам за 20-30 хв. до прийняття їди. Новонародженим телятам випоюють по 15 доз біфідумбактерину в 100 мл води, а з 10-денного віку по 30 доз в 200 мл води 2 рази в день. Тривалість профілактики — 3-5 днів, а лікування (до зникнення клінічних ознак) — 7-12 днів.

Новонародженим поросятам випоюють по 5 доз препарату в 3 мл води, а перед відлученням від матері — по 10 доз в 10 мл води двічі на день. Тривалість профілактики — 3-5 днів, лікування — 7-12 днів.

Ягнятам препарат випоюють по 10 доз у 10 мл води двічі на день. Тривалість профілактики — 3-5 днів, лікування — 7-12 днів.

Спосіб обробки собак: випоюють по 10-15 доз біфідобактерину в 20-30 мл води двічі на день. Тривалість профілактики — 3-5 днів, лікування — 7-12 днів (до зникнення клінічних ознак).

При гострих інфекційних захворюваннях лікування тварин проводять комплексно, за винятком введення антибактеріальних препаратів через рот. Запропоновані пробіотики — споролакт, моносорин-ПК і біфідумбактерин ветеринарний — забезпечують протягом 3-5 днів швидку колонізацію слизової кишечника корисними лактобактеріями, ешеріхіями та іншими мікроорганізмами, що дозволяє відновити природний мікробіоциноз.

На сьогодні, враховуючи стійкості патогенної мікрофлори до антибіотиків, слід виробляти препарати з широким спектром антибактеріальної дії на грампозитивні і грамнегативні мікроорганізми. Серед них добре відомі препарати фторхінолонової групи, а саме: енрофлокс 5%-ний ін’єкційний та енрофлокс 10%-ний розчин для орального введення (виробник — Іспанія). Енрофлокс 5%-ний телятам вводять підшкірно по 0,5-1 мл на 10 кг маси тіла щоденно протягом 3 днів. Енрофлокс 10%-ний застосовують для профілактики і лікування сальмонельозу, колібактеріозу, мікоплазмозу та змішаних інфекційних хвороб у птиці. Байтрил 10%-ний (виробництво “Байєр АГ”, Німеччина) швидко розчиняється і вводиться з питною водою протягом 5 днів. Вітчизняний фторхінолоновий препарат бороцин 4%-ний застосовують при спалаху колібактеріозу і сальмонельозу птиці шляхом випоювання протягом 4 діб у дозі 200 мл препарату на 100 л питної води, що відповідає 8-10 мг діючої речовини на 1 кг живої ваги. Амоксоцилін 10%-ний (порошок) відзначається широкою бактерицидною дією на грампозитивні і грамнегативні мікроорганізми, добре всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Великій рогатій худобі, свиням, коням його дають перорально з водою, молоком або кормом з розрахунку 10 г на 100 кг маси тіла на добу протягом 5 днів. Амоксоцилін 15%-ний застосовується у вигляді суспензії для ін’єкцій при інфекційних хворобах, що супроводжується ураженням шлунково-кишкового тракту, органів дихання, сечостатевих шляхів. Хворим тваринам вводиться внутрішньом’язово або підшкірно одноразово у дозі 1 мл на 10 кг маси тіла.

До групи фторхінолонів належить антибіотик флумекін 20%-ний розчин що вводиться орально (Іспанія). Застосовується для лікування ешеріхіозу, сальмонельозу, пастерельозу та інших бактеріальних інфекцій при захворюванні телят, ягнят, поросят, козенят, птиці (за винятком курей-несучок). Телятам — його випоюють з водою, молоком або в суміші з кормом за такою схемою: 1-ий день — 0,6 мл на 10 кг маси тіла, наступні 3-5 днів — по 0,3 мл на 10 кг маси тіла.

Забій птиці і тварин на м’ясо дозволяється відповідно через 3 і 5 днів після останнього введення препарату.

Щоб запобігти прояву гострих шлунково-кишкових захворювань молодняку у неблагополучних колективних та фермерських господарствах слід застосовувати специфічні біологічні препарати — вакцини проти колібактеріозу, сальмонельозу, клостридіозу, пастерельозу та інших хвороб. Найкращі результати отримують при щепленні сухостійних корів, супоросних свиноматок, суягних вівцематок за 1,5-2 місяці до отелу, опоросу чи окоту. Адже організм дорослої тварини здатен виробити в десятки разів більше імунних антитіл і забезпечити ними організм новонароджених через молозиво. Важливою умовою ефективної імунізації є своєчасна перша випоювання молозива новонародженим (не пізніше як через 1-2 години після народження). Слід також пам’ятати, що найбільша концентрація специфічних антитіл, а також вітамінів А, Д, Е та мінералів містить молозиво щеплених здорових тварин середнього віку. Тому треба використовувати молозиво саме таких тварин.

Література:1. Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.

2. Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua