Кисть у цілому. Розвиток кісток вільної верхньої кінцівки. Вікові, статеві та індивідуальні особливості кісток верхньої кінцівки

Кисть у цілому.

Розвиток кісток вільної верхньої кінцівки

Вікові, статеві та індивідуальні особливості кісток верхньої кінцівки

Кисть у цілому.

Скелет кисті, успадкований найдавнішими гомінідами від тварин, еволюціонував у зв'язку з вивільненням передньої (верхньої) кінцівки від опори, що призвело до значного розширення функцій цього органу.

Внаслідок цього збільшилися розміри першої і другої кісток п'ястка та кінцевих фаланг, зросла також кількість кісток зап'ястка. Збільшилась рухливість пальців, особливо першого. Поряд з цим зменшилась горохоподібна кістка та редукувались інші сесамоподібні кістки п'ястка.

Сформувався сідлоподібний зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця, що сприяло переміщенню його в долонному напрямі і тим самим збільшило протиставлення іншим пальцям. Завдяки цьому кисть сучасної людини добре пристосовується до різних трудових функцій. Так, людина розумової праці найчастіше має вузьку подовжену кисть, а у людини тяжкої фізичної праці вона більш широка та коротка. Доведено також, що з характером професії пов'язаний ступінь «радіалізації» та «ульнаризації» кисті (переважний розвиток променевої або ліктьової частини кисті).

У людей, що працюють переважно великим та вказівним пальцями (фрезерувальники, слюсарі-монтажники та деякі інші), кисть майже завжди «радіальна», а у людей тяжкої фізичної праці (вантажники, каменярі тощо) — «ульнарна». Доведено, що ця робоча гіпертрофія має індивідуальні, вікові та статеві особливості.

Під час еволюції поряд із змінами кісток та суглобів змінювались і інші структури кисті, зокрема нервово-м'язовий апарат, що дозволяє вченим вважати кисть органом праці, дотику та засобом спілкування (жестикуляція).

Розвиток кісток вільної верхньої кінцівки

Плечова кістка розвивається ендохондрально, а перший центр окостеніння з'являється на восьмому тижні ембріонального розвитку на місці її майбутнього тіла. На першому році життя центри окостеніння утворюються також в епіфізарних хрящах та надвиростках. Окостеніння цієї кістки завершується в 21 — 23 роки.

Окостеніння променевої кістки починається на третьому місяці ембріонального розвитку, коли в хрящовій тканині на місці майбутнього тіла кістки з'являється перший центр окостеніння. На п'ятому році життя центри окостеніння виникають в епіфізах кістки, а остаточно її розвиток закінчується у 20—22 роки.

Ліктьова кістка починає костеніти на третьому місяці ембріогенезу, коли в хрящовій тканині її майбутнього тіла з'являється центр окостеніння. На п'ятому-шостому роках життя з'являються центри окостеніння у ліктьовому, вінцевому та шилоподібному відростках, а закінчується окостеніння цієї кістки у 19— 21 рік.

Кістки п'ястка і пальців кисті розвиваються також ендохондрально. На початку третього місяця ембріонального розвитку в кожній з кісток п'ястка виникає центр окостеніння. В середині і кінці третього місяця ембріогенезу виникають також центри окостеніння в кістках пальців. Завершується процес окостеніння у 18—21 рік.

Кістки зап'ястка розвиваються ендохондрально. Центри окостеніння з'являються на першому році життя в головчастій та гачкуватій кістках, а на 2—8-му році — в інших кістках зап'ястка за винятком горохоподібної кістки, яка костеніє у 12—13 років.

Вікові, статеві та індивідуальні особливості кісток верхньої кінцівки

У дітей лопатки завжди плоскі, а у дорослих можна виділити лопатки з угнутими, опуклими і прямими присередніми краями. Іноді плечовий відросток з'єднується з лопаткою прошарком хрящової тканини, і його розглядають як окрему кістку (os acromiale).

Ключиці найчастіше відрізняються одна від одної різним ступенем зігнутості. Бувають випадки відсутності однієї або двох ключиць, а також розщеплення їхніх плечових кінців.

Серед особливостей плечової кістки слід назвати надвиросток, який спостерігається в 1—2 % людей. Відомі також випадки відсутності частини або всієї плечової кістки.

Серед аномалій розвитку кісток передпліччя слід згадати значне скривлення і зрощення їх між собою, а також недорозвиток однієї з кісток. Найчастіше ці аномалії спостерігаються серед кісток кисті. Описано 20 понадкомплектних кісток зап'ястка, що розміщуються в п'ять рядів (замість двох у нормі). Відомі також збільшення або зменшення кількості кісток фаланг пальців кисті і наявність додаткових пальців, що дістало назву полідактилії (polidactilia) — багатопалості.

