Історія методів введення перкусії та аускольптації

П л а н :

1. Перкусія

2. Аускультація

3. Інші вчені

Перкусія

Відкриття перкусії як методу діагностики мало важливе значення в історії клінічної медицини. З часу, коли цей метод був запропонований віденським лікарем Леопольдом Ауенбруггером, пройшло 200 років, і медицина збагатилася величезною кількістю нововведень, у корені що перетворили її".

Одночасно з трактатом Л. Ауенбруггера в 1761 р. була опублікована праця Дж. Б. Морганьи «Про місцезнаходження і причини хвороб» («De sedibus et causis morborum), що ознаменував собою початок патологічної анатомії.

Зв'язане з цим розвиток прозекторської служби надалі дало можливість проводити клініко-анатомічні зіставлення і сприяло розвитку фізичних методів дослідження хворих.

Успіхи хімії в XIX столітті послужили підставою для створення стосовно до потреб практичної медицини ряду лабораторних методів дослідження. Після удосконалень, внесених у конструкцію мікроскопа Фрауенгофером (1811), Амичи (1816) і ін., у медичну практику ввійшла мікроскопія. Поступово впровадилися і різні види ендоскопії (Ф. Боццини й ін.): ларингоскопія, бронхоскопія, цистоскопія і т.д. Із середини XIX століття в клініці початку широко поширюватися медична термометрія (А. Пиці, 1844; Л. Траубе, 1850). Кінець XIX і початок XX століття ознаменувалися подальшим значним збагаченням клініки: рентгенові промені в діагностиці і терапії, електрокардіографія, осциллографія й інші види інструментального дослідження зробили справжню революцію в клінічній медицині. У наші дні впровадження техніки і досягнень фізичних наук у медицину стає ще великим. На оснащенні клініки з'являються нові технічні засоби для об'єктивної діагностики захворювань, що іноді приводять до виникнення принципово нових методик як у клінічної, так і в експериментальній медицині. Однак, незважаючи на це, стародавній метод перкусії як і раніше зберігає величезне практичне і теоретичне значення. Практичне значення перкусії очевидно, тому що вона дала кожному лікарю новий, доступний метод дослідження хворого і полегшила розпізнавання ряду хвороб. Не менше і її теоретичне значення: уведення перкусії поклало початок застосуванню методів фізичної діагностики в клініці. Слідом за перкусією (Л. Ауенбруггер, Ж.-Н. Корвизар, П.-А. Пиорри, И. Шкода) була введена аускультація (Лаэннек і його послідовники).

Після виникнення методів фізичного дослідження грудних органів стали розвиватися також методи фізичного дослідження черевних органів. У цьому відношенні важливу роль зіграли вітчизняні клініцисти Э. Э. Эйхвальд і особливо В. П. Зразків і створена останнім київська клінічна школа.

Запропонований В. П. Зразковим метод глибокої ковзної пальпації черевних органів і його метод перкусії ознаменували новий етап у розвитку фізичної діагностики.

Сучасна клініка володіє численними і різноманітними способами вивчення хворої людини; але як жоден з них не заміняє і не виключає іншого, так і перкусія, повсякденно застосовувана лікарями, залишається одним з основних клінічних методів дослідження.

Далеко вперед пішла клінічна медицина за 200 років з часу опублікування трактату Леопольда Ауенбруггера. Деякі місця цього трактату в даний час представляються трохи наївними; але не можна не бачити чудової точності багатьох його спостережень, ясності і лаконічності його викладу. Цей невеликий по своєму обсязі праця, не визнаний і навіть осміяний спочатку, з'явився одним з документів революційного новаторства в науці поряд з анатомією А. Везалия, хірургією А. Парі, боротьбою И. Земмельвейса проти «родильної гарячки», віспощепленням, уведеним Э. Дженнером. Як і інші засновники сучасної медицини, Л. Ауенбруггер ввійшов у ряди «Доваторов». Вже одне це вимагає ознайомлення з його працею. Не менше значення має і та обставина, що як у розробці багатьох інших найважливіших проблем медицини, так і в розвитку фізичної діагностики (зокрема, перкусії) видну прогресивну роль зіграли вітчизняні лікарі: Я. О. Саполович у XVIII столітті; Г. И. Сокольский, П. А. Чаруковский, Ф. И. Мацон у XIX столітті; В. П. Зразків, Ф. Г. Яновский у XIX-XX ст.; Н. Д. Стражеско й ін. у XX столітті.

Радянський лікар може тепер по першоджерелу ознайомитися з виникненням і з основами клінічного методу перкусії, із трактатом видатного лікаря Л. Ауенбруггера.

Подібно всім прогресивним ідеям у науці, що одержала своє продовження в її подальшому історичному розвитку, праця Л. Ауенбруггера заслуговує вивчення, найбільшого поваги й уваги.

Зображена на авантитулі емблема — палаюча свіча з написом «Aliis inserviendo iqse consumor» (служачи іншим, знищуюся сам) — символізує самовіддану працю лікаря. Вона була поширена в XVII — XVIII століттях. Голландський лікар і анатом ван Тульп (Тульпиус, 1593 — 1674) і інші пропонували замінити цією емблемою зображення чаші зі змією, прийняте з древніх часів.

