Захворювання слізного апарату. Причини. Лікування
ПЛАН
1. Захворювання слізної залози. Діагностика і лікування
2. Захворювання слізних шляхів
3. Діагностика захворювань слізних шляхів
4. Догляд за хворими із захворюваннями слізних шляхів
Список використаної літератури
Оскільки слізний апарат ока складається із сльозопродукуючої частини і сльозовідвідних шляхів, його захворювання теж поділяються на захворювання слізної залози і захворювання слізних шляхів.
1. Захворювання слізної залози. Діагностика і лікування
Захворювання слізної залози зустрічаються рідко. Най¬частіше з них спостерігають запалення слізної залози, набагато рідше — її пухлини.
Запалення слізної залози (дакріоаденіт) виникає переважно як ускладнення загальних інфекційних захворювань (грипу, ангіни, пневмонії, тифу тощо). Хворий скаржиться на біль у верхньо-зовнішньому куті орбіти, набряк і почервоніння верх¬ньої повіки. Об'єктивно спостерігають гіперемію і набряк зовнішньої частини верхньої повіки. Під час вивертання верх¬ньої повіки видно збільшену слізну залозу, яка в нормі є неви¬димою. У верхньо-зовнішньому куті орбіти пальпується збіль¬шена і болюча слізна залоза. Можуть збільшуватися регіонарні лімфатичні вузли, підвищуватися температура тіла.
Лікування. Місцеве призначають антибактеріальні краплі, сухе тепло, УВЧ. Всередину — сульфаніламіди, антибіотики, протизапальні препарати та препарати кальцію.
Пухлини слізної залози, доброякісні і злоякісні, проявляють¬ся її збільшенням. Оскільки слізна залоза частково розміщена в орбіті, її збільшення призводить до зміщення очного яблука.
Лікування пухлин слізної залози оперативне.
2. Захворювання слізних шляхів
Найчастішим проявом захворювань слізних шляхів є сльозо¬теча. Тому перш ніж розпочати вивчення клініки захворювань сльозовідвідного апарату ока, необхідно ознайомитися з причи¬нами сльозотечі і методами вивчення прохідності слізних шляхів.
Сльозотеча виникає у разі порушення прохідності слізних шляхів на будь-якому рівні: виворіт, звуження або зарощення слізних крапок або канальців, запалення слізного мішка, звуження або непрохідність носослізної протоки. Для визначення рівня порушення сльозовідтоку використовують пробу з колар¬голом або флюоресцеїном. Вона включає два етапи: канальцеву пробу і носову пробу.
Канальцеву пробу проводять для визначення функції слізних крапок і слізних канальців. Для цього в кон'юнктивальний мішок закрапують 3 % розчин коларголу або 0,5 % розчин флюоресцеїну. У разі нормального сльозовідтоку через 2—3 хв барва з кон'юнктивального мішка зникає. Тоді натиска¬ють на місце проекції слізного мішка. Якщо коларгол виділяється через нижню слізну крапку, це свідчить про те, що сльоза проходить у слізний мішок, тобто канальцева проба по¬зитивна.
Якщо коларгол залишається в кон'юнктивальному мішку довше ніж 5 хв і не виділяється через нижню слізну крапку під час натискання на слізний мішок, канальцева проба негативна. Це свідчить про порушення прохідності на рівні слізних крапок і слізних канальців.
Носову коларголову пробу проводять для виявлення прохід¬ності слізного мішка і слізної протоки. Для цього у нижній но¬совий хід закладають ватний тампон. У нормі через 5 хв після закрапування вата забарвлюється коларголом. Це позитивна носова проба. Якщо коларгол не появився через 10—15 хв — це означає, що носослізна протока непрохідна, а носова проба негативна.
Носову пробу можна провести і простіше. Через 5 хв після закрапування барвника хворому пропонують висякати носа. За умови нормальної прохідності на хустинці будуть кольорові плями.
Для визначення місця звуження або непрохідності викори¬стовують також промивання слізних шляхів. Після епібульбарної анестезії нижню слізну крапку розширюють конічним зондом. Канюлю вводять у нижній слізний канадець через нижню слізну крапку, повторюючи його конфігурацію: спочатку зверху вниз, а потім горизонтально. Хворого просять опустити голову, щоб промивна рідина не попадала до носової частини горла. Якщо прохідність слізних шляхів нормальна, рідина витікає з носа струменем, а якщо носослізна протока звужена, то крапля¬ми, частково повертаючися через верхню слізну крапку. Середній медперсонал не проводить промивання слізних шляхів, але пови¬нен знати методику процедури, щоб допомагати лікареві.
