Інтерстиціальний нефрит у дітей та дорослих

Інтерстиціальний нефрит (ІН) - морфологічний діагноз. Структурами що вражаються є: судини канальці та інтерстицій. Клубочки приєднуються до процесу вторинно.

Визнаної класифікації інтерстиціального нефриту насьогодні не існує. Виділяють гострий - тривалістю до одного року та хронічний - вище одного року -інтерстиціальний нефрит.

Із етіологічних чинників інтерстиціального нефриту можна виділити чотири основні групи. Перша -медікаментозноіндукований ІН. Найчастіше до розвитку ІН приводить застосування нестероїдних протизапальних ліків, антибіотиків (аміноглікозіди, хінолони, протитуберкульозні, сульфаніламіди), діуретиків. Друга група причин - токсичні речовини хімічного та рослинного походження. Інфекційні агенти складають наступну групу етіотропних факторів. І, на кінець, ІН розвивається на тлі імунних розладів (антитіла до базальної мембрани канальців при СЧВ, гранульоматозі Вегенера) та непластичних процесів.

За клінічним синдромом і формою розрізняють ізольований сечовий синдром нефротичний синдром та нефротичний синдром з еритроцитурією. Функціональний стан нирок - це завжди порушення функції нирок що є невід'ємною характеристикою інтерстиціального нефриту. Порушенням функції може бути як гостра, так і хронічна ниркова недостатність. Клінічна картина інтерстиціального нефриту дуже різноманітна. Для розуміння клінічної симптоматики доречно згадати морфологічні ланки ураження. Пошкодження судин та ендотелію призводить до артеріальної гіпертензії та порушень реологічних властивостей крові. На початковому етапі розвитку інтерстиціального нефриту гіпертензія на тлі поліурії може бути відсутня. Зменшення діурезу виявляє наростаючу гіпертензію. Ураження канальцевої системи призводить до зниження питомої ваги, канальцевої протеїнурії, циліндрурії. Вторинно у наслідок порушення концентраційної функції розвивається зниження клубочкової фільтрації, що призводить до підвищення азотистих шлаків. Ураження інтерстиціальної тканини проявляється абактеріальною лейцкоцитурією та еритроцитурією.

Таким чином клінічними проявами інтерстиціального нефриту є гіпо-, гіпертензія, порушення реологічних властивостей крові, еритропоетиндефіцитна анемія та сечовий синдром, представлений лейко-, еритроцитурією, протеїнурією, циліндрурією та зниженням питомої ваги сечі. Призначення терапії передбачає вплив на вказані ланки. Гіпертензивний синдром корегується ІАПФ та АРА. Гіперкоагуляція контролюється аспірином, курантилом, низькомолекулярними гепаринами, тиклідом. Суттєвий вплив на канальцеві порушення провести не можливо, крім антипротеїнуричного лікування ІАПФ та АРА. Лікування інтерстиціального запального процесу може проводитися препаратами цитостатичної дії, делагілом та високими тривалими дозами ІАПФ та АРА. Глюкокортикоїди не призначаються. Для лікування еритропоетиндефіцитної анемії призначаються еритропоетини. Таким чином визнаною терапією інтерстиціального нефриту є ІАПФ та АРА, які можуть призначатися одночасно та, імовірно, пожиттєво. 5-ти річний досвід безперервного застосування цих препаратів у дітей згідно власного досвіду свідчить про позитивний вплив на функції нирок, і навіть, у ряду випадків, покращення функції нирок. Диспансерне спостереження - пожиттєве. Всім хворим оформлюється інвалідність за ознакою "ниркова недостатність" у дорослих та "інтерстиціальний нефрит" в дитячому віці. Проведення щеплень, якщо вони не були причиною розвитку інтерстиціального, нефриту не протипоказане.

Література

1. Дедов И.И., Шестакова М.В. Диабетическая нефропатия. М.:Универсум Паблишинг, 2000.- 239с.

2. Іванов Д.Д.Застосування дилтіазему в нефрологічній практиці// Ж-л практ. Лікаря.- 1999.- №4.- С. 50-52.

3. Іванов Д.Д. Діабетична нефропатія та сучасний погляд на її лікування// Лікі України.- 2002.- № 6.- С.6-8.

4. Іванов Д.Д. Гіперактивність симпатичної системи та ризик розвитку хронічної ниркової недостатності// Врачебная практика.- 2002.- № 2.- С. 26-30.

5. Нефрологія /за ред. акад. Л.А.Пиріга. Київ: Здоров'я, 1995.- 276 с.

6. Папаян А.В., Савенкова Н.Д. Клиническая нефрология детского возраста. С-П.:Сотис, 1997.- 718с.