АускультаціяРене Лаеннек (1781—1826) у своїх працях багато уваги при¬діляв вивченню зв'язків між симптомами захворювань і змінами, які знаходять при патологоанатомічних розтинах, та можливос¬тями зажиттєвого розпізнавання цих змін в органах. Особливо докладно вивчав він захворювання органів грудної клітки. У той час крім давніх методів дослідження при хворобах органів груд¬ної клітки — огляду, пальпації, зрідка вислухування вухом — почали застосовувати і метод вистукування — перкусію. Пропа¬гував цей важливий метод діагностики у Франції видатний тера¬певт, знавець захворювань серця Жан-Ноель Корвізар (1755— 1821), який переклав з латинської на французьку мову твір винахідника цього методу Леопольда Ауенбруггера, лікаря з Відня.

Лаеннек, використовуючи перкусію при дослідженні органів грудної клітки, доповнив це дослідження ще вислухуванням вухом, як це робив свого часу Гіппократ, а пізніше вислухуван¬ням трубочкою.

На думку про можливість використовувати безпосереднє вислухування на¬вів його, за словами самого Лаеннека, такий буденний факт. Якось він ішов на виклик до хворої через двір Дувру. Лувр за час революційних подій зазнав значних пошкоджень, тепер його ремонтували і двір був завалений будівельни¬ми матеріалами. Лаеннек звернув увагу на двох хлопчиків, які грались дере¬винками: один з них шкрябав на одному кінці деревинки, а другий вухом ви¬слухував на другому. Хвора, яку мав дослідити Лаеннек, була молода, дуже огрядна дівчина з недугою серця. Уявлення про роботу серця промацуванням нічого не дало: прослухати серце безпосередньо вухом соромливий Лаеннек не наважився. «Пристойність не дозволяла мені,— пише він,— вдатися до цьо¬го засобу». У нього раптово виникла думка послухати хвору за прикладом хлопчиків. Він міцно згорнув паперовий зшиток і приклав до грудей хворої. «Першого разу, коли я застосував цей засіб, я настільки ж здивувався, як і зрадів, почувши тони серця чіткіше і виразніше, ніж коли вислухував безпосе¬редньо вухом. Я тоді не подумав, що цей засіб може дати багато корисного не лише для дослідження биття серця, а й усіх тих рухів, які можуть викликати шуми в грудній клітці, як дихальні шуми, звук голосу, хрипи, скупчення ріди¬ни в плеврі чи перикарді». З винятковою наполегливістю Лаеннек починає пе¬ревіряти можливості використання посереднього вислухування. Він виготовляє для цього два з'єднаних дерев'яних циліндри, названих ним стетоскопом . Перша моделі, такого стетоскопа збері¬гається в Лаеннеківському музеї в Нанті - місті, де Лаеннек здобув медичну освіту. Протягом трьох років пін працює із лікарнях, нагромаджуючи факти, перевіряючи те, що чує, вислухуючи хворого із змінами в органах, які можна виявити під час секцій. В 1819 р. він публікує свою відому працю «Трактат про безпосередню аускультацію». Епіграфом до книги він узяв слова Гіппокра¬та: «Вміти досліджувати — вже велика частина майстерності». Користуючись стетоскопом, Лаеннек описав багато аускультативних ознак, дав їм назву і пояснення, які в значній частині поділяють учені і в наш час. Такі терміни, як пуерильне, сакадоване дихання, егофонія, амфоричний шум, капілярний брон¬хіт, геморагічний інфаркт та ін., належать йому.

Класичну працю Лаеннека про аускультацію через рік після опублікування було вже перекладено майже на всі європейські мови.

Велика історична заслуга Лаеннека в тому, що він не тільки відкрив аускультацію, а й дав патологоанатомічне пояснення ознак, які можна виявити за допомогою цього методу.

Інші вчені:

Розроблені Корвізаром і Лаеннеком нові методи клінічного дослідження почали застосовувати в інших країна. В Росії одними 3 перших ввели їх у практику та вдосконалили Г. І. Соколовський і П. А. Чаруковський.

У Берліні активно поширювали методи перкусії та аускультації, а також клініко-патологічні зіставлення І. Шенлейн і Ф. Фрерикс. У Відні цим питан¬ням приділяли багато уваги й. Шкода (чех за національністю) і Иоганн Дітль. «Уже пробив останній час безгрунтовної емпірії,—зазначав Шкода у своїх лекціях,— тільки те, що має суто наукове природоісторичне обґрунтування, повинне вводитись у практичну медицину, все інше—містика. Медици¬на — наука, а не мистецтво».

Нові методи дослідження значно поліпшили діагностику захворювань, тимчасом як лікувальні можливості залишались малодійовими, застарілими, обмежувалися в основному частими кровопусканнями, проносними та блювот¬ними. Це давало підстави для скепсису щодо лікувальних можливостей меди¬цини взагалі. «Ми можемо розпізнавати, описувати й розуміти захворювання, але ми не повинні навіть мріяти про можливість впливати наних нашими засобами». Ще більш крайніх поглядів, ніж Шкода, дотримувався Дітль:

«Краще, що можна зробити при внутрішніх хворобах,— це не робити нічого».

Л і т е р а т у р а :

1. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю.,- Історія медицини. К. 1991

2. Верхратський С.А., - Історія медицини. М. 1983

3. Мулановський М.П., - Історія Медицини. М. 1969