Інформативним методом обстеження слізних шляхів є також контрастна рентгенографія.
Виворіт, або еверсія, нижньої слізної крапки. Виворіт нижньої слізної крапки виникає у разі атонії нижньої повіки, рубців повіки, гіпертрофічного кон'юнктивіту тощо. Нижня слізна крапка за умови її вивороту не прилягає до очного яблука, і тому сльоза не може попасти в слізний канадець. Оскільки у відведенні сльози з ока основну роль відіграє нижній, а не верхній слізний канадець, у разі еверсії нижньої слізної крапки виникає сльозотеча.
Виворіт нижньої слізної крапки легко виявляється під час зовнішнього огляду. В сумнівних випадках хворого просять по¬дивитися догори. Еверсія за такої умови стає більш явною. Ка¬нальцева проба негативна.Лікування еверсій нижньої слізної крапки проводиться хірургічним шляхом.
Звуження слізної крапки є ще однією дуже частою причиною сльозотечі.
Хворий скаржиться на сльозотечу. Під час огляду виявляють звуження, а інколи навіть зарощення нижньої слізної крапки. Канальцева проба негативна.
Лікування. Для поліпшення відтоку сльози нижню слізну крап¬ку розширюють конічним зондом. Якщо слізна крапка розши¬рюється недостатньо, проводять операцію щодо її розширення.
Звуження або зарощення слізних канальців може виникнути після перенесеного запалення або поранення в ділянці їх зна¬ходження. Хворий скаржиться на сльозотечу. У разі проведення проби з коларголом канальцева проба негативна. Під час зонду¬вання неможливо попасти зондом у слізний мішок. Лікування хірургічне.
Дакріоцистит — це запалення слізного мішка. Дакріоцистит може бути вродженим і набутим.
Причиною вродженого дакріоциститу є непрохідність но-сослізної протоки. У період внутрішньоутробного розвитку в носослізній протоці існує мембрана, яка до часу народження звичайно розсмоктується. Якщо мембрана не розсмокталася, сльоза не може попасти в ніс і тому застоюється у слізному мішку. Застій сльози створює добрі умови для розвитку бак¬теріальної флори — виникає дакріоцистит новонароджених.
Дакріоцистит, у свою чергу, є причиною вторинного бак¬теріального кон'юнктивіту. Тому основною скаргою за наяв¬ності дакріоциститу є закисання ока, що почалося відразу після народження.
Під час огляду спостерігають слизові виділення, сльозосто-яння. Але основним симптомом захворювання є виділення гною через нижню слізну крапку під час натискання у місці проекції слізного мішка.
Набутий дакріоцистит теж виникає на грунті не¬прохідності або поганої прохідності носослізної протоки і застою сльози у слізному мішку. Перебіг захворювання хронічний. Інколи хронічний дакріоцистит у результаті різкого загострення може призвести до флегмони слізного мішка.
Хворі скаржаться на сльозотечу, закисання ока. Іноді можна помітити випинання у ділянці слізного мішка (мал. 55). Під час натискання у проекції слізного мішка через нижню слізну крапку виділяється гній. Канальцева проба позитивна, носова — негативна. Під час промивання слізних шляхів рідина повер¬тається через верхню слізну крапку.
Лікування. У разі дакріоциститу новонароджених потрібно відновити прохідність носослізної протоки. Для цього спочатку протягом 10—15 днів проводять масаж у проекції слізного мішка. Якщо виздоровлення не настало, необхідно провести зондування слізної протоки. Зондування слід проводити в яко¬мога ранньому віці.
Під час проведення масажу, а також після зондування при¬значають антибактеріальні краплі.
Зондування носослізної протоки у разі хронічного дакріо¬циститу, як правило, не дає бажаного результату. Тому лікування хронічного дакріоциститу хірургічне — виконують опе¬рацію дакріоцисториностомію. Операція полягає у створенні штуч¬ного сполучення між слізним мішком і порожниною носа. Опе¬рація досить важка. Тому інколи, наприклад, у старечому віці, виконують операцію дакріоцистектомію — видалення слізного мішка. Однак після такої операції у хворого залишається сльозотеча.
