Життєвий та творчий шлях видатного українського акушера-гінеколога Миколи Бакшеєва
Микола Сергійович Бакшеєв по праву посідає одне з чільних місць серед провідних акушерів-гінекологів ХХ століття. Він був блискучим клініцистом широкого діапазону, видатним науковцем, прекрасним педагогом і лектором, талановитим організатором охорони здоров’я.
Микола Сергійович народився у 1911 році, на межі Росії та України, в селі Стариково. Багатодітна сім’я Бакшеєвих належала до заможного селянства. Підростаючих дітей відправляли навчатися до Бєлгорода, де за ним доглядала одна з черниць Білгородського монастиря і старший брат Іван Сергійович, який очолив сім’ю після смерті батька і взяв на себе всі турботи.
Микола Сергійович не дуже любив розповідати про свої молоді роки, але від членів його сім’ї, особисто від дружини Аглаї Олександрівни, яку він палко любив, відомо, що навчання в Харківському медичному інституті давалося йому нелегко. Залишившись рано без батька, доводилося заробляти на життя самотужки. Брати Бакшеєви жили в дерев’яних бараках, наймалися розвантажувати вагони. І все ж, незважаючи на тяжке життя, дружна сім’я збереглась. У важкі роки попереду були вогники навчання .
У 1933 році, після закінчення Харківського медичного інституту Микола Сергійович вирішив обрати професію хірурга, але влаштуватися за цією спеціальністю було дуже важко. За рекомендацією свого товариша, відомого у майбутньому хірурга А. Г. Караванова, він зайняв вільне місце акушера-гінеколога. Почав роботу ординатором на базі лікарні, де була кафедра акушерства та гінекології 1-го Харківського медичного інституту.
Очолював кафедру професор Петро Харитонович Хажинський. Його з перших днів зацікавили в учневі працелюбність, вміння глибоко пізнавати предмет, знання нових повідомлень літератури. І професор зарахував Миколу Сергійовича на посаду асистента кафедри. Незабаром М. С. Бакшеєв вступив до лав армії, де захворів на туберкульоз легень. Після демобілізації повернувся додому в Харків, до роботи на кафедрі акушерства та гінекології, виконав кандидатську дисертацію і успішно захистив її в 1941 році. Після захисту дисертації терміново відправився до Ялти на лікування, в санаторій для хворих на туберкульоз.
Влітку 1941 року з початком війни М. Бакшеєв повернувся до Харкова, де продовжив лікування. Восени німці окупували місто, і Микола Сергійович опинився на окупованій території. Він продовжував працювати в лікарні акушером-гінекологом. Ризикуючи життям, допомагав підпільникам. Після визволення міста від окупантів керівництвом держави був нагороджений медаллю ”Партизан Великої Вітчизняної війни”.
Ще до захисту докторської дисертації Микола Сергійович посів посаду завідуючого кафедрою акушерства та гінекології Львівського медичного інституту. Назавжди залишив Харків і переїхав до Львова, де проявив неабиякі здібності керівника кафедри, лектора й клініциста. І через кілька місяців роботи у Львівському медичному інституті міністр охорони здоров’я П. Л. Шупик запропонував Миколі Сергійовичу прочитати курс лекцій в Ужгородському університеті.
З 1950 по 1959 рік Микола Сергійович очолював кафедру акушерства та гінекології Ужгородського університету і водночас обіймав посаду декана лікувального факультету. В 1951 році захистив докторську дисертацію на тему “Застосування граміцидину С в акушерстві та гінекології”. Працюючи над докторською дисертацією, Микола Сергійович отримав травму руки з зараженням високовірулентним стафілококом. Почався тяжкий сепсис — науковець мимоволі став жертвою своїх досліджень.
Найбільш продуктивною була діяльність М. С. Бакшеєва в Київському медичному інституті, де він очолював кафедру акушерства та гінекології № 1 з 1959 по 1974 рік, та водночас — службу головного акушера-гінеколога МОЗ України. Саме тут виявився весь його невичерпний хист здібного клініциста, талановитого вченого, видатного організатора охорони здоров’я. Він зумів влити наукову струмину в роботу кафедри, підняти на сучасніший рівень навчальний процес, приділити пильну увагу методиці викладання. Лекції професора відзначалися великою майстерністю, читав він їх на високому професійному рівні, дуже емоційно й дохідливо. Найбільш улюбленими темами були: фізіологія пологів, аномалії пологової діяльності, акушерські кровотечі, онкогінекологія та інші. Студенти чекали цих лекцій, аудиторія була завжди заповненою, в ній панувала тиша. Одного разу після закінчення лекції, присвяченої проблемі маткових кровотеч в акушерстві, в аудиторії прогримів залп аплодисментів. Так студентська молодь реагувала на лекції свого вчителя. Слід зазначити, що не тільки студенти навчались у Миколи Сергійовича, а й весь викладацький склад кафедри у вільний від занять час поспішав на його лекції, бо це професійно збагачувало, навчало манері триматися на трибуні, стилю викладання матеріалу.Головними науковими проблемами, над якими працював М. С. Бакшеєв та його учні, були: фізіологія та патологія скоротливої діяльності матки при вагітності й у пологах з використанням фізіологічних і біохімічних методів дослідження, пізні гестози вагітних, гіпоксія плода і асфіксія новонародженого (починаючи з вивчення етіології, механізмів цієї патології і закінчуючи розробкою інтенсивної терапії та профілактики), онкогінекологія тощо.
