Життєвий шлях Р.Коха

Серед визначних мікробіологів світу одне з провідних місць займає ім’я Роберта Коха – німецького видатного вченого.

Німецький лікар і бактеріолог Генріх Герман Роберт Кох народився в Клаусталь-Целлерфельді 11 грудня 1843 р. Його батьками були Герман Кох, що працював в управлінні шахт, і Матільда Юлія Генрієтта Кох (Бівенд). У родині було 13 дітей, Роберт був третьою дитиною. Розвинутий не по роках, Роберт рано почав цікавитися природою, зібрав колекцію мохів, лишайників, комах і мінералів. Його дідусь, батько матері, і дядько були натуралістами-аматорами і заохочували інтерес хлопчика до занять природничими науками. Коли в 1848 р. Р.Кох пійшов у місцеву початкову школу, він уже вмів читати і писати. Він легко учився і вже в 1851 р. поступив у гімназію Клаусталя. Через чотири роки він уже був першим учнем у класі, а в 1862 р. закінчив гімназію.

Відразу по закінченні гімназії Роберт Кох пійшов у Геттингенський університет, де протягом двох семестрів вивчав природничі науки, фізику і ботаніку, а потім почав вивчати медицину. Найважливішу роль у формуванні інтересу Коха до наукових досліджень зіграли багато хто з його університетських викладачів, у т.ч. анатом Іаков Генле, фізіолог Георг Мейсснер і клініцист Карл Гассе. Ці вчені брали участь у дискусіях про мікроби і природу різних захворювань, і молодий Кох зацікавився цією проблемою.

Коли К. учився в Геттингенському університеті, Луї Пастер опублікував свої знамениті роботи, у яких спростував теорію мимовільного зародження живих організмів з неживої речовини і розробив мікробну теорію шумування. І хоча Пастер тоді ще не досліджував роль мікробів у розвитку захворювань у людини, таке припущення викликало бурхливу дискусію. Через 20 років після опублікування робіт Пастера Іаків Генле в есе «Про міазми і зараження» ("Von den Miasmen und Contagion") сформулював основні ідеї про те, як можна довести, що окремі захворювання викликаються специфічними мікроорганізмами – збудниками. Однак, хоча есе і містило теоретично переконливі аргументи, практична його перевірка здавалася з погляду технології того часу неможливою.

У 1866 р. Кох одержав медичний диплом, а потім у нього наступив період невпорядкованості, коли він працював у різних лікарнях і намагався організувати приватну практику в п'ятьох різних містах Німеччини. Кох хотів стати військовим лікарем чи зробити кругосвітню подорож як корабельний лікар, однак такої можливості в нього не було. У кінцевому рахунку Кох облаштувався в німецькому місті Раквіці, де почав лікарську практику і незабаром став відомим і шанованим лікарем. Однак ця робота Коха була перервана, коли в 1870 р. почалася франко-прусська війна.

Незважаючи на сильну короткозорість, Кох добровільно став лікарем польового госпіталю і тут набув великий досвід у лікуванні інфекційних хвороб, зокрема холери і черевного тифу. Одночасно він вивчав під мікроскопом водорості і великі мікроби, удосконалюючи свою майстерність у мікрофотографії. У 1871 р. Кох демобілізувався й у наступному році був призначений повітовим санітарним лікарем у Вольштейні (нині Волінтін у Польщі). Кох знайшов, що в околицях Вольштейна поширена сибірська виразка, ендемічне захворювання, що викликається бактерією Bacillus anthracis і поширюється серед великої рогатої худоби й овець, уражає легені, викликає карбункули шкіри і зміни лімфовузлів. Незабаром Кох почав вивчати за допомогою мікроскопа збудника, що ймовірно викликав сибірську виразку.