Флегмона слізного мішка виникає внаслідок загострення хронічного дакріоциститу і поширення запального процесу на навколишню підшкірну жирову клітковину.
Хворий скаржиться на біль, почервоніння і набряк у ділянці слізного мішка, сльозотечу, закисання ока. Під час огляду в ділянці слізного мішка спостерігаються випинання, набряк і почервоніння шкіри. Набряк інколи поширюється на повіки. Пальпується збільшений болючий слізний мішок. Захворюван¬ня, як правило, супроводжується збільшенням регіонарних лімфовузлів, інколи — підвищенням температури тіла.
Лікування. Місцеве призначають антибактеріальні краплі, мазі, сухе тепло, УВЧ, загально — сульфаніламіди, антибіотики всередину або в ін'єкціях. У разі неефективності консерватив¬ного лікування проводять розтин слізного мішка, дренування його і призначають відсмоктуючі пов'язки з гіпертонічним роз¬чином. Після виздоровлення з метою попередження повторного виникнення флегмони рекомендують провести операцію дакріоцисториностомії або, принаймні, дакріоцистектомії.
Звуження (стриктура) носослізної протоки. Звуження но¬сослізної протоки не зразу призводить до дакріоциститу. Спочатку виникають сльозостояння і сльозотеча. У таких хворих носова проба сповільнена, а під час промивання слізних шляхів рідина проходить у ніс із затрудненням. Згодом застій сльози і приєднання інфекції може призвести до запалення слізного мішка — дакріоциститу.
3. Діагностика захворювань слізних шляхів
Хворі із скаргами на сльозотечу часто звертаються за медич¬ною допомогою. Тому вміти виявити причину сльозотечі дуже важливо.Треба пам'ятати, що сльозотеча може бути проявом не тільки захворювань сльозовідвідних шляхів, але й переднього відрізку ока, зокрема рогівки. Рефлекторно сльозотеча виникає також у разі подразнення ока сторонніми тілами, пилом, лака¬ми тощо. З іншого боку, сльозотеча або сльозостояння спо¬стерігаються за наявності звичайної нежиті внаслідок набряку слизової оболонки і затруднення сльозовідтоку із носослізної протоки. Тому у разі сльозотечі насамперед потрібно виключи¬ти захворювання переднього відрізка ока, а також запитати у хворого про стан носового дихання. Якщо ці причини сльозо¬течі виключені, треба діагностувати захворювання слізних шляхів.
Якщо хворий скаржиться тільки на сльозотечу, це, як пра¬вило, свідчить про непрохідність слізної крапки або слізного канальця. Сльозотеча і закисання ока є ознакою непрохідності сльози на рівні слізного мішка і носослізної протоки.
Вижливим кроком у постановці діагнозу є проба з коларголом.
Патогномонічним симптомом дакріоциститу є виділення гною через нижню слізну крапку під час натискання у місці проекції слізного мішка. Однак за наявності дакріоциститу но-вонароджених у маленької дитини інколи буває важко сказати з певністю, чи виділився гній через нижню слізну крапку. На думку про дакріоцистит новонароджених допомагає навести анамнез: око закисає від народження, антибактеріальні краплі дають тимчасовий ефект, а потім око починає закисати знову.
4. Догляд за хворими із захворюваннями слізних шляхів
У разі сльозотечі хворий постійно витирає сльозу. Це при¬зводить до вивороту нижньої слізної крапки або посилення вивороту, якщо він був до того. Тому важливо навчити хворого витирати сльозу правильно: хустинкою легко промокають сльозу, притискаючи повіку до ока в напрямку знизу догори і до носа.
Важливою умовою лікування дакріоциститу новонароджених є правильний масаж слізного мішка. Щоб прорвати мембрану в носослізній протоці, необхідно проштовхнути сльозу із слізного мішка в ніс. Тому масаж виконують таким чином: вказівним пальцем натискають на слізний мішок у його верхній частині і проводять пальцем зверху вниз, щільно притискаючи слізний мішок до кісткової основи. Виконують по 3—5 таких рухів 5 раз на день. Щоб не викликати подразнення шкіри у дитини, вказівний палець змазують вазеліном або очною антибак¬теріальною маззю.
Під час зондування носослізної протоки у разі дакріоциститу новонароджених треба добре фіксувати голову дитини. Для цього медсестра повинна двома руками утримувати голову дитини у верхній її частині, бо фіксувати голову в ділянці лицьового черепа непорушно неможливо.