У глибокому вивченні проблеми фізіології та патології скоротливої діяльності матки при вагітності та в пологах Миколі Сергійовичу Бакшеєву допомагало тісне співробітництво з науково-дослідними інститутами біохімії та фізіології НАН України, де він був в особливо близьких наукових контактах з професорами М. Д. Курським, М. Ф. Шубою та іншими. Пріоритетними були дослідження з питання макроергічних сполук м’яза матки під час вагітності та в пологах, що дало можливість створити свою концепцію щодо фізіології пологів та аномалій пологової діяльності.М. С. Бакшеєв одним із перших серед клініцистів звернув увагу, що серед причин стрімкої смерті роділь і породіль провідне місце займає емболія навколоплідними водами. Відсутність у вітчизняній та зарубіжній літературі досліджень монографічного характеру з даного питання стала підставою для узагальнення власного значного досвіду, результатів досліджень учнів, а також даних літератури в солідній монографії з цієї проблеми. За цю монографію, яка й на сьогодні є настольною книгою багатьох акушерів-гінекологів, М. С. Бакшеєв був нагороджений академічною премією ім. В. Ф. Снєгірьова.
М. С. Бакшеєв рівною мірою займався акушерськими і гінекологічними проблемами. Він розробив струнку систему лікування хворих з хронічними запальними захворюваннями геніталій, велику увагу приділяв лікуванню онкогінекологічних хворих. Розробив метод комплексного лікування хворих на рак яєчників, основою якого була дія алкілуючих агентів та гормональних препаратів і лікарських речовин на пухлинну клітину, спрямована на підтримку фізіологічних функцій організму в періоді лікування та після його закінчення, що дало можливість подовжити життя таким хворим на багато років.
Невтомна турбота про здоров’я жінки, матері та дитини проявлялася не тільки в науковій та практичній діяльності Миколи Сергійовича, а і в його активній громадській діяльності. Він очолював Республіканське і був заступником Голови Всесоюзного наукового товариства акушерів-гінекологів, відповідальним секретарем журналу “Педіатрія, акушерство та гінекологія”, членом редколегії журналу “Акушерство и гинекология”, делегатом багатьох конгресів, з’їздів, пленумів акушерів-гінекологів, на яких завжди виступав з доповідями, брав найактивнішу участь у дискусіях. Перу М. С. Бакшеєва належить 12 монографій і близько 300 публікацій з найактуальніших питань акушерства та гінекології. В 1968 році Микола Сергійович Бакшеєв був обраний членом-коресподентом АМН СРСР. Являється лауреатом премій ім. В. Ф. Снєгірьова, ім. В. С. Груздєва та ім. О. В. Палладіна.
Микола Сергійович був людиною надзвичайної сили волі. Навіть будучи тяжко хворим, він інтенсивно працював над науковими проблемами. На перший погляд здавався суворою людиною, але це було помилковим відчуттям, бо в дійсності він був доброзичливим, чуйним, щедрим. Микола Сергійович ніжно любив сина і намагався йому дати все те, чого сам не мав у дитинстві. Купував гарні іграшки, цікаві ігри та книжки. Дозволяв часто відвідувати цирк, кіно, театр, концерти. Ще в дошкільному віці запрошував для сина учителів з англійської мови, музики. Коли з’являлася можливість відпочити від праці та домашніх турбот, Микола Сергійович їхав на природу, займався рибалкою та мисливством. Це було його улюбленим заняттям.
Можна сказати, що попри труднощі творчість Вчителя нагадує спалах зірки. Адже Микола Сергійович прожив лише 63 роки. Від того часу минуло понад 30 років, але й нині на кафедрі, яку він очолював, працює дружний колектив його учнів і послідовників, які з почуттям глибокої пошани та пам’яті про свого вчителя продовжують зберігати бакшеєвські традиції успішного виховання майбутніх лікарів.