До складу кісток нижньої кінцівки відносять кістки пояса нижньої кінцівки та кістки скелета вільної нижньої кінцівки.

Пояс нижньої кінцівки (cingulum membri inferioris) складається з тазових кісток.Тазова кістка (os coxae; Рис. 2) утворюється у 20—22 роки внаслідок повного зрощення клубової, сідничної та лобкової кісток. У місці зрощення їх на зовнішній поверхні знаходиться глибока кульшова западина (acetabulum) оточена з трьох боків високим краєм, а з четвертого — вирізкою кульшової западини. По периферії кульшової западини проходить суглобова півмісяцева поверхня. Майже вся западина (за винятком невеликої кульшової ямки) вкрита хрящовою тканиною і служить для зчленування з головкою стегнової кістки.

Клубова кістка (os ilium) складається з тіла та крила (corpus et ala ossis ilii). Тіло кістки має значну товщину і формує верхній край кульшової западини, яка знаходиться на її зовнішній поверхні. Крило кістки тонше за її тіло і обернене догори та до заду, причому передня частина відхилена вбік, а задня — присередньо. Дугоподібна лінія на внутрішній поверхні кістки відділяє тіло кістки від її крила. Верхній край крила потовщений, нагадує літеру S і має назву клубового гребеня (crista iliaca). На гребені виділяють зовнішню і внутрішню губи, між якими проходить проміжна лінія. До цих утворів прикріплюються м'язи живота. Спереду гребінь закінчується заокругленою передньою верхньою клубовою остю, нижче від якої знаходиться передня нижня клубова ость. На задньому кінці клубового гребеня е задня верхня клубова ость, а нижче — задня нижня клубова ость. На внутрішній поверхні крила клубової кістки розміщується заглиблення — клубова ямка (fossa іїаса), ззаду якої знаходиться нерівна вушкоподібна поверхня, за допомогою якої клубова кістка зчленовується з крижовою. Вище і дозаду від цієї поверхні знаходиться клубова горбистість, до якої прикріплюються зв'язки. Сіднична (зовнішня) поверхня крила клубової кістки опукла, і на ній можна побачити передню, задню і нижню сідничні лінії, від яких починаються сідничні м'язи.

Сіднична кістка (os fschii) розміщується донизу від кульшової западини і складається з тіла (corpus ossis ischii) та гілки (ramus ossis ischii). Тіло з'єднується з клубовою і лобковою кістками, а його задній край на межі з клубовою кісткою утворює велику сідничну вирізку, нижче від якої знаходиться мала сіднична вирізка. Велику сідничну вирізку відділяє від малої сіднична ость. На межі між тілом сідничної кістки та її гілкою знаходиться обернений назовні і назад сідничний горб (tuber ischiadicum), до якого прикріплюються зв'язки та м'язи.

Лобкова кістка (os pubis) складається з тіла (corpus ossis pu-bis) і верхньої та нижньої гілок (гаті superior et inferior ossis pubis).

Тіло кістки з'єднується з клубовою і сідничною кістками і утворює передню частину кульшової западини. Верхня гілка лобкової кістки відходить від її тіла вперед, униз та присередньо, а її верхній край дещо загострений і має назву гребеня лобкової кістки. Його передній відділ закінчується лобковим горбком. Уздовж нижнього краю верхньої гілки лобкової кістки проходить затульна борозна, де лежать однойменні судини і нерв.

До нижньої частини переднього відділу верхньої гілки приєднується під кутом нижня гілка лобкової кістки, а в місці їхнього з'єднання утворюється поверхня зрощення, що має овальну форму.

Щоб відрізнити тазові кістки, слід пам'ятати, що кульшова западина обернена вниз і назовні, а клубова — назад і вгору.

Таз (pelvis) утворюється двома тазовими кістками, крижовою кісткою та куприком, що з'єднуються між собою суглобами і зв'язками в міцне кісткове кільце (Рис. 3).

За формою таз нагадує глибоку тарілку з розвернутими краями, що дозволяє розділити його на великий та малий (pelvis major et minor).

Великий таз обмежений по боках крилами клубових кісток, а ззаду — нижніми поперековими хребцями та основою крижової кістки. Від малого таза він відділяється пограничною лінією, яка проходить по гребеню лобкової кістки, дугоподібній лінії клубової кістки і переходить через мис на протилежний бік. Ця лінія обмежовує верхній отвір таза, нижче від якого розташована порожнина малого таза.