Провівши серію ретельних, методичних експериментів, Кох установив, що єдиною причиною сибірської виразки була бактерія Bacillus anthracis. Він довів також, що епідеміологічні особливості сибірської виразки, тобто взаємозв'язок між різними факторами, що визначають частоту і географічний розподіл інфекційного захворювання, обумовлені циклом розвитку цієї бактерії. Дослідження Коха Bacillus-anthracis уперше довели бактеріальне походження захворювання. Його статті з проблем сибірської виразки були опубліковані в 1876 і 1877 р. при сприянні ботаніка Фердінанда Кону і патолога Юлія Конгейма в університеті Бреслау (нині польське місто Вроцлав). Кох опублікував також опис своїх лабораторних методів, у т.ч. фарбування бактеріальної культури і мікрофотографування її будови. Результати досліджень Коха були представлені вченим лабораторії Конгейма, у т.ч. Паулю Ерліху.Відкриття Коха відразу принесли йому широку популярність, і в 1880 р. він, значною мірою завдяки зусиллям Конгейма, став урядовим радником в Імперському відділенні охорони здоров'я в Берліні. У 1881 р. Кох опублікував роботу «Методи вивчення патогенних організмів» ("Methods for the Study of Pathogenic Organisms"), у якій описав спосіб вирощування мікробів у твердих середовищах. Цей спосіб мав важливе значення для ізолювання і вивчення чистих бактеріальних культур. У цей час розгорнулася гостра дискусія між Кохом і Пастером, лідерство якого в мікробіології похитнули роботи Коха. Після того як Кох опублікував різко критичні відгуки про пастеровські дослідження, що стосується сибірської виразки, між двома видатними вченими спалахнула безстороння дискусія, що продовжувалася кілька років, що вони вели як на сторінках журналів, так і в публічних виступах.

Найбільшого тріумфу Кох досяг 24 березня 1882 р., коли він оголосив про те, що зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз. У той час це захворювання було одним з головних причин смертності. У публікаціях Коха із проблем туберкульозу вперше були позначені принципи, що потім стали називатися постулатами Коха. Ці принципи «одержання вичерпних доказів . що той чи інший мікроорганізм дійсно безпосередньо викликає визначені захворювання», що випливають з тез Генле, дотепер залишаються теоретичними основами медичної мікробіології.

Вивчення Кохом туберкульозу було перервано, коли він за завданням німецького уряду в складі наукової експедиції виїхав у Єгипет і Індію з метою спробувати визначити причину захворювання холерою. Працюючи в Індії, Кох оголосив, що він виділив мікроб, що викликає це захворювання. Відкриття Коха зробили його одним з тих особ, хто визначає напрямки розвитку охорони здоров'я, і зокрема відповідальним за координацію досліджень і практичних заходів у боротьбі з такими інфекційними захворюваннями, як черевний тиф, малярія, чума великої рогатої худоби, сонна хвороба (трипаносомоз) і чуму людини.

У 1885 р. К. став професором Берлінського університету і директором тільки що створеного Інституту гігієни. У той же час він продовжував дослідження туберкульозу, зосередивши на пошуках способів лікування цього захворювання. У 1890 р. він оголосив про те, що такий спосіб знайдений. Кох виділив так званий туберкулін (стерильну рідину, що містить речовини, вироблювані бацилою туберкульозу в ході росту), який викликав алергійну реакцію у хворих туберкульозом. Однак насправді туберкулін не став застосовуватися для лікування туберкульозу, тому що особливою терапевтичною дією він не володів, а його введення супроводжувалося токсичними реакціями, що стало причиною його найгострішої критики. Протести проти застосування туберкуліну стихли, лише коли виявилося, що туберкулінова проба може використовуватися в діагностиці туберкульозу. Це відкриття, що зіграло велику роль у боротьбі з туберкульозом у корів, з'явилося головною причиною присудження Коху Нобелівської премії.

У 1905 р. Кох за «дослідження і відкриття, що стосуються лікування туберкульозу», був визнаний гідним Нобелівської премії по фізіології і медицині. У Нобелівській лекції Кох сказав, що, якщо оглянути поглядом шлях, «який пройдений за останні роки в боротьбі з таким широко розповсюдженим захворюванням, як туберкульоз, ми не зможемо не констатувати, що тут були зроблені перші найважливіші кроки».

Люди, мало знайомі з Кохом, часто вважали його підозрілим і відлюдним, однак друзі і колеги знали його як добру і співчутливу людину. Кох був шанувальником Ґете і запеклим шахістом.

У 1867 р. Кох женився на Еммі Адельфіне Жозефіні Фрац. У них народилася дочка. У 1893 р. Кох розлучився зі своєю першою дружиною і женився на молодій акторці Хедвізі Фрайбург. Кох помер у Баден-Бадені від серцевого приступу 27 травня 1910 р.

Кох був визнаний гідним багатьох нагород, у т.ч. прусського ордена Пошани, присуджуваного німецьким урядом (1906), і почесних докторських ступенів університетів Гейдельберга і Болоньї. Він був іноземним членом Французької академії наук, Лондонського королівського наукового суспільства, Британської медичної асоціації і багатьох інших наукових суспільств.

Література

1.Велика Радянська енциклопедія.

2.Енциклопедія «Кругосвет».

3.Лауреати Нобелівської премії. – Москва, 2000.