Рис. 3. Таз жіночий (вигляд спереду):

1 — сіднична кістка; 2 — гілка сідничної кістки; 3 — лобкова кістка; 4 — затульний отвір; 5 — симфіз лобка (диск міжлобковин); 6 — тіло лобкової кістки; 7 — кульшова западина; 8 — верхня гілка лобкової кістки; 9 — сідничний горб; 10 — суглоб крижово-куприковий; 11 — отвори міжхребцеві; 12 — крило клубової кістки; 13 — суглоб крижово-клубовий; 14 — основа крижової кістки.

Передня стінка малого таза складається з лобкового зрощення та частин лобкових кісток і має висоту 50—55 мм. Його задня стінка утворена крижовою і куприковою кістками та зв'язками, а бічні стінки — клубовими та сідничними кістками.

У передньо-нижніх частинах бічних стінок малого таза є затульні отвори, обмежені тілами та гілками сідничних і лобкових кісток. Затульними ці отвори названі через те, що вони майже цілком затягнені сполучнотканинними перетинками.Нижня границя малого таза проходить по краях нижнього отвору таза, що сформований куприком, гілками сідничних кісток, нижніми гілками лобкових кісток та нижнім краєм лобкового зрощення.

Під лобковим зрощенням і нижніми краями нижніх гілок правої та лівої лобкових кісток знаходиться підлобковий кут (angulus subpubicus), розмір якого залежить від віку людини, її статевих, а також індивідуальних особливостей. Різницю в будові чоловічого і жіночого таза можна чітко визначити, починаючи з періоду статевого дозрівання (13—16 років).

Жіночий таз ширший за чоловічий тому, що крила клубових кісток розміщені більш горизонтально, а самі кістки тонші. Верхній отвір жіночого таза за формою еліпсоподібний і більший за розміром, ніж чоловічий. Форма порожнини малого таза у жінок наближається до циліндричної, тоді як у чоловіків вона лійкоподібна. Мис крижової кістки у жінок менше вигинається у порожнину малого таза, ніж у чоловіків. Нижній отвір жіночого таза, як і верхній, значно ширший за чоловічий, тому що відстань між сідничними горбами більша, а куприк менше вигинається вперед. Слід також пам'ятати, що у нормально розвиненої жінки підлобковий кут має форму дуги, а у чоловіків він гострий.

Знання середніх розмірів жіночого таза має велике значення в акушерській практиці. Для визначення їх використовують різні анатомічні структури, а також деякі лінії і площини (Рис. 4). Лінія, що з'єднує середини прямих діаметрів верхнього і нижнього отворів таза і йде паралельно тазовій поверхні крижової кістки, дістала назву тазової осі. Всі поздовжні (передньозадні) розміри мають назву кон'югат, а поперечні і косі — діаметрів. У великому тазі вимірюють: 1) зовнішню кон'югату — відстань між остистим відростком V поперекового хребця і верхнім краєм лобкового зрощення (дорівнює 200 мм); 2) остисту дистанцію — відстань між обома передніми верхніми клубовими остями (дорівнює 230—250 мм); 3) міжгребеневий розмір — найбільшу відстань між обома клубовими гребенями (дорівнює 250—270мм); 4) вертлюжну дистанцію — відстань між великими вертлюгами стегнових кісток (дорівнює 310—330 мм); 5) прямий розмір, або кон'югату анатомічну,— між мисом та верхнім краєм лобкового зрощення (дорівнює 115 мм); 6) кон'югату гінекологічну — відстань між мисом та найбільш виступаючою частиною лобкового зрощення (дорівнює 105—110 мм). Якщо розмір цієї кон'югати менший, то головка плоду при пологах не може ввійти в порожнину малого таза, і тоді слід робити операцію; 7) поперечний діаметр — найбільшу відстань між пограничними лініями (дорівнює 135 мм); 8) косий діаметр — відстань між крижово-клубовим суглобом одного боку і клубово-лобковим підвищенням другого (дорівнює 120—126 мм); 9) нахил таза — кут, що утворюється між горизонтальною площиною та верхнім отвором таза (дорівнює 55—60°). Порівняльно-анатомічні дослідження довели, що цей нахил є наслідком вертикального положення тіла людини.

Рис. 4. Діаметри малого таза:

1 — прямий діаметр виходу з таза; 2 — прямий діаметр порожнини таза; 3 — кон'югата діагональна; 4 — кон'югата справжня.

Список використаної літератури

1. Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. – 2-ге вид., – К.: Вища шк., 1992.

2. Свиридов О.І. «Анатомія людини» – Київ, Вища школа, 2001.

3. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.

4. Паталогическая анатомия. Струков А.И., Серов В.В., Москва, «Медицина», 1995 г.